Починався грудень. Дні коротшали, ночі довшали.
Того дня був урок класного керівника. Корнель хвилин десять говорив на загальні теми, а потім несподівано сказав:
— Аарне Веенпере, у мене до вас є запитання. Думаю, що це зацікавить усіх…
Аарне підвівся, передчуваючи щось недобре.
— Запитання дуже просте. Скажіть, будь ласка, з яких дисциплін ви за останній тиждень не мали двійок?
Мовчання. Аарне здалося, що у великому пустому класі їх тільки двоє.
— Я чекаю…
Мовчання.
Такого нападу, та ще перед усім класом, Аарне від Корнеля не ждав. Глянувши на вчителя, він зрозумів, що це питання — тільки вступ…
— І ще… Ваша мати написала мені листа і просила запитати, чому на День Конституції ви не приїхали додому? Разом з неділею було два святкових дні. Ви залишились у Тарту. Ви знали, що на вас чекали вдома?
Аарне одразу ж усе зрозумів. День Конституції… так, п'яте і шосте грудня. Шостого ввечері вони з Майєю гуляли, обійшли майже все місто. Сльотавий і щасливий день…
— Скажіть, будь ласка, що ви робили у місті?
У класі залягла мертва тиша. Звідки Корнель узнав про це? Звідки? І, ніби у відповідь на свої думки, він почув голос учителя:
— Взагалі, я знаю все. Але хочу почути це з ваших уст…
Корнель постукав пальцем по склу на столі.
— Весь клас хоче про це знати!
— Я не хочу… — мовив хтось несподівано. Це був Андо.
Велике спасибі тобі, Андо!
— Тихше! — Корнель майже кричав. — Я чекаю. Ви, Андо… і так усе знаєте… звісно, ви не хочете…
— Я не можу відповісти на це запитання, — мовив Аарне. Він стояв дуже рівно.
— Тоді за вас відповім я… Ви всі ці дні гуляли з дівчиною. Ви занедбали навчання! Звісно, це ваше діло, хочете закінчити школу чи ні, одначе я змушений за вас відповідати. Тепер скажіть: коли цьому буде край? Що я маю відповісти вашій матері?
Знову мовчання.
— Я чекаю!
— На це запитання не можна так відповісти.
— Як?
— На це запитання не можна відповісти «так» чи «ні».
Всі думали, що Аарне лізе на рожен. Невідомо, чим ця історія скінчиться… В усякому разі всі принишкли. Аарне повторив:
— Я не можу відповісти на це запитання.
Корнель розумів це й сам. Він раптом обм'як, якось враз перетворився на старого і стомленого.
— Добре, я вживу заходів. Можете йти!
І вийшов з класу.
Для Аарне цей день був днем невдач. Становище настільки трагічне, що він взагалі не думав про його причини.
Йому осоружився весь світ. Світ був сірий. Аарне ненавидів Корнеля за його незрозумілий напад.
Вони з Андо вийшли зі школи. Заметіль вкривала дорогу і площу наче покривалом з білої марлі.
— Навіщо він все-таки зробив це?
Андо був серйозний. Те, що сталося, хлопець переживав глибше, ніж будь-хто в класі. Річ не тільки в тому, що страждав друг. Андо знав: таке може статися і з ним. Він би не сперечався. Ні, він би мовчав до кінця.
— Безперечно, в нього є своя мета.
— У тебе залізна логіка.
— Може, він намагається тебе перевиховати?
— Як? — спитав Аарне.
— Він хоче з тебе зробити людину. Так же?
— Хіба я не людина?
— Може й людина… Подивись у дзеркало!
Аарне похитав головою.
— Я не здамся, — сказав він.
Андо махнув рукою.
— У житті ми завжди повинні підкорятися.
— А я не підкорюсь. Я зроблю так, щоб мені ніхто не міг дорікнути. Почну вчитися. Ще побачимо.
Андо хотів сказати: «Що ж, тоді, вважай, Корнель переміг — адже йому саме цього й треба». Але він чомусь промовчав, тільки сам до себе всміхнувся.
У центрі міста диміли труби, вітер гнав дим назустріч снігові. На вулицях безлюдно.
Вони розпрощались. Андо увійшов до під'їзду свого п'ятиповерхового будинку. Великі скляні двері зачинилися за ним. Аарне лишився сам. Вечоріло. Він не міг ні про що думати. У правому черевику противно чвакало. Стало холодно… Чому мати написала Корнелю? Що це означає? Тітонька Іда? Нічого не розумію…
Що буде з мамою, якщо їй розпишуть усю цю історію? Вона, мабуть, почне плакати.
Засвітилися вуличні ліхтарі. Все було таке гнітюче. Він увійшов до свого жовтого будинку.
Тітонька Іда не проронила жодного слова. Поставила на стіл тарілку, налила чаю і пішла з кухні.
Тиша…
Тітонька пішла, як завжди, плести, а її сестра давно вже спала. Лінди, певно, не було вдома. Аарне згадав про Майю. Цікаво, чи Майя вже знає? Що вона думає? Хлопець відсунув тарілку. Раптом йому захотілося почути голос Індрека. Чия ж правда? Хіба кохання — злочин? О легковажність!.. Було вже близько десятої вечора. Корнель завжди був для Аарне наче батько. А тепер? «Як я ненавиджу його!» — думав хлопець. Але з другого боку… «Я — егоїст». Він підвівся і пішов спати. Йому збиралося на плач, але не було сліз. Попереду ще стільки неприємностей. Завтра буде видніше.