Пароль «Dum Spiro…»

ТОВАРИШ МІХАЛ

Однак повернемося в Санку…

Цього разу Валерія прийшла не сама. Середніх років, на вигляд флегматичний чоловік з левиною гривою волосся міцно потиснув мені руку:

— Товариш Міхал, точніше Юзеф Зайонц, комендант бойового округу Армії людової.

Поцікавився, чи своєчасно надходять повідомлення із Кракова.

— Dum spiro — це добре придумано… Пробачте, пости виставлені?

В наших умовах — не пусте питання. Я ствердно кивнув. На городі Врублі всією сім'єю копали картоплю. В лісі зранку «збирали гриби» охоронці Ольги — Метек і Казек. Коли щось — закують зозулею.

Гість непогано володіє російською мовою. Я сказав йому про це. Товариш Міхал усміхнувся:

— Мова Леніна для комуніста будь-якої нації — рідна мова. Ну, а мені, капітане Михайлов, просто пощастило. Жив я одного часу в Радянському Союзі. Працював на шахтах Донбасу. — І з гордістю додав: — Шахтар я, стахановець.

В загальних рисах я ознайомив товариша Міхала із завданням командування. Підкреслив:

— Центр виявляє особливий інтерес до дислокації штабів, вузлів зв'язку, аеродромів. І перш за все — до оборонних споруд у районі Кракова.

Майже дослівно передав слова Павлова: «Радянське командування намагатиметься зберегти древню столицю Польщі й сподівається на допомогу місцевих патріотичних сил».

Перейшли до конкретних питань…

Нічого було й гадати про мою легалізацію в Кракові. Турбувала й радіоквартира у Врублів. Рацію можуть засікти, якщо вже не засікли: надто довго сидимо на одному місці.

— Ваші побоювання цілком слушні, — підтримав Зайонц. — Ми допоможемо вам, капітане Михайлов, перебазуватися разом з радисткою в один з наших партизанських загонів. Звідти і будете керувати групою.

Все ставало на свої місця. У Грози є всі шанси легалізуватися в Кракові. Радисткою залишиться Ольга. До її «почерку» в Центрі звикли. Тим більше, що Груша без рації. Зате документи в неї надійні. Зайонц схвально кивнув головою:

— Олексія влаштуємо. Маю на прикметі одного надійного товариша — Юзефа Присака. Ми його звемо «Музикант». Він і справді скрипаль. З ним працюватиме Олексій. Груші теж зручніше зайнятися розвідкою в Кракові. Там тепер багато жінок зі Сходу. Загубитися не важко. Ми підшукаємо їй роботу.

Наступного ранку Гроза в супроводі Метека вирушив у Бескиди до партизанського загону, який мав стати нашою базою.

Минуло кілька днів, і з Кракова прибув перший зв'язковий від Груші.

Анка вдало влаштувалася: її взяла до себе покоївкою фрау Гофф — дружина віце-прокурора Кракова. Мешкала Анка по вулиці Ринковій, 10. Готувала обіди, прала, прибирала в кімнатах.

До Гоффа частенько навідувалися видні гітлерівські чиновники, офіцери вермахту. Багатьом з них подобалася акуратна, гарненька покоївка, з привітною усмішкою, в накрохмаленому фартушку. При ній говорили про все».

Гості любили смачно поїсти, і Груша майже щоранку з кошиком вирушала на базар. Йшла не поспішаючи, з гідністю, як і належить покоївці з дому такої впливової особи. Чіпкі очі розвідниці звично фіксували: мотоколона чисельністю до полку, знаки — ромб і квадрат…

… Наприкінці тижня повернувся з Бескид Олексій. Ділову частину рапорту звів до одного слова: чекають. Потім із властивим йому темпераментом почав змальовувати Бескиди.

— Якщо десь і є рай на землі — то це там. «За горами гори, хмарою повиті!» А в горах буки, сосни до самого неба. В лісах — олені, козулі… Ну, хоч курорт відкривай!

Бескиди — в тридцяти-сорока кілометрах від Кракова. База загону розташована у важкопрохідному районі Подгалє. Командир загону поручник Тадеуш Грегорчик — «Тадек» — справляє добре враження.

Розмова йшла за сніданком. Стефа, підливаючи з глиняного глечика «квасьне млєко», тихцем поглядала на Олексія. Війна війною — любов любов'ю. Навряд чи здогадувався тоді Олексій, яку бурю викликав у її серці…