Через два тижні вони поїхали у колгосп копати картоплю.
Світанок видався ясний і чистий. На узбіччі канав біліли приморозки. Повітря пахло осінню: вологою землею, яблуками, гноєм. У садах голосно кричали ситі дрозди.
Машина похитувалась на грузькій дорозі. Вставало сонце. Хлопці почали співати. До них приєднались дівчата.
Співали різних пісень: веселих і пустотливих, сумних і сентиментальних, і таких, від яких дівчата червоніли; і все-таки співали, до того ж дуже голосно… Співали навіть ті, хто не вмів співати. А коли пісню співають навіть ті, хто не вміє співати, то це, звісно, найкраща і найчесніша пісня.
Аарне не зводив очей з Еди. Дівчина не звертала на нього уваги, а може, тільки вдавала, що не звертає. Машина їхала на захід, сонце освітлювало обличчя Еди так, що воно здавалося чужим і привабливим. Мабуть, тому Аарне й не міг одвести погляду…
Найбільше нас захоплює щось незрозуміле і невідоме.
Обабіч дороги пролітали червоні і жовті ліси. Нарешті машина зупинилась, трохи пофоркала і замовкла.
Першого дня довелось ламати кукурудзу. Дебелі стебла її утворювали справжні непролазні джунглі. Спочатку працювати було дуже легко й весело. За комірці крапала холодна вода, від чого доводилося скрикувати. Рядки йшли під гору.
Десь опівдні стебла, здавалося, стали слизькими і твердими, земля міцно тримала галузисте коріння… Від соку щеміли червоні долоні. Всі працювали мовчки, з якоюсь люттю. І коли бригадир прийшов кликати на обід, ніхто навіть взнаки не дав, що стомився.
Чекаючи машини, сиділи на купі хрусткого кукурудзиння край дороги.
Аарне спитав у Еди:
— Ти не стомилася?
— Ні! Що ти… — Еда голосно засміялась і простяглася на вологих зелених стеблах. Її важко було зрозуміти. Інколи вона могла без причини сміятись, інколи сиділа годинами, мовчазна та замислена. І цього разу Аарне не розумів, про що дівчина думала насправді. Сам він, треба було зізнатися, страшенно стомився. Сільський мешканець!.. Тартусці, казати чесно, працювали краще… Та, зрештою, хіба це головне?
Всі мовчали. Карін жувала якусь стеблинку, Анне заплющила очі і підставила обличчя сонцю. Харрі насвистував щось меланхолійне. Тійт зосереджено розглядав кукурудзяний качан.
— У мене на долоні вже є мозоля, — раптом сказала Хельві.
Тійт сердито кинув качан через плече.
— Дурна. Звикай… Їх буде ще багато.
Знов усі замовкли.
— А що ми робитимемо завтра? — спитав Харрі.
— Спершу треба закінчити це поле…
— Машина! Вставайте! — крикнула несподівано, так, що всі аж здригнулися, Еда і кинула великим кукурудзяним качаном у Тійта.
Справді під'їхала машина. Дорогою Аарне все ще думав про Еду.
Увечері на руках від роботи виступила кров.
— Хлопці, ходімо по яблука! — запропонувала ввечері Хельві, коли Корнель вийшов з кімнати.
— Ходімо!
Це було прекрасно.
Вони пішли вп'ятьох: Хельві, Еда, Анне, Харрі і Аарне.
Ніч видалась місячна.
— Цікаво, чи є десь собака? — запитав Аарне.
— Не знаю, мабуть, там… — Хельві рукою показала на ворота дикого саду.
Земля була тепла і волога.
Тихо.
На гілках шелестіло пожовкле листя. Десь далеко гавкав собака. Більше ніде нічого. Осіннє село спало.
Раптом вони попали у зарослі лісової малини.
— Обійдемо! Йдіть з цього боку! — зашепотів Харрі
Аарне заліз у кущі і одразу загубив усіх з очей. Відхилив гілки, виглянув обережно, озирнувся.
— Кого ти шукаєш, чи не мене? — почувся зовсім близько стишений голос Еди. Місяць зайшов за хмари, і Аарне не бачив обличчя дівчини.
— Де всі наші?
Еда знизала плечима.
— Я не знаю, сама шукаю… Виходь звідти, — мовила вона серйозно і, взявши Аарне за руку, потягла вліво. Приємно тримати Еду за руку.
— Ну йди ж!
Затріщало гілля, і тоді десь зовсім поруч загавкав собака. Еда і Аарне кралися в глиб саду, спотикаючись об якесь груддя і коріння. Вони зовсім забули про своїх трьох супутників. Собака сердито гавкав. Рука Еди була все ще в руці Аарне. Еда й не намагалася її вивільнити.
Вони зупинились і прислухались. Собака гавкнув ще кілька разів і замовк. І тоді стало зовсім-зовсім тихо.
— Т-с-с…
Більше ніде нічого…
З-за хмар знову визирнув місяць. Аарне помітив, що він стоїть зовсім поруч з Едою, і відчув на своєму обличчі уривчасте дихання дівчини, побачив її великі карі очі. Він розумів, що треба щось сказати, і не знаходив потрібних слів. Але сказати треба зараз же, цієї миті…
— Едо… Ти гарна дівчина…
Він наблизив своє обличчя до Еди і раптом виразно, побачив її очі, губи, все обличчя…
Хто не звідав самотності, той не зрозумів мене. Це вітер скидає не листя з дерев, а мої думки. Це не старий сад з старими яблунями, а переповнена теплої темряви річка, куди можу опустити і вимити руки.
— Облиш! — суворо мовила Еда і відсторонилась.
Аарне відчув, що червоніє.
— Чому? — спитав і тої ж миті зрозумів, як наївно прозвучало це запитання.
Еда опустила голову.
— Аарне…
— Що?
— Зрозумій, я не можу тобі цього сказати… Будь розумником. Добре?
Аарне не встиг і рота розкрити, як Еда перестрибнула через купу хмизу і кинулась до хати. Мить минула. Еда знову стала Едою. Лукавим поглядом зиркнула на Аарі й побігла по нічному саду.
Загавкали собаки. У дверях Еду зустріла Кріста.
— Де ви так довго були? Всі давно повернулися, ми за вас вже хвилювалися…
Вони зайшли до кімнати. Еда мотнула головою, витрушуючи з волосся листя.
На столі лежало кілька яблук.
— Так мало? — запитала Еда.
— Яблуньки молоді, ми не хотіли їх псувати… Це все, що Хельві напхала у свої тренувальні шаровари. А ви, здається, прийшли зовсім з порожніми руками!
Аарне здвигнув плечима і ліг.
Сонний Іво розплющив очі і сказав:
— Хтозна, що вони там робили… Подивіться на Еду і Аарне. Бідний Аарне… Едо, і тобі не соромно, га?
Далі говорити він не міг, бо Еда кинула на нього цілу купу одягу і сама сіла зверху. Почався загальній гармидер. Летіли подушки, черевики, все, що попадало до рук. Звільнившись, Іво мовив:
— З глузду з'їхала!
Але це було сказано без зла. Всі знали Еду, і ніхто не ображався на неї. Навіть Аарне. Він був задоволений, що зчинилася ця метушня, пилюка від якої ще й досі літала в повітрі. Якби не це, він не наважився б дивитись на Еду.
Вночі Іво і Віктор говорили про містичні аеродроми в Африці. Дівчата не спали і слухали їх.
Опівночі за вікном виплив великий круглий місяць. У кімнаті пахло соломою і парфумами.