Пароль «Dum Spiro…»

ВЕСІЛЛЯ

Третю добу стоїмо в Козлувці. Розташування хутора дуже зручне. До сусідніх сіл Гарбутовіце, Сулковіце, Ясеніце півтора-два кілометри, але добиратися до них дві-три години.

Чарівна краса довкола. Багряніють листяні ліси. Синіють соснові бори. Шумлять гірські струмки. На півдні біліють снігові вершини Карпат. У бінокль виразно видно Краків.

Я, Тадек і всі радисти оселилися в одному будинку. Бійці Тадека охороняють хутір. Послали розвідку в найближчі села.

Опівдні прибув зв'язковий із польського загону поручника Побука. Вручив мені записку, в якій повідомлялося: в селі Ястшембя мене чекає полковник польської Армії крайової. Я був зацікавлений у цій зустрічі. Полковник, за даними агентури, легально проживав у Кракові. Мав своїх людей у військових частинах вермахту, в комендатурі, на залізниці.

Порадилися і вирішили піти втрьох: капітан Собінов (він усе ще залишався в загоні Тадека), радист Мак і я. Одягли польські плащі, капелюхи. Під плащі — автомати, пістолети, по парі гранат…

Ось і Ястшембя. Зупинилися в гайку. Провідник-зв'язковий зник і незабаром повернувся. За ним ішли Побук і невідомий чоловік, схожий на колобок.

— Пане Михайлов, — звернувся до мене Побук. — Маю честь відрекомендувати вам полковника Янека.

Янек відразу ж почав запрошувати нас на квартиру, щоб «у домашній обстановці обговорити деякі питання нашого співробітництва в боротьбі проти швабів». Сказав, що квартира, призначена для зустрічі, цілком безпечна. По-перше, вона належить солтису — «довіреній особі окупантів». По-друге, в господаря — весілля, і поява гостей нікого не здивує. По-третє, господаря попереджено, що головою відповідає за безпеку нашої зустрічі.

Якоюсь дивною видалася нам ця розкішна хатня обстановка після лісового життя. Солтис запросив до окремої кімнати. Сюди ніхто з гостей не заходив. Роздяглися і вийшли до святкового столу. Для годиться посиділи, пригостилися, і знову повернулися до «своєї» кімнати.

Сіли грати в преферанс. За грою з'ясували всі питання, які нас цікавили. Полковник дав мені два рекомендаційні листи до своїх людей на залізничній станції, його повідомлення про краківський гарнізон підтверджували дані нашої розвідки. Ми домовились про постійний зв'язок, про координацію і погоджені дії наших диверсійних груп.

Тепло попрощалися…

Чекаємо обіцяний Центром вантаж» Три ночі підряд, з 10 по 12 жовтня, на галявині, біля Козлувки, чергували бійці, кілька разів розводили багаття. Літака не було.

13 жовтня до нас прибув командир сусіднього польського загону Зенек. Повідомив, що до них прибилася якась радянська десантна група.

Домовилися про зустріч. Надвечір прийшли десантники. Дізнаємось, що приземлилися вони в 60 кілометрах західніше визначеного району. Другого дня група змушена була прийняти бій з фашистами. Розвідника Гришу тяжко поранено.

Командир групи капітан Павлик побажав залишитися з нами до розпорядження командування. В цьому і ми були зацікавлені: не можна зловживати гостинністю польських друзів, тим більше, що гітлерівці полювали за нашою рацією і могли засікти розташування загону. Треба було відокремитись. Але для самостійних дій не вистачало людей, зброї. І от прибула група Павлика.