Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Поясненна помилка

То був вівторок у Калі. Добродій, для якого вікенд став бурхливим періодом поза часом (безслідні три дні), порядно і невтомно перекидав чарку до глупої ночі понеділка. У вівторок зранку, коли розплющив очі і відчув, що кімната заповнена вщерть страшенним головним болем, добродій подумав, що побував тільки на забаві напередодні увечері і прокинувся недільного ранку. Він нічого не пам’ятав. Проте відчував належні докори сумління за важкий гріх, який міг скоїти, точно не знаючи, якому з семи смертних гріхів відповідають ці докори. То були муки совісті як такі. Просто нічим не зумовлена гризота, несамовито незалежна і нестерпно анархічна.

Єдине добродій знав точно — він перебуває в Калі. Принаймні (мусив думати він), поки той будинок, що височіє за його вікном, є готелем «Альферес Реаль» і поки ніхто не доведе йому математично, що ту будівлю в суботню ніч було перенесено в інше місто, він міг гарантувати, що перебуває в Калі. Коли він повністю розплющив очі, головний біль, що заповнював кімнату, всівся біля його ліжка. Хтось покликав добродія на ім’я, але він не обернувся, щоб глянути. Просто подумав, що хтось в сусідній кімнаті погукав цілком незнайому йому людину. Лівий берег лакуни починався в суботньому пообідді. Інший берег — у цьому неприємному світанку. Це було все. Він спробував запитати себе, ким він насправді є. І лише тоді, коли згадав своє ім’я, усвідомив, що то його кликали в сусідній кімнаті. Проте він був занадто зайнятий своїми докорами сумління, аби перейматися незначущим покликом.

Раптом через вікно проникло щось пласке, невеличке і блискуче, і ляснуло об підлогу поблизу його ліжка. Добродій, мабуть, подумав, що це принесений вітром листок, і далі лежав, втупивши погляд у стелю, що рухалася й пливла, оповита туманом його головного болю. Але щось плескалося на дощаній підлозі біля його ліжка. Добродій ледь підвівся, глянув з іншого краю подушки і побачив посеред кімнати маленьку рибу. Глузливо посміхнувся; відвів погляд і відвернувся до стіни. «Чудово! — подумав добродій. — Риба в моїй кімнаті, на третьому поверсі, а море — за купу кілометрів від Калі». І далі глузливо сміявся.

Аж раптом скочив з ліжка. «Риба! — закричав він. — Риба в моїй кімнаті». І побіг задиханий, у відчаї, в куток. Докори сумління рушили йому назустріч. Він завжди сміявся зі скорпіонів з парасолями, рожевих слонів. Але тепер він не мав жодного сумніву. Те, що стрибало, що виблискувало посеред кімнати, було рибою!

Добродій заплющив очі, зціпив зуби і розрахував відстань. Далі було запаморочення, бездонна пустота вулиці. Він викинувся з вікна.

Наступного дня, коли добродій розплющив очі, вже лежав у лікарняній палаті. Він усе пам’ятав, але тепер почувався добре. Йому навіть не боліло те, що було під бинтами. Під рукою у нього лежала свіжа газета. Добродієві хотілося щось зробити. Він розсіяно взяв газету і прочитав:

«Калі. 18 квітня. Нині, на світанку, невідомий викинувся з вікна свого помешкання, розташованого на третьому поверсі одного з будинків нашого міста. Схоже, це рішення було зумовлене нервовим збудженням, що його породив алкоголь. Поранений знаходиться в лікарні і, схоже, його стан не є важким».

Добродій впізнав себе у цій новині, але зараз почувався надто спокійним, аби перейматися кошмаром вчорашнього дня. Перегорнув сторінку і продовжив читати новини свого міста. Там була ще одна. І добродій, знову відчувши головний біль, що крутився біля його ліжка, прочитав таку інформацію:

«Калі. 18 квітня. Надзвичайною несподіванкою для мешканців головного міста долини Кавка стало сьогодні побачити на центральних вулицях міста сотні сріблястих рибок близько двох дюймів завдовжки, що висипали повсюди».

20 квітня 1950 року,

«Ель Еральдо», Барранкілья