Щоденники принцеси

Вівторок, 30 вересня

Щойно трапилося дещо справді дивне. Я прийшла зі школи, і вдома була мама (зазвичай вона в такий час у студії). Вона якось дивно поглянула на мене і сказала:

— Мені треба з тобою поговорити.

Вона вже не наспівувала пісеньки і нічого не готувала, отже, це справді було щось серйозне.

Я, чесно кажучи, сподівалася, що померла Grandmère, але я знала, що трапилося щось жахливіше. Я боялася, що щось сталося з Товстим Луї, що він проковтнув ще одну шкарпетку. Востаннє, коли він це зробив, ветеринар здер з нас 1000 баксів за те, щоб витягти її з його маленьких кишок, і він десь із місяць мав якийсь дивний вигляд.

Маю на увазі Товстого Луї, а не ветеринара.

Але виявилося, що справа була не в котові, а в батькові. То ось чому батько мені надзвонював: виявляється, через те, що в нього рак, він більше не може мати дітей.

Рак — це дуже страшно. На щастя, той вид раку, який був у мого тата, виліковується. Треба просто відрізати заражену частину тіла, а потім він має пройти хіміотерапію і десь через рік все буде гаразд.

На жаль, та частина тіла, яку мали відрізати, була…

Фу, навіть не хочеться цього писати.

Його яєчко.

ГИДОТА ЯКА!

Виявляється, якщо тобі відрізають одне яєчко, а потім ти проходиш хіміотерапію, то навряд чи ти зможеш мати дітей. Саме про це дізнався мій батько.

Мама каже, що ця новина його таки приголомшила. Вона каже, що зараз ми маємо бути більш чуйними до нього, тому що у чоловіків є деякі потреби, і одна з них — це здатність давати потомство.

А я от ніяк не збагну: то й що? Навіщо йому ще діти? У нього ж є я! Звісно, бачусь я з ним лише влітку й на Різдво, але хіба цього не достатньо? Він же такий зайнятий своєю Женовією. Бо зробити так, щоб у цілій країні, хай навіть і завдовжки з милю, все йшло добре — це тобі не раз плюнути. Єдине, на що в нього вистачає часу, окрім мене, то це його подружки. За ним постійно ходить якась нова дівчина. Влітку він привозить їх з собою до бабусиного палацу у Франції. І весь час вони тусуються по басейнах, стайнях, біля водоспаду, в двадцяти семи спальнях і в бальній залі, на винограднику, фермі й аеродромі.

А через тиждень він їх кидає.

Не думаю, що він узагалі колись хотів одружитися з кимось із них, а тим паче мати від них дітей.

Він навіть не був одружений з моєю мамою. Мама каже: це тому, що в ті часи вона не захотіла переймати моралі буржуа. Вони не визнавали рівності між чоловіком і жінкою і відмовлялися визнавати її права як особистості.

А я завжди думала, що, може, батько їй просто не освідчився.

Хай там як, але мама сказала, що завтра тато прилетить до нас, до Нью-Йорка, щоб зі мною про це поговорити.

І гадки не маю, навіщо. Тобто до чого тут я. Але коли я запитала в мами: «Навіщо татові летіти в таку далечінь? Просто щоб розповісти мені, що в нього не може бути дітей?», вона знову на мене так здивовано подивилася і почала була щось пояснювати, а потім зупинилася.

І мовила:

— Запитаєш у тата.

Це погано. Зазвичай мама каже «запитаєш у тата» тільки тоді, коли сама не хоче чогось мені розповідати, наприклад, чому люди вбивають власних дітей або чому американці їдять так. багато яловичини й баранини, а читають менше, ніж ісландці.

Не забути: подивитися в словнику, що таке здатність давати потомство та мораль.