Щоденники принцеси

Субота, 4 жовтня, рано-вранці, ще вдома у Лілі

Чому мені завжди так весело ночувати в Лілі? Не те щоб у них було таке, чого немає у нас. У нас є навіть кращі речі. У Московіців усього кілька кіноканалів, а в нас, через те що я погодилася на акційну пропозицію кабельного телебачення «Тайм Ворнер», є які хочте канали: і «Сінемакс», і «НВО», і «Шоутайм», і купила я цей пакет супердешево — 19,99 долара на місяць.

Плюс до того, за нашими сусідами краще шпигувати, наприклад, за Ронні, який раніше був Рональдом, а тепер зветься Ронет. У нього весь час відбуваються вечірки. Або за парочкою кощавих німців, які постійно ходять у чорному, навіть улітку, і ніколи не закривають штори. На П’ятій авеню, де живуть Московіци, немає на кого дивитися: лише ще одна багатенька сімейка психоаналітиків з дітьми. Чесно кажучи, крізь вікна Московіців нічого цікавого не побачиш.

Але чомусь щоразу, коли я ночую тут, навіть якщо ми з Лілі тільки те й робимо, що весь вечір стирчимо на кухні і доїдаємо макарони, що залишилися після Рош-Гашана[18], мені завжди тут так добре. Може, це через Маю, їхню служницю-домініканку. Вона ніколи не забуває купити апельсиновий сік. І завжди пам’ятає, що я не їм м’ясо. А іноді, коли Мая знає, що я залишаюся на ніч, то замовляє в «Балдучі» овочеву лазанью замість м’ясної, спеціально для мене. Отак вона зробила і вчора.

А може, це через те, що в холодильнику Московіців ніколи не знайдеш запліснявілої їжі. Мая викидає все, що хоча б на день вийшло за термін придатності. Навіть сметану, яку ще не відкривали. Навіть невідкриті банки з «Табом».

І доктор Московіц ніколи не забуває заплатити за електрику. Електрична компанія ніколи не вимикала їм світло посеред кіномарафону фільму «Зоряний шлях».

І мама Лілі завжди розповідає про щось звичайне, наприклад, які кльові колготки від Кельвіна Кляйна вона купила в магазині «Берґдорфс».

Не те щоб я не любила свою маму. Я її дуже люблю. Просто я б хотіла, щоб вона поводилася більше як мама, а не як художниця.

Я б хотіла, щоб і мій тато був більше схожий на тата Лілі, який завжди хоче нагодувати мене омлетом, бо вважає, що я надто кощава, і який ходить удома в старих-старих, ще інститутських, спортивних штанях, коли йому не треба їхати до офісу когось аналізувати.

Доктор Московіц ніколи б не одяг костюм о сьомій ранку.

Не те щоб я не любила свого тата. Я просто не розумію, як він допустив, щоб таке сталося. Він завжди такий організований. Як він допустив, щоб з нього зробили князя?

Ніяк не збагну.

Коли я в Лілі, я начисто забуваю про те, що я нуль в алгебрі або що я спадкоємиця престолу маленького князівства. І це подобається мені найбільше. Там я просто розслаблююся і насолоджуюся свіжими домашніми булочками «Поппін» з корицею та спостерігаю за тим, як Павлов, Майклова шотландська вівчарка, заступає Маї дорогу з кухні щоразу, коли та намагається вийти.

Минулої ночі було взагалі відпадно. Старших Московіців не було вдома, вони пішли на благодійний вечір до Пак Біддінг, влаштований на честь дітей-гомосексуалістів тих людей, які вижили після Гол окосту. Тому ми з Лілі наробили ціле відро попкорну в маслі, залізли на величезне ліжко її батьків і дивилися підряд усі серії про Джеймса Бонда. Після цього ми могли точно визначити, що Пірс Броснан — найхудіший Джеймс Бонд, Шон Коннері — найволосатіший, Роджер Мур — найзасмагліший. Ніхто з Джеймсів Бондів не знімав сорочку настільки, щоб можна було визначити, в кого з них найгарніші груди, але я думаю, у Тімоті Далтона.

Мені подобається волосся на грудях. Мабуть.

За іронією долі, саме коли я про це думала, до кімнати зайшов брат Лілі. Хоча сорочка на ньому була. Він був трохи роздратований. Сказав, що телефонує мій батько. Тато був злющий, як вовк, бо кілька годин не міг додзвонитися, через те що Майкл сидів в інтернеті й відповідав своїм фанам на сайті «Крекхед», тому було завжди зайнято.

Мабуть, у мене було таке обличчя, наче мене зараз знудить, тому що через хвилину Майкл сказав:

— Ну добре, не хвилюйся, Термополіс. Скажу йому, що ви з Лілі вже полягали спати.

На таку брехню мама б ніколи не повелася, а от з татом вона прокотила, бо Майкл повернувся і сказав нам, що тато вибачився, що так пізно телефонує (була лише одинадцята) і що він поговорить зі мною вранці.

Чудово. Не можу дочекатися.

Гадаю, в мене й досі було таке обличчя, ніби мене нудить, тому що Майкл покликав свого собаку і наказав йому застрибнути до нас у ліжко, хоча тваринам заходити до кімнати докторів Московіців забороняється. Павлов заліз мені на коліна і почав лизати моє обличчя. Таке він робить тільки з тими, кому довіряє. Потім Майкл сів з нами дивитися кіно, і з наукового інтересу Лілі запитала в нього, які дівчата Джеймса Бонда йому більш за все подобаються: блондинки, яких Бонд завжди рятує, чи брюнетки, які тицяють йому під ребра пістолет. На це він відповів, що не може встояти перед дівчиною з пістолетом, через що ми почали дивитися два його улюблених фільми всіх часів і народів: «Ксена — принцеса-воїн» і «Баффі — винищувачка вампірів».

А потім зовсім не з наукового інтересу, а просто з цікавості я запитала в Майкла, що якби зараз був кінець світу і на землі мали залишитися лише дві людини, він і якась жінка, і їм потрібно було відродити людський рід, кого б він обрав: Ксену чи Баффі?

Спершу він здивувався, що я про таке думаю. А потім сказав, що обрав би Баффі. А потім Лілі запитала в мене, що якби я мала обрати між Гаррісоном Фордом і Джорджем Клуні, кого б я обрала. Я відповіла, що Гаррісона Форда, хоч він і старий, але Гаррісона Форда з фільму «Індіана Джоне», а не «Зоряні війни». А Лілі сказала, що вона б обрала Гаррісона Форда в ролі Джека Райяна з фільмів, знятих за книжками Тома Кленсі. Потім підключився Майкл:

— Кого б ви обрали: Гаррісона Форда чи Леонардо ДіКапріо?

І ми в один голос відповіли, що Гаррісона Форда, тому що Леонардо вже не модний.

Тоді він запитав:

— А кого б ви обрали: Гаррісона Форда чи Джоша Ріхтера?

Лілі обрала Гаррісона Форда, тому що він колись був теслею, і якби був кінець світу, то він зміг би побудувати їй будинок, а я обрала Джоша Ріхтера, тому що він би довше прожив — Гаррісону вже цілих ШІСТДЕСЯТ — і був би опорою мені й дітям.

А потім Майкл почав гнати на Джоша Ріхтера. Сказав, що коли буде ядерний Армагедон, то Джош напевно злякається. А Лілі на те відповіла, що страх до нового — це не показник потенціалу зростання людини, з чим я була цілком згодна. Потім Майкл сказав, що ми обидві дурепи, якщо думаємо, що Джош Ріхтер буде з нами водитися, бо він любить лише таких дівчат, як Лана Вайнберґер, котрі з ним сплять. На це Лілі відповіла, що вона б теж переспала з Джошем Ріхтером, але за певних умов: якби він перед тим помився у дезінфекційному розчині й перед актом одягнув аж три презервативи зі спермицидною рідиною — на той випадок, якщо один порветься, а інший злізе.

Потім Майкл запитав мене, чи переспала б я з Джошем Ріхтером, і я сказала, що треба подумати. Втрата цноти — дуже важливий крок, і ти маєш зробити це з правильною людиною, а інакше до кінця життя ходитимеш на заняття «Для тих, кому за сорок» і «Клубу самотніх», які веде доктор Московіц. Тому, трохи це обміркувавши, я сказала, що переспала б з Джошем Ріхтером, якби:

1. Він прозустрічався зі мною принаймні рік.

2. Він поклявся кохати мене вічно.

3. Він повів би мене на Бродвей на «Красуню й Чудовисько» і не сміявся б на ньому.

Майкл сказав, що перші два пункти цілком реальні. Але, якщо я зажадаю, аби мій хлопець виконав третю вимогу, то залишуся незайманою ще дуже-дуже довго. Він сказав, що, коли в хлопця є хоча б грам чоловічого гормону тестостерону, його знудить на Бродвеї від «Красуні й Чудовиська». Але тут Майкл промахнувся, тому що мій тато однозначно має тестостерон — одне ж яєчко в нього залишилося — і його ніколи не вивертає від цього мюзиклу.

Потім Лілі запитала в Майкла, кого б він обрав: мене чи Лану Вайнберґер, а він відповів: «Звичайно, Мію», але я впевнена, що він сказав це тому, що я була в кімнаті, й він не хотів плювати мені в обличчя.

Мені б не хотілося, щоб Лілі продовжувала.

Але вона не заспокоїлася, їй кортіло дізнатися, кого Майкл обере: мене чи Мадонну, або мене чи Баффі — винищувачку вампірів (я перемогла Мадонну, але Баффі запросто виграла в мене).

А потім Лілі захотілося знати, кого я виберу: Майкла чи Джоша Ріхтера. Я вдала, що глибоко замислилася, коли раптом, на моє щастя, додому заявилися Московіци-батьки і почали гримати на нас за те, що ми впустили до їхньої кімнати Павлова і їли попкорн у ліжку.

Пізніше, коли ми з Лілі прибрали попкорн і пішли до її кімнати, вона знову запитала мене, кого б я обрала: Джоша Ріхтера чи її брата, і я сказала, що Джоша Ріхтера, тому що Джош Ріхтер — найгарячіший хлопець у всій школі, а може, й у всьому світі. Я по вуха у нього закохана, і не тільки через те, що його біляве волосся іноді спадає йому на очі, коли він нахиляється взяти щось зі своєї шафки, а тому що я знаю, що за цією грубуватістю криється чуйна й ніжна людина. До речі, він справді сказав мені «Привіт» тоді, в «Біджелоуз».

Але не виключаю, що якби справді був кінець світу, то я обрала б Майкла, хоч він і не такий гарячий, але принаймні мені з ним весело. Гадаю, що в кінці світу гумор не завадить.

Плюс до того, звісно, Майкл просто красень, коли він без сорочки.

І якби дійсно був кінець світу, Лілі б уже померла і ніколи не дізналася, кого ми з її братом народимо.

Я б ніколи не хотіла, щоб Лілі довідалася, якої я думки про її брата. Вона б подумала, що це дивно.

Навіть більш дивно, ніж те, що я виявилася принцесою Женовії.

Йдучи від Лілі, я всю дорогу хвилювалася, що ж мені скажуть мама й тато, коли я прийду додому. Раніше я завжди їх слухалася. Чесно кажу, завжди.

Ну, взагалі-то був один випадок, коли ми з Лілі, Шамікою та Лінг Су пішли дивитися фільм Крістофера Слейтера, але врешті-решт вирішили піти на фільм «Шоу жахів Роккі». Тоді я забула зателефонувати після фільму, який закінчився о 2:30 ночі, ми стояли на Таймз-сквер, і в нас не було грошей на таксі.

Але таке було лише раз! Я з цього винесла величезний урок, навіть мамі не довелося свердлити мені мізки. Не те щоб вона взагалі колись таке робила — я маю на увазі, свердлила мені мізки. Якби мені просвердлили мізки, хто б тоді пішов зняти гроші в банкоматі.

Але тато — це інший випадок. Він незламний у питаннях дисципліни. Мама каже: це тому, що, коли він був маленький, Grandmère, аби його покарати, зачиняла його в одній дуже страшній кімнаті в їхньому будинку.

Тепер я починаю розуміти, що той будинок, в якому жив тато, був, напевно, палац, а та страшна кімната — підземна в’язниця.

Який жах! Не дивно, що тато робить все, що йому наказує Grandmère.

У будь-якому разі, якщо тато на мене сердиться, то сердиться по-справжньому. Як тоді, коли я не пішла з Grandmère до церкви, бо відмовилася молитися Богу, який дозволяє винищувати тропічні ліси під пасовиська для корів, які пізніше стануть чвертю фунта м’яса для нетямущих мас населення, що поклоняються найзлішому злу в усьому світі — Рональду Макдональду. Тато сказав, що, якщо я не піду до церкви, він не тільки відлупцює мене як Сидорову козу, а ще й заборонить мені заходити на Майклів сайт «Крекхед»! Він заборонив мені заходити в інтернет до кінця літа. І розтрощив мій модем пляшкою з-під вина «Шатонефдю-Пап».

От вам і реакція!

Отже, я дуже хвилювалася через те, що він зробить, коли я повернуся від Лілі.

Я намагалася зависнути у Московіців якомога довше: завантажила посудомийну машину тарілками за Маю, яка в цей час писала листа конгресмену в її країні, щоб той допоміг їй з її сином, Мануелем. Мануеля десять років тому помилково заарештували за те, що він підтримав революцію в тій країні. Я вигуляла Павлова, бо Майклові потрібно було йти на лекцію з астрофізики до Колумбійського університету. Я навіть прочистила дірочки в джакузі докторів Московіців — ого, тато Лілі так багато миється.

Потім Лілі оголосила, що час знімати спеціальне годинне шоу, присвячене її ногам. Але, на наше горе, виявилося, що доктори Московіци не пішли, як ми думали, на свій рольфінг-масаж. Вони все підслухали і звеліли мені йти додому, тому що вони будуть аналізувати поведінку Лілі стосовно її насмішок над бідолашним сексуальним переслідувачем.

Справа ось у чому.

Взагалі-то я дуже хороша донька. Справді. Я не курю. Я не колюся. Я не завагітніла на вечірці. Я наївна, як дитина, і майже завжди роблю домашку. Якщо не зважати на одну нещасну двійку з предмета, який мені абсолютно не знадобиться в майбутньому, я доволі пристойно вчуся.

Аж раптом звідкись на мою голову взялася ця звістка про те, що я принцеса.

По дорозі додому я вирішила, що, якщо тато захоче мене покарати, то я подзвоню судді Джуді[19]. І він пошкодує, що зв’язався з нею. Вона цього так просто не залишить. Вона розбереться з людьми, які хочуть змусити інших бути принцесами попри їхню волю.

Хоча, коли я прийшла додому, мені не довелося дзвонити судді Джуді.

Мама зрадила своїй звичці і цього разу в неділю не пішла до студії. Вона сиділа вдома і, чекаючи на мене, читала старі журнали «Севентін». Вона купила їх для мене ще до того, як зрозуміла, що я надто плоскогруда, щоб мене запрошували на побачення, тому вся інформація в цих журналах не мала для мене жодної користі.

Тато там теж був. Він сидів на тому ж самому місці, на якому я його бачила за день до цього, коли йшла з дому. Тільки зараз він уже читав «Санді Таймз»[20], хоча була тільки субота і в нас з мамою є таке правило: в суботу не читати недільних новин. На моє здивування, цього разу він був не в костюмі. Сьогодні він був одягнений у светр — кашеміровий, без сумніву, подарунок однієї з його подружок — та вельветові штани.

Коли я увійшла, він обережно згорнув газету, поклав її на стіл і подивився на мене довго й рішуче. Наче капітан Пікард перед тим, як почати сварити Райкера за Первинну Директиву. А потім сказав:

— Нам треба поговорити.

Я негайно заторохтіла, як мені шкода, що я не сказала їм, куди йду, і що мені просто потрібно було трохи часу, аби про все подумати, і що я була дуже обережна і не їхала в метро і таке інше, а тато такий:

— Я знаю.

Отак просто: «Я знаю». Він здався без бою.

Мій тато.

Я подавилася на маму: чи вона в курсі, що тато з’їхав з глузду. А потім мама повелася найдивніше за все своє життя. Вона поклала журнал на стіл, підійшла до мене, обняла і мовила:

— Вибач нам, сонечко.

Агов? І це мої батьки? Невже якісь крадії тіл замінили моїх батьків на роботів? Це було єдине пояснення тому, що мої батьки такі справедливі.

А потім тато сказав:

— Ми розуміємо, Міє, якого стресу тобі завдала ця новина, і хочемо, щоб ти знала: ми зробимо все, що в змозі, аби цей період минув для тебе якнайлегше.

Потім тато запитав, чи знаю я, що таке компроміс, я відповіла, що знаю, бо я ж уже не в третьому класі. Тоді він дав мені цей папірець, і на ньому було написано те, що моя мама називає «Угода Термополіс — Ренальдо». Ось що там було:

Я, Артур Крістоф Філіпе Жерар Грімальді Ренальдо, який підписався нижче, погоджуюся на те, що моя єдина дитина й спадкоємиця, Амелія Мігнонет Грімальді Термополіс Ренальдо, може навчатися у школі для хлопчиків імені Альберта Ейнштейна, аж поки не закінчить її (з 1975 року в цьому закладі навчаються як хлопчики, так і дівчата), без перерви, окрім як на Різдво та літні канікули, які вона проведе без нарікань у країні Женовії.

Я запитала, чи означає це, що я більше не їздитиму влітку до Міраньяку, і тато відповів, що так. Не можу повірити. Різдво і літо без Grandmère? Це все одно що в стоматолога замість пломбувати зуби мені дадуть почитати журнал «Тін Піпл» і вдихнути трохи звеселяючого газу! Я була така щаслива, що аж обійняла тата. Але, на жаль, це було не все, до угоди додавалося ще дещо:

Я, Амелія Мігнонет Грімальді Термополіс Ренальдо, яка нижче підписалася, погоджуюся виконувати обов’язки спадкоємиці трону Артура Крістофа Філіпе Жерара Грімальді Ренальдо, князя Женовії, і все, що з ними пов’язано, а саме: після його смерті прийняти престол у спадщину, а також узяти на себе державні функції, що потребують присутності спадкоємиці.

Усе, здається, непогано, окрім останнього речення. Державні функції? Це що таке?

Тато почав якось сумбурно пояснювати:

— Ну, розумієш, це похорони світових лідерів, відкриття балів, таке різне.

Приїхали! Похорони? Бали? А куди поділися розбиті об борти океанських лайнерів пляшки, а походи на прем’єри в Голлівуді?

— Ну, — сказав тато, — ці прем’єри в Голлівуді не такі вже й цікаві, як про них говорять. Самі лише спалахи фотоапаратів у обличчя. Вкрай неприємно.

Так, але похорони? Бали? Я навіть не знаю, як користуватися підводкою для губ, не кажучи вже про реверанси…

— Та це нічого, — сказав тато, вдягаючи на ручку ковпачок. — Grandmère за це візьметься.

Ще б пак. Що вона може? Вона ж у Франції!

Ха! Ха! Ха!