НАС — ДВАДЦЯТЬ ШІСТЬ


У ніч на 19 жовтня ми залишили загін Тадека.

В трьох-чотирьох кілометрах від Козлувки на узліссі чекаємо вантажу з Центру.

На світанку 20 жовтня мене розбудив вартовий:

— Наближається група озброєних людей.

Ми приготувалися до несподіваної зустрічі. Щільний туман довго не давав можливості побачити незнайомців. Чувся сухий кашель, хрипкі голоси. Нарешті, на відстані 15–20 метрів замаячили в тумані постаті.

До нас прибули озброєні карабінами, трофейними автоматами, «вальтерами» бійці й офіцери Червоної Армії, військовополонені, яким вдалося втекти з німецьких таборів смерті.

Тяжко було дивитися на їхні зчорнілі обличчя. Люди ледь трималися на ногах. Дихання різке, уривчасте. Багатьох лихоманило. Вночі групі двічі довелося перебиратися через гірські річки.

Нагодували їх, розташували в землянках на відпочинок. Я запросив до себе старшого групи Овсія Близнякова. Він білорус. З Могилівської області. Перед війною працював у Куйбишеві. Потім — армія. Воював. Командир кулеметного взводу. В червні 1942 року контуженим попав у полон. У концтаборі працював на воєнному автозаводі. В травні сорок третього вдалося втекти. Був у польському партизанському загоні. А оце, почувши про капітана Михайлова, вирішив з товаришами приєднатися до його групи.

Все було схоже на правду. Я послав радіограму:


«Павлову. Створено бойову розвідгрупу 22 чоловіка. Росіяни, більшість військовополонених, два льотчики, які приземлилися під час катастрофи на початку жовтня. Крім агентурної розвідки, починаємо добувати язиків. Голос».


Вночі Ольга принесла розшифровану відповідь з Центру:


«Бойову групу для розвідданих використати можна і треба, але врахуйте, що добувати дані про ворога ви повинні головним чином агентурним шляхом. Будьте обережні. Детально повідомте про льотчиків. Павлов».


Ми послали дані про льотчиків. Незабаром Павлов повідомив: усі показання Близнякова і льотчиків підтверджуються.

Наша група стала по-справжньому інтернаціональною: росіяни, українці, білоруси, поляки, башкир.

Зібравши бійців, я зачитав наказ про їхнє зарахування у бойову розвідувально-диверсійну групу.

З перших же днів Ольга, Груша, хлопці Павлика подружилися з новачками. Кожен вирізнявся по-своєму. Семен Ростопшин привабив нас артистичним талантом. Митя-Циган і Овсій Близняков — чудові підривники, майстри диверсій. Абдулла-Саша виявив неабиякий кулінарний хист і був призначений шефом кухні.

Так нас стало двадцять шість. Двадцять шість дуже різних за характером, але об'єднаних одним бажанням, одним прагненням, однією метою: бити ворога за мільйони замучених фашистами людей, за муки, перенесені в таборах смерті, за спалені міста і села.


Літака з вантажем усе ще не було.

27 жовтня Овсій Близняков, Митя-Циган, Саша (Абдулла), Білий вирушили на завдання: роздобути продуктів, а заразом потривожити фашистів у селі Пцім.

В 23.00 Ольга включила Москву. Затамувавши подих, уважно слухаємо останні вісті…

Перевіряю пости. Довкола тиша. Туман, хоч ножем ріж. За північ прояснюється. Переді мною відкривається панорама. Вдалині в місячному сяйві ряхтить сріблястими зубцями довга гряда. Напружено вслухаюся в ніч: жодного звуку.

Прилетить чи не прилетить? Мовчить безхмарне небо. Мовчать зелені зорі. Дивна ніч. Дивна тиша. Зовсім мирна. І яка оманлива: готова зірватися автоматною чергою, вибухом гранати, коротким скриком.

Не спати, не спати… На мить задрімав і відразу ж виразко побачив перед собою матір. Вона померла, коли мені було 14 років. Рідне обличчя то наближалося, то відпливало, чимось стривожене.

«Трудно тобі, синку», — почув я грудний співучий голос і прокинувся від протяжного гулу.

Зовсім низько над нами кружляв літак. По звуку вгадав — «Дуглас». З оберемком соломи вибігаю із землянки. Повискакували хлопці. Запалали факели. В одну мить спалахнули три купи хмизу. А в горах знову туман. Дивно, що в таку погоду, — і летів без попередження.

«Дуглас» робить одне коло, друге, третє… Але ми його не бачимо. Чи видно йому наші багаття? Зробивши прощальне коло, літак зникає.

Розділившись на чотири групи, почали обшукувати довкола ліс. Першим примчав Гриша:

— Товаришу капітан, — мішок з вантажем. Знайдено в 150 метрах звідси.

Ожили, повеселішали наші дівчата. Допомогли принести мішок.

Через півгодини всі мішки були знайдені. Маємо нові «сєвєрки», радіоживлення, шифр, автомати, пістолети, патрони, тол і продукти: цукор, сало, консерви, шоколад, печиво тощо. Є чим поділитись і з польськими друзями.

А вдосвіта повернулися хлопці Близнякова. Завдання виконали. Не обійшлося, правда, без ЧП. З обриву звалився віз. Ранило Митю. Принесли його. Потрібна термінова допомога лікаря. Але в нас його не було.


Загрузка...