Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

36

Обі скоса глянув у темряву під покривом рослин. Важко було повірити, що під деревами-вежами біля підніжжя хребта може бути настільки темно, коли на лузі трохи вище — яскравий сонячний день. Крім того, дорога попереду виглядала сирою.

Перш ніж зробити крок під сплетіння рослини і звисаючі нитки моху, він глянув назад, на пологий майданчик на скелі, де він залишив Кловіса поруч з багаттям — охороняти коней і речі. Обі був радий, що хоч на деякий час позбувся рухомого чоловічка. Той був докучливим, як муха, що дзижчить над вухом. Поки вони їхали через Азерітські рівнини, маленький торговець базікав про все і ні про що. Обі волів би позбавитися від нього і їхати один, але той був правий: знайти дорогу до болота Алтеї виявилося дуже важко.

Принаймні, у торговця не було ні найменшого бажання вирушати в болото разом з Обі. Кловіс, здавалося, дуже нервував, коли його клієнт відправився в трясовину. Можливо, він хвилювався, що Обі не повірить йому, і палав бажанням довести свою чесність. Він чекав на вершині, спостерігаючи за Обі, потираючи руки в зношених рукавичках і нетерпляче очікуючи, коли Обидва заглибиться в болото.

Обі зітхнув і рушив уперед, насилу продираючись через чагарник і нагинаючись, щоб пробратися під низькими гілками. Він обережно ступав по корінню, там де міг, і переходив убрід невеликі калюжі стоячої води там, де коріння не було. Нерухоме повітря було вологим і пахло гниллю.

Дивні птахи кричали десь між деревами, за щільною завісою листя і гнилими стовбурами, які, як п'яні, звалилися на рослих здорових сусідів. Сюди, можливо, ніколи не потрапляло денне світло. У воді плавали неясні тіні. Чи були це птахи, рептилії або зачаровані чудовиська — невідомо. Загалом, місце Обі не подобалося. Ані трохи.

Він нагадав собі, що, діставшись до Алтеї, дізнається багато нового. Але навіть це не підбадьорило його. Він думав про дивних жуків і ящірок, яких вже бачив, і про тих, кого йому ще належало побачити. Це не додавало бадьорості. Йому все одно тут не подобалося.

Нахилившись, щоб в черговий раз пройти, під гілками, він змів убік павутину. Жирний павук, яких Обидва ніколи не зустрічав, гепнувся на землю і поспішив утекти. Але Обі був спритнішим і наступив на нього. Волохаті лапи сіпнулися в повітрі, перш ніж завмерти назавжди.

Обі посміхнувся. Йому починало тут подобатися.

Проте він тут же зморщив ніс. Чим далі він заглиблювався в болото, тим гірше пахло, дивною, задушливою, сирою гниллю. Він побачив, як серед дерев піднімається біла пара, і відчув, що потягнуло тухлими яйцями. Хоча, мабуть, запах був трохи більш кислим. І Обі знову перестало тут подобатись.

Він почав сумніватися, що ідея зустрітися з Алтеєю, пройшовши маршрутом, який порадив обірваний торговець, була гарною. Але повертатися тепер було нерозумно. Чим швидше він зустрінеться з Алтеєю, тим швидше зможе забратися з цього огидного місця. Чим швидше він закінчить справу з сестрою Латеї, тим швидше зможе відвідати будинок предків — Народний Палац. Розумно спочатку з'ясувати дещо, щоб передбачити, що можна очікувати від зведеного брата.

Обі дуже цікавило, чи зустрічалася вже з чаклункою Дженнсен і якщо зустрічалася, то про що дізналася. Обі все більше і більше переконувався, що його доля якимось чином пов'язана з долею Дженнсен. Занадто багато постійних нагадувань про неї, щоб це був простий збіг. Обі дуже ретельно стежив за тим, як пов'язані враження в його уявному списку. Інші люди не були настільки уважними, але їм і не потрібна була ця якість.

І він, Обі, і Дженнсен були дірами в світі. І у них було щось спільне у погляді, помічене Кловісом. Правда, що конкретно це було, торговець не міг пояснити, як не намагався Обі витягнути це з нього.

До того часу, коли ранок підійшов до кінця, Обі вже проробив великий шлях по переплетеному корінню, які зображували стежку і які, врешті-решт, вперлися в дзеркальну гладь темної води. Обидва зупинився, важко дихаючи. По його обличчю градом котився піт. Він озирнувся навколо, шукаючи окружний шлях туди, де знову піднімалася горбом земля. Виявилося, що шлях вперед пролягає через товсті стебла якоїсь рослинності. Але спочатку потрібно було перетнути водний простір. Втім, прохолонути було дуже навіть непогано…

Поблизу не виявилося коренів, які могли б витримати його, тому Обидва швидко зрізав масивний сук і очистив його від гілок, щоб зробити жердину.

З жердиною в руці Обі і вступив у воду. Очікуваної прохолоди він не знайшов. Вода жахливо пахла і кишіла коричневими п'явками. Обі йшов у воді, над його головою кружляли хмари кусючих жуків. Він зберігав контроль над собою, озирнувся тільки один раз і зрозумів, що це і справді єдиний шлях до твердої землі попереду.

Обидва знову відчув під ногами коріння дерев. Скоро він був у воді по груди, але не досяг і середини водяної перешкоди. Ставало все глибше. Коріння на дні стало слизьким, і він вже насилу зберігав рівновагу.

Обі був хорошим плавцем, але йому не подобалася думка, що поруч може плисти хтось ще, тому він вважав за краще йти. Нарешті, він майже вирішив відкинути жердину і проплисти залишок шляху, щоб змити з себе піт, коли щось раптом торкнулося його ноги. І перш ніж Обидва зміркував, що трапилося, його штовхнули і збили з ніг. А коли він занурився в темну воду, міцно обвернуло його ноги.

Обидва негайно згадав про живучі у болоті чудовиська. По дорозі Кловіс розважав його розповідями про монстрів і попереджав про обережність, але Обидва лише презирливо пирхав, впевнений у власній силі.

Тепер же він закричав і почав люто боротися, охоплений панікою, намагаючись звільнити ноги, але невідома тварюка тримала його міцно і відпускати не збиралася. Приблизно ось так його в дитинстві замикали в загоні, маленького, беззахисного і безпорадного… Крик Обі розносився над спіненою водою. У мозку билася єдина ясна думка — він занадто молодий, щоб вмирати, особливо таким чином. У нього було попереду стільки всього, заради чого варто було жити. Несправедливо, що він повинен померти…

Він знову закричав, борсаючись у воді і намагаючись вислизнути з мерзенних обіймів. Він хотів вирватися так само, як тоді, у загоні. Його крики не допомагали в дитинстві, не допомогли і зараз. Лише співчутливо відповідала луна.

Чудовисько раптово обвело його талію і потягнуло на дно.

Обі дуже вчасно встиг зробити глибокий вдих. І опинившись під водою з широко відкритими від страху очима, побачив луску свого супротивника. Це виявилася величезна змія, яких він ніколи не бачив. Тим не менш Обі відчув полегшення — подумаєш, змія!.. Нехай велика, але всього лише тварина, а зовсім не вогнедишне чудовисько.

І поки руки його були вільні, Обидва вихопив ніж з піхов. Він знав, що під водою у нього набагато менше можливостей, ніж на землі. І його єдиний шанс — встромити лезо в тіло змії. І він повинен зробити це перш, ніж потоне.

Але рятівна поверхня води віддалялася, а важкі кільця продовжували тягнути його вниз. Раптом ноги Обі торкнулися чогось твердого. І замість того, щоб рвонутися вгору, Обидва опустився на дно, зігнув ноги в колінах. А потім, ніби готова до стрибка деревна жаба, напружив м'язи і щосили відштовхнувся від дна.

Він вилетів з води, обмотаний кільцями змії, і приземлився на бік, прямо на сплутане коріння, однак зміїне тіло пом'якшило удар. І ситуація відразу змінилася. Змія явно не очікувала нічого подібного. Її зелена луска райдужно поблискувала в слабкому світлі. З обох супротивників повільно стікала смердюча вода.

Над плечем Обі з'явилася голова змії. Жовті очі пильно дивились на нього, затріпотів тонкий червоний язик.

Обі посміхнувся:

— Вперед, подружка!

Змія щільно обвила його тіло, але руки залишалися вільними. Якщо змії здатні сердитися, то ця явно була дуже сердита, і не слід було гаятися. Швидко, як блискавка, Обі схопив її біля основи черепа і стиснув м'язистою долонею. Ця дія нагадало йому про борцівські поєдинках, в яких він час від часу брав участь. Йому подобалася боротьба. Обі ніколи не програвав у боротьбі.

Змія зашипіла. Противники тримали один одного міцно. Змія спробувала оповитися навколо все ще вільних рук Оби. Це була страшна битва, в якій тільки один міг виявитися переможцем.

Обі згадав, що з тих пір як почав слухатися голосу, він став непереможним. Він згадав, як зовсім ще недавно його життям керував страх, страх перед матір'ю, страх перед могутньою чаклункою. Майже всі боялися чаклунки і майже всі боялися змій. Крім Обі, який не піддався грізній магії. Стара відьма наслала на нього вогонь і блискавку, магію, здатну пробивати стіни і знищувати на своєму шляху все, але він був невразливий. Що, в порівнянні з такою противницею, могла йому протиставити звичайна змія? Він із невдоволенням пригадав, як закричав від страху. Чого міг боятися він, Обі Рал?

Він перекотився по землі, тягнучи за собою змію. Вишкірився, підносячи ніж до лускатої щелепи.

Дуже обережно, тримаючи змію однією рукою за голову, другою він натиснув на лезо. Тверді лусочки, схожі на блискучі обладунки, знехотя піддалися. Затихла було змія стрепенулася і знову вступила в боротьбу — вже не з метою перемогти, але для того, щоб втекти. Важкі кільця, обвиваючі ноги, розтулилися, тіло змії почало метатися по землі, намагаючись зачепитися за коріння, за стовбури дерев. Обидва підтягнув до себе змію ногою.

Гостре лезо ножа, на яке Обі натискав щосили, раптово прорвало товсту луску і увігналося в щелепу змії. Обі зачаровано спостерігав, як по його руці побігла кров. Змія збожеволіла від болю і страху. Тепер вона хотіла тільки вирватися й утекти й вкладала в це відчайдушне бажання всі свої сили.

Але Обі виявився сильнішим. Ніхто не міг утекти від нього.

Він перетягнув змію, яка звивалася і корчилася в агонії, трохи далі від берега. Потім, закричавши від гніву, підняв її і одним потужним ударом встромив ножа в дерево, пришпиливши змію лезом, що стирчав із нижньої щелепи, немов довга третє ікло.

У жовтих очах змії тепер світилася безпорадність. Обидва витягнув з чобота другий ніж. Він хотів поспостерігати за тим, як життя буде повільно залишати ці ще хвилину тому злісні оченята.

Він зробив розріз на блідому череві, в складці між рядами лусочок. Не дуже довгий розріз, від якого швидко не вмирають. Просто розріз, щоб помістилася людська рука.

— Ну, ти готова?

Змія дивилася на нього.

Обидва закатав рукав і засунув руку в розріз. Спочатку пальці, потім зап'ястя, потім всю руку — в живе тіло, все далі і далі. Змія засмикалась, і Обі притиснув тіло коліном до стовбура, наступивши чоботом на метляючий хвіст.

І весь світ навколо Обі зник. Він уявляв собі, як бути змією. Він уявляв, що став цією тварюкою. Він відчував її шкіру навколо своєї плоті, її живе тіло, мокрі нутрощі, які стискали руку, яку він продовжував проштовхувати вперед. Рука занурювалася все глибше. Обидві довелося притиснутися до змії, поки, нарешті, його очі не опинилися в дюймі від зміїних.

І дивлячись в ці жовті очі, він насолоджувався, відчуваючи в них не лише жорстокий біль, але і чудовий жах.

Обі відчував, як у слизьких нутрощах пульсує те, до чого він прагнув. І, нарешті, намацав його — живе серце. Воно люто завовтузилося у його руках. Не відриваючи погляду від очей змії, Обі стиснув пальці в кулак. З м'яким бульканням серце лопнуло. Змія здригнулася, стрепенулась і, смикнувши в останній раз хвостом, затихла.

Обидва продовжував дивитися в очі змії, поки вони не згасли. Це було не те ж саме, що спостерігати за смертю людини — не вистачало зв'язку з людською свідомістю, не було складних людських думок, які Обі міг вгадати. Але все одно це було хвилююче видовище — спостерігати за тим, як смерть входить в живе тіло.

Мабуть, йому все-таки подобалося це болото.

Торжествуючий і закривавлений, Обі пошкандибав до води, щоб змити кров і вимити ножі. Це зіткнення було несподіваним, хвилюючим і збудливим, хоча — він повинен був визнати — і менш хвилюючим, ніж із жінкою. З жінкою додавалося почуття статевого збудження, відчуття того, що, коли до неї приходила смерть, всередині жінки виявлялися не тільки його руки.

Більшої близькості не існувало. Це було священнодійство…

Коли Обі закінчив митися, вода стала червоною. Цей колір змусив його згадати про руде волосся Дженнсен.

Обі випростався і перевірив, чи все на місці, чи не втратив він чогось у боротьбі. Поплескав себе по поясу і похолов.

Гаманця не було.

У паніці він засунув руку в кишеню, але гаманця не виявилося і там. Обидва зрозумів, що втратив його, коли боровся зі змією під водою. Гаманець був прив'язаний шнурком до пояса, і Обі був упевнений, що гроші не загубляться. Він не розумів, як міг розв'язатися або ослабнути вузол на шкіряному шнурку.

Обі з люттю кинувся до мертвої змії, що валялася біля коріння дерева. Кричачи від гніву, він схопив змію і взявся бити млявої головою по стовбуру — поки в усі сторони не полетіли бризки.

Важко дихаючи і знесилений, Обі, нарешті, зупинився. Слизька мертва маса знову осіла на землю.

У відчаї Обі вирішив, що доведеться пірнути у воду і пошукати зниклі гроші на дні. Але перевірив пояс ще раз.

І, придивившись, зрозумів, що шкіряний шнурок зовсім не розв'язався.

Обі намотав короткий відрізок шкіри на палець. Шнурок був обрізаний.

Обі обернувся назад, звідки прийшов.

Кловіс!..

Кловіс весь час крутився поруч, балакуча настирлива муха, що дзижчить над вухом… Кловіс бачив гаманець, коли Обі купував коней…

Загарчавши від злості, Обі оглянув болото.

Почався дощ, краплі вдарялися об листя і немов нашіптували щось. Обі відчув їх прохолоду на розпаленому лиці.

Що ж, він уб'є злодюжку. Дуже, дуже, дуже повільно…

Без сумніву, Кловіс буде зображувати невинність. Він стане запевняти, що невинен. І найімовірніше сховає гроші, щоб повернутися за ними пізніше.

Обидва змусить його зізнатися. У цьому немає ніяких сумнівів. Кловіс думає, що він розумний, але він не зустрічався раніше з такими, як Обі Рал.

Обі зробив крок до води і зупинився. Ні, він витратив багато часу, щоб добратися сюди. Він вже близько до Алтеї. Не можна дозволити, щоб гнів узяв зараз верх над ним. Потрібно подумати. Обі розумний. Розумніший матері, розумніший чаклунки Латеї, розумніший худого маленького злодія. Він буде діяти обачливо, не підкоряючись сліпому гніву.

Він займеться Кловісом, коли розбереться з Алтеєю.

І в похмурому настрої Обидва продовжив шлях до будинку чаклунки.