Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

7

Обі Шолк схопив курку за шию і витягнув з гнізда. У його величезному кулаці голова курки виглядала крихітною. Іншою рукою він вийняв з поглиблення в соломі тепле коричневе яйце, і обережно поклав у кошик до інших яєць.

Назад класти курку він не став. Посміхнувся, підняв її на рівень своїх очей, дивлячись, як вона крутить головою в різні боки, а дзьоб її то відкривається, то закривається. Потім наблизив губи і дмухнув щосили прямо у відкритий дзьоб.

Курка видала квокчучий звук, забила крильми, збожеволівши і намагаючись вирватися зі схожого на лещата кулака. З горла Обі вирвався утробний рокочучий сміх.

— Обі! Обі, де ти?

Голос матері пролунав зовсім близько від сараю. Обі тут же сунув птицю назад, в гніздо. Злякано кудахкаючи, курка спурхнула на припічок. А Обі поспішив до дверей.

Тиждень тому пройшла рідкісна для зими злива. День потому вода у водоймах замерзла, а дощ перейшов сніг. Сніг всюди запорошив лід, і ступати по ньому тепер стало небезпечно. Тим не менш, незважаючи на свій зріст, Обі без особливих зусиль ходив по льоду. Він був гордий тим, що має легку ходу.

Хоча справа не тільки в ході. Для людини важливо не допустити, щоб притупився мозок, щоб вільно міркувати.

Обі був упевнений: важливо дізнаватися про нові речі. Необхідно рости і використовувати те, чому навчився. Адже саме так люди дорослішають. Ось хоча б, приміром, взяти сарай і будинок… Вони являють собою єдине приміщення, виготовлене з мазанки — перевиті гілки покриті сумішшю глини, соломи, гною і посліду. Але всередині будинок і сарай розділені кам'яною стіною. Обі зробив стіну з принесених з поля плоских сірих каменів. Він навчився цього, спостерігаючи, як сусід укладає камені по краю свого поля. Така стіна була самою справжньою розкішшю — адже майже в ні в одному господарстві кам'яних стін не водилося…

Мати як і раніше пронизливим голосом кликала його, і він спробував пригадати, що таке міг накоїти. Подумки переглянув список щоденних домашніх обов'язків, які вона поклала на нього, і не зміг пригадати жодної не зробленої справи. По природі він не був забудькуватий, а крім того, всі його обов'язки повторювалися день у день. Все, що треба зробити в сараї, давно зроблено, і у матері немає причин спускати на нього всіх собак.

Втім, хіба можна захистити себе від її нищівного гніву? Адже вона цілком могла придумати йому таку роботу, в якій раніше просто не виникало необхідності.

— Обі! Обі! Ну скільки разів я повинна тебе звати!

Він подумки уявив собі її маленький рот на злому лиці, що кривиться, коли вона вимовляє його ім'я. Адже мати вважає, що він зобов'язаний з'являтися в ту саму мить, як тільки вона покличе. У цієї жінки голос, від якого порветься навіть міцна мотузка.

Обі пройшов боком, щоб не зачепити плечем бічні двері. Всюди пищали щурі, вискакуючи у нього з-під ніг. Нагорі сараю був сінник, а внизу розміщувалися дійна корова, дві свині і два бики. Корова все ще перебувала в сараї. Свиней випустили до дуба, де вони могли вишукувати під снігом жолуді. Биків Обі бачив через великі двері — вони паслися у дворі.

Мати стояла на горбку із замерзлого гною, впершись руками в боки. З її ніздрів виривалися клуби пари. Наче дим у розлюченого дракона…

Мати була жінкою великою, широкої і в плечах, і в стегнах. Коротше, широкою у всіх місцях. Навіть лоб у неї був широким.

Обі чув від людей, які знавали її в молодості, що раніше вона була привабливою жінкою. І справді, коли він був ще хлопчиком, у неї було кілька шанувальників. Однак минали роки, і постійна боротьба за існування призвела до того, що краса її зів'яла, обличчя перетворилося на мішанину глибоко прокреслених часом зморшок і обвислих складок шкіри. Давно вже перестали заходити залицяльники.

По замерзлій з льодом землі Обі пройшов всередину хліва і, тримаючи руки в кишенях, встав перед матір'ю. Вона огріла його по плечу важкою палицею:

— Обі!

Він здригнувся, і вона садонула його ще три рази, з кожним ударом вимовляючи:

— Обі!.. Обі!.. Обі!..

Кілька років тому таке биття залишило б на його тілі синці та гулі. Але тепер він був занадто великим і сильним, щоб відчувати біль від ударів палиці. Це злило мати ще більше. А у нього починали горіти вуха від злості, з якою вона вимовляла його ім'я. Зі своїм маленьким злобним ротом вона нагадувала Обі павука. Чорну вдову…

Він згорбився, намагаючись здаватися поменше.

— Що трапилося, мамо?

— Де ти бовтаєшся, коли тебе мати кличе? Її обличчя скривилося. Колись пухке, як слива, тепер воно перетворилося на м'ятий сухий чорнослив.

— Обі — ти бик. Обі — ти осел. Обі — ти дурень. Де ти був?

Обидва підняв руку, захищаючись від чергового удару палицею.

— Я збирав яйця, мамо. Збирав яйця.

— Подивися на цей бедлам! Тобі ніколи не спадало на думку прибрати тут, перш ніж той, у кого вистачає мізків, скаже тобі про це?

Обі озирнувся, але не побачив нічого, що могло б так завести її. Роботи завжди було предостатньо. З-під колод в стійлах висовували свої носи щури, їх вусики ворушилися, коли вони принюхувалися, дивлячись на людей чорними намистинками очей й слухаючи своїми маленькими вушками.

Він обернувся до матері, але питати не було сенсу. Вона завжди буде незадоволена, в будь-якому випадку.

Мати тицьнула пальцем на землю у себе під ногами:

— Подивися сюди. У тебе ніколи не з'являлося думки прибрати цей гній? Як тільки прийде відлига, він потече під стіну і в будинок, де я сплю. Ти думаєш, я годую тебе за те, що ти байдикуєш? Тобі не здається, що за своє проживання тут треба відпрацьовувати, ти, лінивий дурень? Так-так, Обі, ти просто придурок!

Цим словом вона вже обзивала його не раз. Обі дивувався іноді, що мати зупинилася на одному рівні і не вчиться нічому новому. Коли він був маленьким, йому здавалося, що у неї неперевершений дар читати думки і такий гострий язик, що вона може поранити його словами. Зараз, коли він виріс, йому стало іноді здаватися, що дар читати думки і слова її теж стали менш значними. І взагалі, чи не є її влада над ним чимось… штучним, ілюзією? Подумаєш, лякало зі злісним маленьким ротом!..

І все ж у неї ще були якісь особливі прийоми, за допомогою яких вона перетворювала його в повну нікчемність. І крім того, вона була його мати. А людині слід шанувати свою матір. Це — найважливіше з того, що зобов'язана знати людина. Вона постаралася, щоб він добре засвоїв цей урок.

Обі не уявляв собі, що можна робити ще якусь роботу, крім тієї, що робив. Він працював від сходу до заходу. Він був гордий тим, що не ледачий. Він був людиною дії. Він сильний і працює за двох. Він все робить краще, ніж хто-небудь з відомих йому людей. З чоловіками у нього не було ніяких проблем. Однак жінки бентежили його. Він ніколи не знав, що робити, коли поблизу виявлялася жінка. Він був таким великим, але при жінках відчував себе нікчемним…

Обі шаркнув ногою по темній слизькій купі під ногами, оцінюючи цю тверду, як камінь, масу. Шлунки тварин знали свою справу; гній замерзав раніше, ніж він встигав його прибрати; за довгу холодну зиму шар наростав за шаром… Час від часу Обі розкидав по верху солому, щоб було безпечніше ступати. Йому зовсім не хотілося, щоб мати посковзнулася і впала. Але проходило зовсім небагато часу, і знову солома покривалася заледенілим гноєм, і приходила пора настилати нову…

— Мамо, все кругом замерзло.

Він завжди знімав гній з підлоги, як тільки маса починала розморожуватися і з'являлася можливість її підчепити. Навесні, з потеплінням, коли хлів заповнювали дзижчачі мухи, він запросто знімав бруд цілими шарами. Але не зараз. Зараз він являв собою спаяну воєдино, тверду масу.

— Вічно ці виправдання! Хіба не так, Обі? Для своєї матері ти знаходиш тільки виправдання. Ти, нікому не потрібний виродок..

Вона склала руки на грудях, сердито дивлячись на нього. Обі не міг говорити неправду, не міг прикидатися, і вона добре знала про це.

Обі пильно оглянув темний хлів і побачив важку сталеву лопату-шкребок, притулену до стіни.

— Я все приберу, мамо. Повертайся додому прясти, а я гарненько вичищу весь хлів.

Він не дуже уявляв собі, як відшкребе твердий замерзлий бруд, але знав: доведеться це зробити.

— Починай прямо зараз, — гаркнула мати. — Поки світло. Коли стемніє, я хочу, щоб ти сходив у місто, до Латеї, за ліками для мене.

Тепер він знав, чому вона шукала його в хліві.

— Коліна знову болять, — поскаржилася вона, ніби бажаючи обірвати всі можливі заперечення з його боку.

Він ніколи не заперечував. Хоча і хотів деколи. А вона завжди знала, про що він думає.

— Сьогодні ти почнеш в хліві, а завтра можеш прибирати бруд всюди, поки все не вичистиш. А до кінця дня ти повинен сходити мені за ліками.

Обі потягнув себе за вухо і втупився в підлогу. Він зовсім не хотів бачити Латею, жінку з цими ліками. Він її не любив. Вона завжди дивилася на нього, як на нікчемного черв'яка. Вона була злісною, як фурія. А що ще гірше, вона була чаклункою. Той, кого Латея не любила, неодмінно зазнавав страждань. Всі боялися Латеї, тому Обі не відчував себе в своїй нелюбові до неї самотнім.

— Я сходжу, мамо. І принесу ліки. І ти не турбуйся, я почну віддирати цей бруд, зроблю все, як ти сказала.

— Мені доводиться розтлумачувати тобі кожну дрібницю, так, Обі? — Мати пропалила його поглядом. — Не розумію, який сенс ростити такого марного виродка, — додала вона ледь чутно. — Мені б слід було на самому початку прислухатися до поради Латеї.

Обі часто доводилося чути, як їй шкода себе, що залицяльники більше не приходять, що ніхто так і не захотів одружуватися на ній… Обі був прокляттям, яке вона несла, шкодуючи про скоєне. Позашлюбний син з самого початку доставляв їй одні клопоти. Не будь Обі, вона, можливо, змогла б знайти собі чоловіка, який забезпечив би її…

— І щоб ніяких дурниць в місті… Не затримуйся там.

— Не буду, мамо. Мені дуже шкода, що в тебе сьогодні так болять коліна.

Вона знову огріла його палицею:

— Вони б так не хворіли, якби не треба було пасти великого тупого бика, наглядаючи, щоб він робив, що слід.

— Так, мамо.

— Ти яйця зібрав?

— Так, мамо.

Вона з підозрою оглянула його, потім засунула руку в кишеньку лляного фартуха і витягла монету.

— Скажи Латеї, щоб вона тобі теж зробила засіб. Може, ми зможемо позбавити тебе від зла Володаря. Якщо вдасться вигнати з тебе зло, може бути, ти не будеш таким нікчемним.

Час від часу мати шукала засіб від того, що вона називала його «гріховною натурою». Вона пробувала різні зілля. Коли він був малий, вона часто змушувала його пити пекучий порошок, який змішувала з мильною водою. Потім вона замикала Обі в загороду в хліві, сподіваючись, що зло не захоче там бути, що вилетить із замкненого в неволі земного тіла.

У тій загородй не було перегородок, як у стійлах у тварин. Загорода була зроблена з щільно підігнаних одна до одної дощок. Влітку там було жарко, як у духовці. Коли вона змушувала Обі приймати пекучий порошок, а потім тягнула його за руку в загороду і замикала там, хлопчик ледь не вмирав від страху: а раптом вона вже не випустить його або ніколи не дасть попити води?.. І він радів, коли вона приходила бити його — адже для цього доводилося випускати бранця, — і він верещав від радості, а вона своїми побоями намагалася змусити його замовчати…

— Ти купиш у Латеї мої ліки і засіб для себе. — Мати тримала в руках маленьку срібну монету, злобно примруживши очі. — І не витрачай нічого на жінок.

Він знав, що, кажучи про жінок, вона насміхалася над ним.

У Обі не діставало сміливості заговорювати про що-небудь з жінками. Він завжди купував тільки те, що говорила йому матір. І ніколи ще не витрачав гроші на що-небудь стороннє — він боявся гніву матері.

Він дуже не любив, коли вона веліла йому не витрачати гроші даремно. Адже він ніколи їх даремно і не витрачав. При цьому у нього виникало відчуття, що вона намагається змусити його думати так, як він ніколи не збирався. У нього виникало почуття провини, хоча він і не робив нічого поганого. І це перетворювало будь-які його думки в злочин, навіть якщо злочинних думок у нього не було.

Він потягнув себе за вухо, яке вже палало.

— Я їх не витрачу, мамо.

— І одягнися попристойніше. Не як безмозкий бик. Мені вже й так за тебе соромно перед людьми.

— Добре, одягнуся, мамо. Подивишся.

Обі збігав у дім, приніс фетрове кепі і коричневу вовняну куртку. У такому одязі було не соромно піти в Греттон, що знаходився в парі миль на північний захід. Мати спостерігала, як він повісив речі там, де вони не забрудняться, аж поки він не збереться в місто.

Совковою лопатою Обі почав зчищати твердий, наче камінь, бруд. Сталева лопата дзвеніла, ніби дзвін, кожен раз, коли він з риком вгризався в замерзлу землю. Осколки чорного льоду, як від вибуху, розліталися на всі боки, забризкували штани. Кожен з них був всього найдрібнішої піщинкою, вирваною з темної гори бруду.

Обидві судилася довге робота. Але він її не боявся. Часу в нього було в надлишку.

Мати кілька хвилин спостерігала за ним з дверного отвору, щоб упевнитися, що він працює в поті чола. Залишившись задоволеною тим, як йде справа, вона зникла, залишивши придурка роздумувати про майбутні відвідини Латеї.

«Обі».

Обі завмер.

Щури, знову повернувши голови, теж затихли. Їхні чорні оченята спостерігали за тим, як він спостерігає за ними.

Обі почув, як за матір'ю зачинилися двері. Мати, прядильниця, відправилася прясти вовну. Пан Тачман привозив їй шерсть, з якої вона пряла нитки для його ткацького верстата. Жалюгідна плата за таку працю підтримувала існування матері і її незаконнонародженого сина.

«Обі».

Обі добре знав цей голос. Він його чув з тих пір, як пам'ятав себе. Матері він ніколи про нього не говорив. Вона б розлютилася і вирішила, що його кличе Володар зла.

Вона б змусила його ковтати ще більше настоїв і зілля. Він став занадто великим, щоб його можна було замкнути в загоні. Але він ще не настільки виріс, щоб його не можна було змусити пити зілля Латеї. Коли один з щурів захотів прошмигнути повз нього, Обі наступив йому на хвіст.

«Обі».

Щур видав короткий писк. Сірі лапки заметляли в спробі втекти. Маленькі кігті зашкребли по чорному льоду.

Обі нахилився і схопив товсте, покрите хутром тільце. Він невідривно дивився на вусату мордочку. Голова щура крутилася з боку в бік. Чорні очки-намистинки спостерігали за людиною.

Ці очі були наповнені страхом.

«Здавайся».

Обі подумав про те, що життєво необхідно вивчати нові речі.

І з швидкістю лисиці відкусив щуру голову.