Пароль «Dum Spiro…» - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Євген Березняк (ч. notes)

Примітки

1

Назва хутора змінена.

2

Прізвище змінене.

3

Гуралі — польські горці. Одягом, побутом нагадують наших гуцулів.

4

Врубель — по-польському — горобець.

5

Народові сили збройні. Загони НСЗ активно співробітничали з німецько-фашистськими загарбниками, які їх використовували для розправи з демократичними силами руху Опору і перш за все — з комуністами.

6

Тепер м. Хмельницький.

7

Бескиди — лісові хребти, передгір'я Карпат.

8

15 вересня 1973 року я одержав від неї лист:

«Шановний Євгене Степановичу! Хай Вас не дивує, що пишу тільки тепер, хоч Ваша книга вийшла давно. Справа в тому, що мої приятелі, які проживають у Києві, надіслали мені Вашу книжку і звернули увагу на те, що в ній сказано про Яшу Мигердичева, що і про мене є дещиця в книзі, хоч прізвища і не названо. Повість прочитала з хвилюванням. Багато згадалося. Спасибі Вам і Вашим бойовим друзям за все, що Ви зробили в боротьбі за нашу радянську землю. Спасибі Вам за те, що Ви добрим словом згадали Яшу Мигердичева. Він завжди, а особливо під час війни, з великою душевною щирістю дбав про дітей-сиріт, був для них справжнім батьком — мудрим, справедливим, сердечним.

Та вже нема Яші Мигердичева. Він помер на 56-у році життя, залишаючись до останнього дня директором Вольського дитячого будинку в Саратовській області. Недавно зустрілась з трьома товаришами, які особисто знали його: добру пам'ять залишив він у багатьох серцях людей, довго житиме в своїх дітях.

З повагою Т. М, Любарова».

9

Ольга про це розповідала так: «Від капітана мене відділяла лише стінка з дощок, і я дуже боялася, щоб він чимось не видав себе. На допиті, як це не дивно, мої відповіді співпадали з відповідями господаря. Коли нас виводили з подвір'я, я заспівала, даючи: шати капітанові, що небезпека минула».

10

Пляцувка — пост, найменший організаційний осередок Армії людової. Тут зустрічалися підпільники і партизани.

11

Армія людова — раніше Гвардія людова — озброєна організація, створена польськими комуністами в роки другої світової війни для боротьби проти німецько-фашистських окупантів.

Людвик Варинський (1856–1889) — засновник першої польської марксистської партії «Пролетаріат».

12

Прізвища співробітників абверу (Отман, Комахов) змінені.

13

КРО — контррозвідка.

14

«Смерш» — радянська військова контррозвідка «Смерть шпигунам».

15

Армія крайова — збройна організація, створена на території Польщі польським емігрантським урядом для посилення свого впливу серед народу. Але низові ланки АК часто вели боротьбу проти німецько-фашистських окупантів у співдружності з загонами Армії людової.

16

«Дзеннік Польскі», № 14, січень 1965 р.

17

Юзеф Зайонц. Шли бои. М., Воениздат, 1968, стор. 187–188.

18

И. С. Конев. Сорок пятый. Издание 2-е, исправленное и дополненное. М., Воениздат, 1970, стор. 32–33.

19

Плани прямого фізичного знищення польського та інших слов'янських народів розроблялися Гітлером задовго до початку другої світової війни, як складова частина біснуватої ідеї про світове панування арійської раси і про завоювання «життєвого простору» для третього рейху.

«Наша сила, — заявив Гітлер у промові, виголошеній 22 серпня 1939 року в Оберзальцбурзі на нараді головнокомандуючих вермахту, — полягає в нашій швидкості й натиску. Чінгісхан цілком свідомо, з легким серцем призвів до смерті мільйони жінок і дітей. Але історія бачить у ньому лише великого творця держави. Мене зовсім не цікавить, що думає про мене безсила західноєвропейська цивілізація. Я видав наказ і звелю розстріляти кожного, хто насмілиться сказати бодай слово проти принципу, що метою війни є не досягнення якоїсь певної лінії, а фізичне винищення противника. Тому я приготував — поки що для Сходу — свої загони «Мертвої голови» і дав їм наказ посилати на смерть без жалю й милосердя всіх чоловіків, жінок і дітей — поляків за походженням і які розмовляють польською мовою. Тільки таким чином ми здобудемо життєвий простір, який нам потрібен…» (Януш Гумковсшй, Казимир Лещинский. Польша во время гитлеровской оккупации. Варшава. Вид-во «Полонія», 1961, стор. 68).