Її ім’я було Татьяна

1

25 січня 1955 року в Кремлі відкрився пленум ЦК КПРС. Порядок денний: «Про збільшення виробництва продукції тваринництва».

Майбутній історик, у якого немає нашого всепереможного совкового гарту позіхне сумно й перегорне сторінку не спиняючись.

Але ж ми, терті-биті шкури, у тій системі народилися і виросли. Ще в ранній юності ми з найпершим кухлем «Жигулівського» пива ввібрали ті звичаї! Хто-хто, а ми знаємо, що ховалося за такими порядками денними.

Отже, у країні жахлива нестача хліба, м’яса, молока, масла й усіх інших продуктів. Необхідно терміново збільшити виробництво. Але як?

Проблему хліба Хрущов розв’язав — розорав цілинні степи. Хліба стало стільки, що його весь було просто неможливо з тих степів вивезти. А той, що вивезли, ніде було зберігати. В очікуванні, коли збудують елеватори, довелося зсипати зерно на залізничних роз’їздах просто на землю. Тобто в бруд. Тобто під дощ і сніг.

Нічого! Скоро прокладемо дороги, збудуємо елеватори — буде зерна валом.

Але що робити з тваринництвом?

Вирішив Микита Хрущов зі сталінського шляху не звертати. Продуктами тваринництва країну забезпечити можна. Треба тільки ширше розгорнути соціалістичне змагання! Між бригадами! Між колгоспами! Між районами, областями й республіками! Передовиків сільського господарства нагороджувати почесними грамотами! Фотографії найкращих бригадирів і голів колгоспів вивішувати на «Дошці пошани»! Районам й областям, які домоглися найвищих результатів, вручати перехідні червоні прапори!

І ще: перед творчою інтелігенцією поставити завдання оспівати працю тваринників у віршах і й прозі! У кінофільмах! У задушевних піснях! У балетному й оперному мистецтві!

Ось генеральний курс нашої Великої Партії!

Це зачин пленуму ЦК КПРС. Вступна частина. Мовна розминка.

Головні промови зовсім не про почесні грамоти та червоні прапори.

Головні промови про те, що весь радянський народ, натхнений рішеннями рідної партії, упевнено семимильними кроками йде у світле завтра. А тут, розумієш, знаходяться деякі, хто пропонує з ленінсько-сталінського шляху звернути! Дати землю народу! Скасувати податки на фруктові дерева, корів і свиней! Дозволити колгоспникам мати не по одній корові, а по дві! Не наш це шлях, товариші, не наш! Тих, хто таке пропонує, гнати з вершин!

2

Порядок денний січневого пленуму 1955 року — про тваринництво. Насправді це був пленум, на якому з висот влади скинули Маленкова.

Попереднє рішення вже було ухвалено. Перший заступник глави уряду СРСР та Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Булганін під час перерви по одному викликав до свого кабінету інших маршалів і повідомляв, що наприкінці пленуму Маленкова буде знято з поста Голови Ради Міністрів СРСР, на його місце стане Булганін, звільнивши місце Міністра оборони СРСР. Міністром оборони планується призначити Маршала Радянського Союзу Жукова.

Маршали по одному заходили до кабінету Булганіна. Думки різні. Чи не краще Василевського? Дехто погоджувався без заперечень, розуміючи, що питання вже вирішено.

У кабінет Булганіна ввійшов адмірал Микола Герасимович Кузнецов — перший заступник Міністра оборони, Головнокомандувач Військово-морського флоту.

Кузнецов зауважив, що якщо рішення ухвалено, значить, висловлювати будь-які думки пізно. Однак, якщо Жукова буде призначено Міністром оборони, йому слід указати, що в питаннях флоту він повинен зважати думку моряків як людей більш обізнаних у морських питаннях.

Булганін подякував Кузнецову й відпустив.

Жукову Булганін передав: «Кузнецов проти тебе».

Жуков такого не пробачив.

3

31 січня 1955 року. Останній день роботи пленуму ЦК КПРС. Виступає Хрущов:

Хрущов звинуватив Маленкова в тому, що той відхилився від лінії Леніна й Сталіна. Виявилося, що Маленков недостатньо твердий ленінець-сталінець. А такого на вищих постах тримати ніяк не можна.

Це був розгром. За викриттями послідували практичні висновки. 7 лютого 1955 року Маленкова було знято з поста Голови Ради Міністрів СРСР. Він залишався членом Президії ЦК, йому визначили посаду заступника голови уряду. Але ковзання почалося.

Головою Ради Міністрів СРСР став вірний соратник Хрущова Маршал Радянського Союзу Микола Олександрович Булганін.

Піднявшись на цю посаду, Булганін звільнив місце Міністра оборони СРСР. 9 лютого 1955 року Міністром оборони СРСР було призначено Маршала Радянського Союзу Георгія Костянтиновича Жукова.

Бо ж завдяки Жукову вдалося переконати недовірливих у тому, що перемога в Третій світовій війні можлива!

Бо ж завдяки Жукову вдалося усунути від влади Маленкова, який висловив сумнів у правильності шляху Леніна-Сталіна!

Бо ж завдяки Жукову вдалося утримати нашу країну на правильному шляху побудови найсправедливішого суспільства та боротьби з гнобителями робітничого класу в усьому світі!

4

Організовані й керовані Жуковим навчання на Тоцькому полігоні мали приголомшливий успіх і грандіозний результат.

Усіх, хто почав утрачати віру у перемогу пролетаріату внаслідок прийдешньої Третьої світової війни, було ідейно розгромлено й осоромлено.

Усі, хто свято вірив у можливість звільнення Західної Європи від кайданів капіталізму шляхом злому фронту ядерними ударами та прориву танкових мас на землі ворогів, отримали могутнє підтвердження своєї правоти.

Ідейний розгром дав змогу добити недовірливих і на організаційно-адміністративному рівні. Маленкова було відсторонено від управління економікою країни. Негайно було зміщено всіх, хто його підтримував. Головне — прибрати найзатятіших найяскравішими, усі інші принишкнуть і перебіжать до табору переможців.

Навчання на Тоцькому полігоні дав змогу Хрущову значно посилити свої позиції і тепер вже сміливо втілювати в життя великі плани. У сталінському підручнику ясно сказано, що Жовтнева революція стала початком Світової пролетарської революції та базою її розвитку. Саме так — базою!

Пора переходити від слів до справи! Пора виробляти автомати Калашникова мільйонами й десятками мільйонів, патрони до них — мільярдами. Та роздавати азіатським, африканським і всім іншим борцям з капіталізмом.

Виробництво такої кількості автоматів і патронів вимагало значного збільшення обсягів виробництва спеціальної сталі, міді, свинцю.

А виробництво сталі, міді, свинцю — значного збільшення виробництва вугілля, коксу, залізної руди, електроенергії. Це у свою чергу вимагало збільшення обсягів виробництва автомашин, екскаваторів, бульдозерів. А щоб виробляти багато автомашин, екскаваторів, бульдозерів, треба також збільшити обсяги виробництва сталі, міді, свинцю.

Але що нам ціна!

І не тільки автомати! Ми будемо будувати танки десятками тисяч. Борці за свободу їх отримають у будь-яких кількостях! І кулемети! І гармати! І міномети! Винищувачі та бомбардувальники! Озброїмо Китай! Північну Корею! Індонезію! Арабів! Негрів! Даєш базу розвитку Світової революції!

Після Сталіна країна могла піти одним шляхом, а могла іншим. Голоси вождів розділилися порівну. Жодна сторона не могла подолати іншу, навіть використовуючи підлі прийоми — такі, як раптовий арешт маршала Берії.

Рівновагу порушив Жуков. На шальки терезів він рішуче кинув трипудову гирю, що забезпечила рішучу перевагу всім, хто вимагав не звертати зі шляху Леніна-Сталіна, зі шляху, який вів до перемоги пролетаріату в міжнародному масштабі.

Жуков заплатив здоров’ям і життями десятків тисяч солдатів, офіцерів, мирних жителів, але зумів довести, що в Третій світовій війні можна перемогти. Головне — мати багато найсучаснішої зброї.

Ми й за півстоліття гідно не оцінили видатний особистий внесок Жукова у вирішення суперечки вождів. Головна його заслуга в тому, що він не дозволив країні повернути зі шляху Світової революції. Завдяки йому ми йшли цим шляхом ще впродовж майже чотирьох десятків років.

Аж поки не підкосилися ноги під неймовірним тягарем накопиченої зброї.

5

Навчання проводять для того, щоб в обстановці, максимально наближеній до реальної, випробувати всі попередні розрахунки та прикидки.

Навчання на Тоцькому полігоні дали змогу виявити певну слабкість усього сценарію майбутнього прориву оборони. Ми завдаємо ядерного удару по позиціях супротивника, але наші війська перебувають занадто далеко від епіцентру. Поки вони після вибуху дійдуть до епіцентру, супротивник може пролом закрити, тоді нам не вдасться увірватися на капіталістичні землі й звільнити від експлуатації стражденних братів по класу. Адже голодні дітлахи пролетарів тягнуть свої тонкі рученята за шматочком хлібця. Вони так чекають на визволителів! Якщо буржуї будуть швидко закривати проломи у своєму фронті після наших ядерних ударів, то звільнення зірветься.

А раптом відразу після кожного вибуху в епіцентр висаджувати десант із гелікоптерів?

Жуков вирішив успіх навчань закріпити!

Тут-таки наказав готувати наступного року балет за тим самим сценарієм. Кодова назва навчань — «Дощик». Усе як і минулого разу, тільки реально через епіцентр буде наступати не один корпус, а два! Удар суміжними флангами двох корпусів через епіцентр!

І ще: відразу після вибуху хвилин за 15–20 в епіцентр висадити з гелікоптерів десантний полк. Бійці окопаються, відіб’ють спроби супротивника закрити пролом, а в цей час із фронту підійдуть ударні угруповання корпусів.

Місце — те саме. Краще, ніж Тоцький полігон, не придумаєш. Пейзаж, якщо уяву напружити, цілком на Баварію скидається.

Доповів Жуков Хрущову. Той погодився. Дав вказівку у Чкалов і Куйбишев: великий концерт повторюємо за рік, готуйтеся.

Перший секретар Чкаловського обкому КПРС товариш Павло Миколайович Корчагін відразу наказав причепити свій персональний вагон до першого поїзда. До Куйбишева зовсім недалеко. Річка Самара бере початок недалеко від Чкалова, який раніше був Оренбургом, і тече прямо до Куйбишева, який раніше був Самарою. Залізнична магістраль уздовж річки Самари, одне — правіше від неї, друге — лівіше. На півдорозі — той самий чортів Тоцький полігон.

Товариш Корчагін з вокзалу одразу до сусіда — першого секретаря Куйбишевського обкому КПРС товариша Михайла Трохимовича Єфремова: «Що робити будемо?».

Вирішили, що першим до Хрущова звертається Корчагін, бо в нього аргументи слабші. Другим, і нібито незалежно, не викриваючи, що змовилися, звернеться Єфремов.

Корчагін повернувся до себе у Чкалов, зателефонував Хрущову, доповів про перевиконання плану виробництва промислової продукції, успіхи в сільському господарстві, зростання рівня комуністичної свідомості робітників, селян і трудової інтелігенції, плавно перейшов на боєготовність військ Південно-Уральського військового округу, яка внаслідок проведених на Тоцькому полігоні навчань нечувано посилилася. І наприкінці обережно про те, що на цьому можна було б і припинити, тому що стали відомі певні негативні моменти.

— Які ще моменти?

— Народ наш недовірливий. Сказано йому яблук не їсти, картоплю не копати. А йому, народові нашому, хоч кіл на голові теши.

— Чи є такі, що вірять, що капусту й огірки з городів їсти не можна?

— Такі, Микито Сергійовичу, є. Самі не їдять, на ринок везуть. Щоб добро не пропадало. Або державі здають. План заготівель ніхто не відміняв.

— Іще які моменти?

— Ми доповідали, що всю худобу з небезпечного району відганяли у безпечні місця. А де вони, безпечні? Декілька сіл за п’ять кілометрів, але є ж і за десять. Корів гнати зі сотень дво-рів можна, але як гнати свиней? Вони жирні на коротких ніжках. А куди подіти курей, гусей, качок? Тому вибухом багато живності побито, а ті, що не вбиті, хворіють. Та й тих корів, що виганяли, уберегти від хвороб неможливо. Вони по траві пасуться. Як і кому поясниш, де гарна трава, а де радіоактивна, тому деякі несвідомі громадяни висловлюють невдоволення.

Подумав Хрущов і вирішив, що навчання проводити треба. Якщо вибрати інше місце, то буде два заражені полігони. Уже краще на одному місці проводити. Про це й повідомив товаришеві Корчагіну.

6

І тоді наступного дня зателефонував перший секретар Куйбишевського обкому КПРС товариш Михайло Трохимович Єфремов, доповів про перевиконання плану виробництва промислової продукції, успіхи в сільському господарстві, зростання рівня комуністичної свідомості робітників, селян і трудової інтелігенції, плавно перейшов до боєготовності військ Приволзького військового округу, яка внаслідок проведених на Тоцькому полігоні навчань нечувано посилилася.

Потім висловив цілковиту підтримку ідеї проведення ще одних таких навчань. Правильно! Треба вчитися давати відсіч ворогу! Є негативні моменти, але нам не звикати. Річка Самара впадає у Волгу прямо в центральній частині Куйбишева. Трохи радіоактивних ізотопів вона, звісно, у Волгу несе, ну так це ж небагато. Волга така яка широка й повноводна.

У місті сотні тисяч людей. Населення Куйбишева впевнено наближається до мільйона. Місто закрите для будь-яких іноземців. Тому що в Куйбишеві зосереджено заводи неймовірної потужності та безмежної секретності. У Куйбишеві найважливіші наші авіаційні заводи, тут ще й ракетне виробництво розгортається. Для виробництва літаків і ракет потрібні легкі метали особливої міцності. Прямо в Куйбишеві їх і виробляємо. Забрудненість повітря, води та ґрунту перевалила за всі допустимі межі, тому дрібка радіації суттєво картину не зіпсує, місту не завадить.

Справа в іншому: безпосередньо під будівлею обласного комітету Комуністичної партії, прямо під кабінетом його першого секретаря, знаходиться секретний бункер товариша Сталіна. У разі війни бункер цей буде центральним командним пунктом товариша Хрущова. Війна, якщо капіталісти її розпочнуть, буде атомною.

Перший секретар Куйбишевського обкому поцікавився в Першого секретаря ЦК КПРС, чи розумно ще в мирний час загиджувати радіацією район центрального командного пункту?

Хрущов обіцяв подумати.

Першому секретарю Куйбишевського обкому він відповів не відразу, а лише за два тижні.

Зате відразу зателефонував Жукову й наказав наступні військові навчання з практичним застосуванням ядерної зброї проводити в іншому місці.

Жуков заперечив: іншого такого місця не знайти.

Хрущов підказав: семипалатинський ядерний полігон.

Жуков і тут заперечив: там ніде розмістити таку кількість військ.

Хрущов: проводь без такої кількості військ, проводити тільки з двома полками — гелікоптерним і десантним.

Й аргументів у Жукова не залишилося. Довелося на ходу ще один вигадати: якщо проводити в іншому місці, планування та підготовка триватимуть понад рік.

Хрущов відрізав: «Проводь через два роки.»

7

У липні 1955 року було скликано ще один пленум ЦК.

До липня 1955 року членами Президії були тільки ті, хто перебував на командних висотах за Сталіна. Цей пленум вирізнявся уже тим, що до складу Президії ЦК ввійшов товариш Олексій Іларіонович Кириченко. До складу Президії ЦК вперше після смерті Сталіна ввійшла нова людина, яка за Сталіна не входила до вищого ешелону влади. Товариш Кириченко був у команді Хрущова ще в довоєнні часи.

12 липня 1955 року пленум ухвалив рішення про скликання на початку 1956 року XX з’їзду КПРС.

Відразу після смерті Сталіна Берія і Маленков виступали за засудження культу особи Сталіна, за вибір нового напряму розвитку країни.

Булганін і Хрущов були за збереження культу особи Сталіна та курсу на соціалізм.

Берію було скинуто з вершин і знищено. Не забудьмо, що скинули й убили його не за те, що він був катом — там усі були катами, — його вбили за те, що хотів звернути зі шляху соціалізму.

Маленкова було відсторонено від керівництва економікою.

Обох звинувачували в зраді великої справи Леніна-Сталіна. Тепер, коли Берія і Маленков небезпеки більше не становили, можна було скористатися їхніми ідеями. Не всіма, а тільки деякими.

Хрущов вирішив розвінчали культ особи Сталіна.

Але країну так і вести у світле завтра шляхом Троцького, Леніна, Сталіна.

Не звертаючи.

Маршал Радянського Союзу КОНЄВ ІВАН СТЕПАНОВИЧ

Народився 1897 року. У Першій світовій війні — молодший унтер-офіцер. Під час Громадянської війни — комісар бронепоїзда, командир бригади, командир дивізії, начальник штабу армії Далекосхідної республіки.

Після Громадянської війни закінчив особливий факультет Військової академії імені Фрунзе. Був командиром корпусу, командувачем 2-ї окремої Далекосхідної армії.

26 листопада 1935 року отримав звання комдива.

22 лютого 1938 року — звання комкора.

8 лютого 1939 року — командарма 2-го рангу.

1940 року Сталін провів переатестацію всього вищого командного складу й запровадив нові військові звання, які ніяк не були пов’язані з попередніми званнями. Комкор Жуков отримав звання генерала армії, а командарм 2-го рангу Конєв — звання генерал-лейтенанта.

На початку 1941 року Конєв отримав посаду командувача військ Північно-Кавказького військового округу. У травні 1941 року за наказом Сталіна таємно розгорнув в окрузі 19-ту армію й особисто очолив її.

13 червня 1941 року 19-та армія, як і низка інших армій, почала таємне висування у західні райони країни. Війна застала 19-ту армію в ешелонах. Усі плани Сталіна було порушено. Ешелони 19-ї армії, деякі частини якої вже розвантажилися, терміново розвернули на Білорусію, де були оточені й розбиті головні сили Західного фронту.

11 вересня 1941 року Конєв призначений командувачем Західного фронту. 12 вересня отримав звання генерал-полковника.

2 жовтня 1941 року німецькі війська завдали ударів по флангах Західного фронту. 7 жовтня ударні угруповання з’єдналися в районі Вязьми, замкнувши кільце оточення навколо головних сил Західного фронту. В оточення потрапили чотири радянські армії — 19-та, 20-та, 24-та, 32-га. У їх складі було 19 стрілецьких дивізій і 4 танкові бригади. Різні джерела подають різні відомості про те, скільки було захоплено в полон бійців і командирів Червоної Армії. У будь-якому випадку — понад 600 тисяч.

Шлях на Москву був відкритий.

Німці припустилися фатальної помилки. Геббельс повідомив по радіо про грандіозну перемогу. З передачі німецького радіо радянське керівництво дізналося про смертельну загрозу Москві. Було докладено воістину неймовірних зусиль для перекидання будь-яких резервів на московський напрямок. На захист Москви було кинуто військові училища та частини народного ополчення, укомплектовані ненавченими і не придатними до військової служби людьми старшого віку.

16 жовтня в Москві зчинилася паніка, що супроводжувалася пограбуваннями та мародерством.

Командувача Західним фронтом генерал-полковника Конєва було відсторонено від командування. На нього чекала доля генерала армії Павлова, який командував Західним фронтом у перші дні війни.

Є декілька версій порятунку Конєва від арешту та розстрілу. За одними даними, за Конєва заступився Жуков, за іншими — Берія.

Генерал-полковника Конєва було призначено заступником командувача Західним фронтом. Через день, 17 жовтня 1941 року, для оборони Москви з північно-західного напрямку зі складу Західного фронту було виокремлено Калінінський фронт, командувачем якого було призначено Конєва.

У Ржевській битві війська Конєва зазнали величезних утрат, не здобувши жодних успіхів.

У серпні 1942 року Конєва призначено командувачем Західним фронтом. Війська зазнавали колосальних утрат у грандіозних наступальних операціях, які захлиналися власною кров’ю.

27 лютого 1943 року Сталін зняв Конєва з посади командувача Західним фронтом «як такого, що не впорався зі своїми обов’язками».

Знявши з Західного фронту, Сталін призначив Конєва командувачем Північно-Західного фронту, наступальну операцію якого Конєв тут-таки провалив. Сталін знову знімає Конєва і призначає його командувачем Степовим військовим округом. Назва вводить в оману. Насправді Степовий військовий округ був найпотужнішим стратегічним резервом, який коли-небудь створювали в історії воєн. Степовий військовий округ розташовувався позаду двох радянських фронтів, які обороняли Курський виступ.

9 липня 1943 року о 24.00 Степовий військовий округ було перейменовано на Степовий фронт і 17 липня введено у битву.

26 серпня 1943 року за відзнаки в Курській битві Сталін присвоює Конєву звання генерала армії. Фронт тим часом вийшов до Дніпра і з ходу його форсував. У жовтні Степовий фронт було перейменовано на 2-й Український.

20 лютого 1944 року за відзнаки в Корсунь-Шевченківській операції Конєв отримує діамантову зірку Маршала Радянського Союзу.

26 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту, розвиваючи наступ, першими вийшли на західний кордон Радянського Союзу і вступили на територію Румунії. За наказом Сталіна цього дня Москва салютувала військам 2-го Українського фронту 24-ма артилерійськими залпами з 324 гармат.

У травні 1944 року Сталін ставить Конєва на головний напрямок війни, призначивши командувачем 1-го Українського фронту. У липні та серпні 1944 року війська фронту прориваються на територію Польщі, в одному місці форсують Віслу й займають Сандомирський плацдарм.

У січні 1945 року війська 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 1-го Білоруського фронту ввірвалися на територію Німеччини. А в квітні два фронти здійснюють Берлінську операцію, після чого 1-й Український фронт завдає стрімкого удару по Празі.

Конєв був людиною доброю. Одного разу головний маршал авіації Голованов поцікавився: «Навіщо, Ваню, своїх генералів палицею б’єш?».

Конєв відповів, що якщо генералу набити морду, то він зрозуміє помилку і виправить її. Якщо ж віддати під трибунал, то там розстріляють.

Тут не посперечаєшся: логічно, навіть дуже. Краще вже морду генералу набити.

Цим у нас багато хто захоплювався. Маршал Радянського Союзу Андрій Іванович Єрьоменко щедрим був на руку. Маршал Радянського Союзу Москаленко не пас задніх.

А от Маршал Радянського Союзу Жуков був зовсім не таким. Жуков більше любив розстрілювати.

Після війни Конєв — Головнокомандувач Центральної групи військ в Австрії, далі — заступник Міністра Збройних сил, Головнокомандувач сухопутних військ.

У 1951 році Сталін зняв Маршала Конєва з високих постів і відправив командувати Прикарпатським військовим округом.

Після смерті Сталіна та арешту Берії Конєва призначено головою Спеціального судового засідання, яке судило Берію і винесло йому смертний вирок.

У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні діяв 128-й стрілецький корпус, підсилений артилерійською дивізією, артилерійською та саперною бригадами, підтриманий діями трьох авіаційних дивізій.

Але діями корпусу реально керував розгорнутий на час навчань командний пункт 25-ї армії з вузлом зв’язку.

А діями 25-ї армії реально керував командний пункт фронту «східних» з вузлом зв’язку. Командував фронтом «східних» Маршал Радянського Союзу Конєв з групою генералів з Управління та штабу Прикарпатського військового округу.

Конєв, як і керівник навчань Жуков, робив Хрущову велику послугу. Своїми діями він показував тим, хто мав сумнів: дивіться, ось я командую фронтом так, як командував на війні. Тільки міць тепер у нас в руках така, що жодні вороги не страшні.

Після навчань Маршал Радянського Союзу Конєв і група генералів, яка працювала разом із ним під час навчань, повернулися до виконання своїх службових обов’язків у Прикарпатський військовий округ.

Але всім, хто знайомий з порядками в Радянській Армії, було ясно, що не довго Конєву сидіти в Прикарпатському «засланні». Невдовзі буде зліт на службові висоти.

Так само, як і тим, хто був поруч із ним.

Генерал-лейтенант ХАДЖІ-УМАР ДЖІОРОВИЧ МАМСУРОВ

Народився 15 вересня 1903 року. Осетин. Улітку 1918 року у віці 14 років добровільно вступив до Червоної Армії, був бійцем загону Владикавказького совдепу, гірської червоної сотні 11-ї армії, опергрупи Терської НК.

Після Громадянської війни перебував на командних посадах у кавалерії Червоної Армії.

1935 року пройшов спецпідготовку. У ті часи особи, які виконували таємні державні функції, поділялися на секупів і сексотів, тобто «секретных уполномоченных і секретных сотрудников. Мамсурова було призначено секупом Спецвідділу «А» Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії, агентурний псевдонім — Ксанті.

Спецвідділ «А» займався фізичним усуненням тих, хто заважав великій справі будівництва комунізму в усьому світі.

У серпні 1936 року Ксанті отримав посаду радника (насправді командира) 14-го корпусу республіканської армії Іспанії. Корпус тільки слід було сформувати. Це був перший у світі диверсійний корпус. Мамсуров його створив й успішно ним керував.

За організацію та проведення одночасного раптового масованого удару диверсійних груп по аеродромах італійської та німецької авіацій майор Мамсуров отримав звання полковника (звання підполковника в Червоній Армії було введено пізніше), був удостоєний ордена Леніна, який з моменту запровадження офіційно вважали вищою нагородою Радянського Союзу, і в ті часи цінували особливо високо.

Ернест Хемінгуей особисто знав македонця Ксанті, використовував його образ як прототип одного з героїв роману «По кому подзвін», не підозрюючи, що це майор радянської військової розвідки.

У 1938–41 роках полковник Мамсуров — начальник відділу «А» (з 1940 року — 5-й відділ) Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії.

У травні 1941 року до Білорусії було перекинуто численні групи диверсантів-інтернаціоналістів: німців, поляків, французів, іспанців. Мамсуров на чолі оперативної групи Генерального штабу перебував у районі Бреста й Барановичів. Він мав керувати перекиданням диверсійних груп у німецький тил і їх керівництвом.

Гітлер зірвав ці плани. На диверсантів-інтернаціоналістів можна було б покластися, якби Червона Армія успішно наступала. Але в обставинах загального розвалу, паніки й утечі надійність найманців викликала сумніви. Тому масове засилання було скасовано.

4 липня 1941 року полковник Мамсуров за наказом Сталіна особисто брав участь в арешті командувача військами Західного фронту генерала армії Д. Г. Павлова, на якого звалили провину за розгром та за наказом з Кремля обмовили й розстріляли.

10 липня 1941 року Мамсурова призначено начальником розвідувального відділу штабу Головного командування Західного напрямку. У серпні — начальником особливої оперативної групи Розвідувального управління Генерального штабу, яка займалася закиданням розвідувальних і диверсійних груп у тил супротивника (уже не інтернаціоналістів, а радянських громадян), а разом й організацією партизанського руху на Західному, Північно-Західному та Ленінградському фронтах.

Із січня 1942 року полковник Мамсуров за особистим проханням відправлений на фронт. Там командував кавалерійською дивізією, був заступником командира 7-го кавалерійського корпусу. Із серпня 1942 року — начальник Південного штабу партизанського руху.

З листопада 1942 року — начальник оперативного відділу (планування бойових дій) Центрального штабу партизанського руху.

13 листопада 1943 року отримує звання генерал-майора та посаду заступника начальника 2-го управління ГРУ.

Того самого року на особисте прохання повертається на фронт, отримує під командування 2-гу гвардійську Кримську ордена Леніна двічі Червонопрапорну ордена Богдана Хмельницького кавалерійську дивізію, якою командував до кінця війни. За успішне проведення низки зухвалих рейдів у тилах ворога був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На Параді Перемоги командував батальйоном зведеного полку 1-го Українського фронту.

Після війни генерал-майор Мамсуров закінчив Академію Генерального штабу і був призначений командиром 27-ї механізованої дивізії 38-ї армії Прикарпатського військового округу, далі — командиром 27-го стрілецького корпусу 13-ї армії того самого округу.

3 серпня 1953 року Мамсуров отримав звання генерал-лейтенанта. У вересні 1954 року генерал-лейтенант Мамсуров під час навчань на Тоцькому полігоні виконував обов’язки начальника розвідки фронту «східних».

1955 року призначений командувачем 38-ї армії Прикарпатського військового округу.