Щоденники принцеси

П'ятнпця, 17 жовтня, урок англійської

БОЖЕ МІЙ!!!

ДЖОШ ІЗ ЛАНОЮ ПОРВАЛИ!!!

Чесне слово. Вся школа про це гуде. Джош порвав з нею вчора ввечері після тренування. Вони вечеряли у «Хард-рок кафе», і він попросив повернути йому каблучку!!! Це приниження Лани сталося під бюстгальтером із двома загостреними конусами, який пошив Готьє для Мадонни.

Я б навіть найлютішому ворогові такого не побажала. Цього ранку, як на диво, Лани не було біля Джошевої шафки. Потім я побачила її на алгебрі: її очі були червоні й напухлі, а волосся вона майже не розчесала, навіть не вимила. Її довгі панчохи сповзли і зібгалися складками на колінах. Ніколи не думала, що коли-небудь побачу Лану Вайнбергер у такому жахливому стані!!! Перед початком уроку вона розмовляла по мобілці з магазином «Бергдорфс» і умовляла їх узяти назад сукню, яку вона купила для танців, присвячених розмаїттю культур, але вже повідрізала цінники. Потім на уроці Лана сиділа і величезним чорним маркером зафарбовувала слова «Місіс Джош Ріхтер», які вона понаписувала на обкладинках своїх книжок.

Це мене страшенно пригнітило. Я від розпачу ледь могла перемножити цілі числа.

Ви просто не повірите, що зараз трапилося. Я ховала свій підручник з алгебри у шафку, і у цей час Джош Ріхтер діставав зі своєї зошит з тригонометрії, а потім так собі звичайно сказав:

— Слухай, Міє, з ким ти завтра танцюєш?

Що й казати: лише від того, що він взагалі до мене заговорив, я мало не знепритомніла. До того ж він сказав це так, наче збирався запросити мене на побачення. Мене ледь не знудило. Точно кажу. Мені справді стало погано, але якось по-доброму погано.

Я так думаю.

Якимось чином мені вдалося спромогтися на слово:

— Ні з ким.

А потім він такий (я не жартую):

— А чому б нам не піти разом?

О БОЖЕ!!! ДЖОШ РІХТЕР ЗАПРОСИВ МЕНЕ НА ПОБАЧЕННЯ!!!!

Я була в такому шоці, що хвилину не могла нічого вимовити. Боялася, що задихнуся, як тоді, коли побачила документальний фільм про те, як з корів роблять гамбургери. Я лише стояла і дивилася на нього (він такий високий!).

Потім сталося дещо смішне. Якась маленька частинка мого мозку — єдина, котра ще могла думати після того, що Джош сказав, — пискнула: «Він запрошує тебе лише тому, що ти принцеса Женовії».

Серйозно. На секунду мені так здалося.

Потім інша частина мого мозку, набагато більша, сказала: «ТО Й ЩО?»

Може, він запрошує мене тому, що поважає мене як людину, і хоче ближче мене знати, і, хтозна — може, я йому трошки подобаюся.

Таке могло бути.

Отже, та частина мозку, яка про все це думала, змусила мене легковажно кинути:

— Так, добре. Буде весело.

Потім Джош сказав щось про те, як він мене забере і перед танцями ми повечеряємо. Але я ледве його чула. Тому що в моїй голові щось кричало:

«Джош Ріхтер щойно запросив тебе на побачення. Джош Ріхтер щойно запросив ТЕБЕ на побачення. ДЖОШ РІХТЕР ЩОЙНО ЗАПРОСИВ ТЕБЕ НА ПОБАЧЕННЯ!!!!»

Я думала, що померла й опинилася на небесах. Це таки сталося. Це нарешті сталося: Джош Ріхтер нарешті зазирнув мені в душу. Він зазирнув мені в душу і за плоскими грудьми побачив мене справжню. І ВІН ЗАПРОСИВ МЕНЕ НА ПОБАЧЕННЯ.

Потім продзвенів дзвоник, і Джош пішов, а я стояла мов прикипіла, доки Ларс не вщипнув мене за руку.

Не знаю, чого Ларс до мене присікується. Він же не мій особистий секретар.

Але слава Богу, що він опинився там, бо тоді я ніколи б не дізналася, що Джош заїде по мене завтра ввечері о сьомій. Треба навчитися не впадати в ступор, коли він запросить мене наступного разу, інакше я ніколи не звикну ходити на побачення.

Як на мене, Лілі Московіц надто вже загнула кирпу. Спершу вона не хоче зі мною спілкуватись. Потім, коли вона врешті-решт робить мені таку честь і розмовляє зі мною, то лише ще більше мене критикує. Яке вона має право, я вас питаю, говорити погано про хлопця, який піде зі мною на танці, присвячені розмаїттю культур? Вона ж сама йде з Борисом Пельковським. З Борисом Пельковським. Може, він музичний геній і все таке, але ж він Борис Пельковський.

Лілі каже:

— Ну, принаймні я знаю, що Борис не відскочив до мене рикошетом.

Вибачте. Джош теж до мене рикошетом не відскочив. Поки він запросив мене на побачення, минуло цілих шістнадцять годин відтоді, як вони з Ланою порвали.

Лілі така:

— До того ж Борис не вживає наркотики.

Чесно кажучи, як на таку розумницю, Лілі надто вірить у різні плітки та чутки. Я спитала в неї, чи бачила вона сама коли-небудь, щоб Джош уживав наркотики, а вона подивилася на мене із саркастичною посмішкою.

І справді, якщо замислитися, немає жодних доказів того, що Джош вживає наркотики. Він справді зависає з людьми, які їх уживають, але ж, слухайте, Тіна Хакім Баба теж зависає з принцесою, і це не робить принцесою її.

Але Лілі цей мій аргумент не переконав, і вона сказала:

— Ти все перебільшуєш. А коли ти перебільшуєш, Міє, це означає, що ти хвилюєшся.

Я зовсім не хвилююся. Я йду на найкрутіші танці осіннього семестру з найгарнішим і найчуйнішим хлопцем школи, і хто б що там сказав чи зробив, це не погіршить мого хорошого настрою.

Тільки мені трохи дивно бачити, що Лана така сумна, а Джош такий до цього байдужий. Сьогодні за обідом він зі своїм почтом сидів біля мене й Тіни, а Лана зі своїм — з іншими дівчатами з групи підтримки. Це було так дивно. До того ж ні друзі Джоша, ні він сам не заговорили ані до мене чи до Тіни. Вони розмовляли між собою. Тіні було байдуже, а от мені ні. Особливо коли Лана так відчайдушно намагалася не дивитися в бік нашого столика.

Тіна не сказала нічого поганого про Джоша, коли я сповістила їй новину. Вона була дуже рада і сказала, що сьогодні, коли я в неї ночуватиму, ми зможемо поміряти різні сукні й поекспериментувати із зачісками, щоб побачити, що найкраще підійде на завтрашній вечір. Нехай з моїм волоссям не дуже поекспериментуєш, а от з її можна було б щось зробити. Взагалі-то Тіна майже така рада за мене, як я сама. Хто б міг подумати, що вона підтримає мене набагато більше, ніж Лілі. Вона якраз саркастично запитала:

— І куди це він поведе тебе на вечерю? До кафе «Харлей-Девідсон»?

— Ні, — відповіла я теж дуже саркастично, — в «Таверну на Грін[31]».

Лілі пхикнула:

— Як оригінально.

Гадаю, наша суперзірка Борис веде її кудись у Гриніч-Вілідж.

Потім Майкл, що весь цей час був досить спокійним (як на нього), подивився на Ларса і через увесь клас гукнув:

— Ви теж ідете?

Ларс відповів:

— Так.

І вони подивилися один на одного таким особливим поглядом, яким іноді обмінюються хлопці, коли вони знають якийсь секрет. Знаєте, у шостому класі нас, дівчат, загнали до однієї кімнати і змусили дивитися відео про те, як у жінок проходять місячні. Б’юся об заклад, що коли нам показували це відео, хлопці бачили фільм про те, як дивитися один на одного цим особливим поглядом.

Або, може, їм показували мультик.

Але тепер, коли я про це думаю, мене здається, що Джош спеціально дратує Лану. Гадаю, йому не слід було так швидко після їхнього розриву запрошувати на побачення іншу дівчину, принаймні не туди, куди він збирався піти з Ланою. Розумієте, що я маю на увазі? Мені трохи ніяково через усю цю ситуацію.

Але не настільки ніяково, щоб не піти.

Сьогодні Grandmère скоротила мій урок принцеси, тому що я ночую у Тіни. Grandmère вже оговталася після того, як я на неї вчора накричала. Вона всіма силами хотіла допомогти мені вирішити, що вдягти на завтрашні танці, ніби їй на думку могло спасти щось путнє. Вона зателефонувала до магазину «Шанель» і домовилася, що вони мені завтра щось підберуть. Для них це буде термінове замовлення і коштуватиме дуже дорого, але вона каже, що гроші для неї не головне. Це буде мій перший офіційний вихід як представниці Женовії, і я маю «сяяти» (це її слово, не моє).

Я нагадала їй, що це всього лише шкільні танці, навіть не бал з нагоди інаугурації, навіть не шкільний бал, просто дурні танці, присвячені розмаїттю різних расових та культурних груп, представники яких вчаться у школі імені Альберта Ейнштейна. Але Grandmère мене лише перекривляла і все бідкалася, що не вистачить часу пофарбувати туфлі, аби вони пасували до сукні.

Виявляється, існує стільки речей, пов’язаних з дівчиною, про які я навіть не підозрювала. Як, наприклад, те, що твої туфлі мають пасувати до сукні. Я й гадки не мала, що це так важливо.

Але Тіна Хакім Баба точно про все це знає. Ви б бачили її кімнату. У неї є, мабуть, усі жіночі журнали, які будь-коли виходили. Всі вони лежать стосами на поличках в її кімнаті, такій величезній і рожевій. Такого ж кольору і вся її квартира, яка займає весь верхній поверх будинку. Ви просто натискаєте в ліфті на кнопочку ПХ, і двері його відчиняються у мармуровій прихожій родини Хакім Баба. Там справді є фонтан, тільки, як мені сказали, в нього не можна кидати монетки.

А потім йдуть кімната за кімнатою, кімната за кімнатою. У них є приміщення для покоївки, для кухаря, для няні, для водія, для всіх, хто живе в цьому будинку. Тому можете собі уявити, скільки у них кімнат. До того ж у

Тіни є три менші сестрички і малесенький братик, і у всіх у них теж є свої кімнати.

У Тіни в кімнаті є власний 37-дюймовий телек із приставкою «Соні ПлейСтейшн». Тепер можна сказати, що порівняно з Тіною я живу скромно, мов черниця.

Щастить декому.

І знаєте, Тіна вдома зовсім не така, як у школі. Вдома вона дуже жвава і відкрита. Її батьки теж дуже хороші люди. Містер Хакім Баба дуже смішний. Минулого року в нього був серцевий напад, і йому не можна їсти практично нічого, окрім овочів та рису. Йому треба скинути двадцять фунтів ваги. Тінин тато постійно щипав мене за руку і примовляв: «Ти така худенька. Як це в тебе виходить?». Я розповіла йому, що я вегетаріанка, а він аж здригнувся і сказав: «Ох!». Кухарю родини Хакім Баба наказано було готувати лише вегетаріанські страви, що мене дуже потішило. Сьогодні нам подавали кускус та овочевий гуляш, і все було таке смачне.

Місіс Хакім Баба дуже гарна, але її краса не така, як у моєї мами. Хакім Баба британка і блондинка. Гадаю, їй дуже нудно жити в Америці і не мати ніякої роботи. Раніше місіс Хакім Баба була моделлю, але покинула це, коли вийшла заміж. І тепер вона вже не зустрічається з різними цікавими людьми, з якими бачилася, коли була моделлю. Якось вона зупинялася в тому самому готелі, що і принц Чарлз із принцесою Діаною. Місіс Хакім Баба каже, що вони спали в окремих кімнатах. А це був

Їхній медовий місяць!

Не дивно, що в них від самого початку не склалися стосунки.

Місіс Хакім Баба така ж висока, як я, і аж на п’ять дюймів вища за містера Хакім Баба. Але не думаю, що містер Хакім Баба через це переймається.

Маленькі Тінині сестрички і братик дуже гарненькі. Після того, як ми обклалися журналами мод, вибираючи собі зачіски, то спробували деякі з них на Тіниних сестричках. Вони були такі кумедні. Потім ми начепили Тіниному братику на волосся заколки з метеликами і зробили йому такий французький манікюр, як у мене. Він був радий-радісінький, одягнув свій костюмчик Бетмена і почав бігати по квартирі й кричати. Як на мене, нічого поганого в цьому немає, але містер ї місіс Хакім Баба були іншої думки. Вони наказали няньці відразу після вечері покласти Боббі Хакім Баба спати.

Потім Тіна показала мені свою сукню на завтрашній вечір. Вона від модельєра Ніколь Міллер. Сукня дуже гарна, схожа на морську піну. З Тіни Хакім Баба могла б вийти набагато краща принцеса, ніж з мене.

Потім настав час дивитися передачу «Лілі каже все як є», яка йде по телеку щоп’ятниці о дев’ятій. Сьогоднішній випуск був присвячений несправедливості расизму в гастрономі «Хо». Передачу було знято ще до того, як Лілі припинила бойкот, бо до нього зменшився інтерес. Цей випуск був чудовим прикладом того, як саме треба вести теленовини, і я не хвалюся, бо я не брала участі у його створенні. Якби передача «Лілі каже все як є» йшла по звичайному телебаченню, вона мала б такий самий високий рейтинг, як і «60 хвилин».

Наприкінці Лілі показала уривок, який вона, найімовірніше, зняла на день раніше, поставивши камеру на штатив у своїй спальні. Вона сиділа на ліжку і говорила, що расизм — це велике зло, проти якого всі ми маємо об’єднатися. Вона сказала, що, може, для когось із нас ці зайві п’ять центів за пончики з ґінгко білоба — дрібниця, але для таких жертв расизму, як вірмени, руандійці, угандійці та боснійці, ці п’ять центів є першим кроком на шляху до геноциду. Ще Лілі сказала, що завдяки її непохитній позиції щодо родини Хо сьогодні у боротьбі за права людини справедливість узяла гору.

Щодо останнього не впевнена, але коли вона помчала у камеру ногами в пухнастих капцях у вигляді мордочок ведмедиків (спеціально для Нормана), я справді трохи засумувала за нею. Тіна — класна подруга і взагалі, але я знаю Лілі з дитсадочка. Дуже важко просто так узяти і забути про це.

Ми довго не лягали спати, бо читали Тінині романи про підлітків. Клянуся, не було жодного роману, де хлопець, порвавши зі злою дівчиною, відразу почав би зустрічатися з головною героїнею. Зазвичай він тактовно вичікував, наприклад, літо чи принаймні вихідні, а вже потім запрошував її на побачення. А якщо і починав відразу зустрічатися з героїнею, то лише використовував її, щоб помститися абощо.

Але Тіна сказала, що хоча вона і любить читати такі книжки, але ніколи не ототожнює їх із реальним життям. Бо коли таке було, щоб у реальному житті так часто втрачали пам’ять? Чи коли таке було, щоб симпатичні терористи з Європи брали заручниць в дівчачій роздягальні? А коли й було, то чому обов’язково треба бути в рожевій нічній комбінації та шовкових трусиках, як героїня якоїсь книжки, а не в найгірших дірчастих розтягнутих трусах і бюстгальтері, який тобі не підходить за розміром?

Тіна має рацію.

Вона вже вимикає світло, бо стомилася. Я рада. День був довгий.