Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

39

Обі нарешті добрався на окраїн ринку. Після самотності безплідних рівнин метушливість натовпу просто збивала з пантелику. Трохи пізніше він із задоволенням подивиться на цю штовханину, але зараз йому не до того.

Обі дізнався, що можна зняти кімнати у самому палаці. Це було якраз те, чого він хотів — потрапити в Народний Палац та знайти підходящу кімнату. Після хорошої їжі і відпочинку він купить новий одяг і обдивиться палац. Але зараз він мріяв тільки про тиху кімнату і відпочинок. Думка про їжу чомусь викликала нудоту.

Йому здавалося принизливим те, що Рал повинен знімати кімнату в палаці своїх предків, але з цим він розбереться пізніше. Зараз він хотів тільки лягти. Голова була важкою.

В очах спалахувала біль, як тільки він намагався подивитися на що-небудь. Тому Обі повільно йшов, опустивши голову і намагаючись стежити тільки за курною дорогою під ногами.

Він проробив подорож від болота до палацу на одній силі волі. Незважаючи на холод, він постійно пітнів. Можливо, він перестрахувався, надівши на себе занадто багато теплих сорочок. Адже на носі весна, і вже не так холодно, як посередині зими, коли божевільна мати дала йому те принизливе завдання — прибрати купу замерзлого гною.

Обі відчув, що тканина зібралася в складки і тисне на пахви. Сорочки були малі, і йому довелося розпороти подекуди шви. Під час подорожі рукави розірвалися, і внутрішні шари зібралися в гармошку, а зовнішній край бовтався, як роздертий прапор. Мішок з тканини, зшитий в поспіху, продерся, так що шматок коричневої вовняної ковдри висовувався назовні і хитався за Обі під час ходьби.

Обвішаний різнокольоровими ганчірками і коричневою ковдрою, яку він використав як накидку, Обидва розумів, що, мабуть, виглядає волоцюга волоцюгою. Хоч в нього достатньо грошей, щоб купити весь ринок дюжину разів… Пізніше він придбає собі гарний одяг. Але спочатку — кімната і сон.

І ніякої їжі. Обі абсолютно не хотів їсти. У нього все боліло. Навіть моргати було боляче. А шлунок горів просто нестерпно.

Коли він був тут востаннє, від апетитних запахів текла слина. Тепер від багаття, на якому готували, його нудило.

Може, це тому, що тепер у нього більш вишуканий смак?..

Обі подумав, що, можливо, діставшись до палацу, зможе знайти щось смачне. Але навіть ця думка не викликала апетиту. Він не був голодний, просто втомився.

Опустивши очі, Обидва повільно брів по шумних торгових рядах. Він прямував до плоскої височини попереду. Мішок на його спині важив, як три людини. Можливо, це підступи болотної відьми, що наслала якісь чари. Знаючи, що він прямує до неї, вона цілком могла за допомогою магії додати ваги в ковбасу…

Думка про ковбасу змусила шлунок стиснутися.

Вдивляючись в виблискуючий на сонці палац, Обі раптово наткнувся на якогось чоловічка і вже зібрався було відіпхнути його вбік, коли той обернувся і вилаявся.

Це був Кловіс.

Обі і оком моргнути не встиг, як Кловіс прошмигнув у нього під ногами і проскочив між двома проходячими повз чоловіками. Обі просто розкидав їх по сторонах. Коли вони відлетіли, Обі рвонувся вперед, намагаючись зберегти рівновагу і наздогнати злодюгу. Кловіс пригальмував, глянув наліво, потім направо. Це був шанс, і Обі кинувся вперед, але верткий торговець рвонувся в інший ряд якраз вчасно, щоб вислизнути з рук Обі. Обі гепнувся обличчям у бруд, встигнувши тільки відірвати шматок рукава злодюги.

Коли Обі піднявся на ноги, Кловіс перестрибнув через вогонь, на якому готували шматки м'яса, нанизані на прути, і побіг між прив'язаними кіньми. Для такого коротуна він тікав на диво швидко. Як дим на вітрі… Але Обі був більший і сильніший. Він завжди пишався легкістю, з якою бігав. Він теж пролетів над вогнищем і між кіньми, намагаючись не випустити з уваги свою здобич.

Коні злякано іржали і шарахалися. Кілька особливо наляканих встали на диби, обірвали прив'язі і понесли. Сторожі сипали прокльонами й погрозами, яких Обі не помічав. Всі його увага була сконцентрована на Кловісі. Якась розсерджена людина сунулася до нього, і Обі попросту ударив його в обличчя, відкидаючи з дороги, і продовжив погоню за злодієм.

Ні, йому не потрібні були гроші. У нього тепер малося ціле багатство. У нього було стільки грошей, що він навряд чи б міг витратити їх, навіть будучи вполовину менше обережним. Він переслідував злодія не через гроші, а заради розплати. Обі довіряв йому і був обманутий.

Навіть гірше!.. Його виставили дурнем. Мати завжди казала, що він дурень. Обі-придурок — ось як вона зазвичай називала його. Обі не збирався дозволяти кому б то не було робити з нього дурня. Він не збирався дозволяти, щоб божевільна мати виявилася права.

Те, що Обі повернувся з болота навіть багатшим, ніж був, сталося не завдяки Кловісу. Це сталося завдяки власним зусиллям Обі.

Кловіс задумав свій план заздалегідь і кинув Обі вмирати. Він мав намір убити Обі. Обі вижив не завдяки Кловісу. Кловіс був убивцею, якщо подумати. Самим справжнім вбивцею!.. Жителі Д'хари повинні бути вдячні Обі Ралу, коли він звершить швидкий і невблаганний суд над брудним злочинцем…

Кловіс завернув за ріг намету, в якому були виставлені сотні предметів, зроблених з баранячих рогів. Обі за інерцією пролетів мимо, а коли спробував повернути, послизнувся на купі кінського гною. За допомогою величезних зусиль і спритності йому вдалося втриматися на ногах. Обі провів роки в такому бруді. Він виконував будь-яку роботу в будь-яких умовах, при будь-якій погоді, включаючи і ожеледицю.

У якомусь сенсі, всі минулі роки можна було вважати практикою, яка і дозволила Обі втриматися на ногах в ситуації, де будь-який інший чоловік такою вагою виявився би виваляним в багнюці. Кловіс обернувся з глузливою посмішкою, будучи впевненим, що так і сталося. І був дуже вражений, коли побачив, що Обі на повній швидкості мчить за ним.

Підхльоснутий жахом Кловіс шмигнув у черговий торговий провулок. Але Обі був вже у нього за спиною. Він схопив за лахміття на плечі, що розвівалося і сильно смикнув. Злодюга спіткнувся і вирячив очі. Спочатку від здивування, а потім від того, що Обі міцно схопив його за горло.

Забувши про втому, Обі схопив коротуна під ліктики і заштовхнув між двома фургонами. Парусинові дахи затемнювали вузький прохід. На іншому його кінці перебувала стіна з дерев'яних ящиків. Спина Обі заблокувала щілину між фургонами, закриваючи простір від поглядів не менш надійно, ніж тюремні двері.

Обі чув, як позаду нього розмовляють про справи люди, як сміються і снують туди-сюди. Трохи віддалік хтось торгувався з продавцями. Простукали копита коня. По рядах бродили торговці, розписуючи переваги своїх товарів, намагаючись привернути покупців.

Кловіс, на відміну від них, мовчав, але не з власної волі. Він широко відкривав рот, намагаючись сказати щось, але не видав ні звуку. Обі підняв його над землею, і коротун почав крутити очима, явно бажаючи покликати на допомогу. Він подивився на потужну руку, пальці якої охопили його шию, і спробував розтиснути залізну руку правосуддя, але брудні нігті зламалися. І тоді його очі стали майже такими ж великими, як золоті марки, які він вкрав у Обі.

Притиснувши злодюгу спиною до ящиків і тримаючи його однією рукою за горло, Обі другою рукою обшукував кишені Кловіса, але нічого не знайшов. Кловіс в розпачі вказав на свої груди. Обидва відчув щось під поношеним ганчір'ям. Розірвавши сорочку, він побачив знайомий товстий гаманець, що висів на шиї злодія.

Шкіряний шнурок врізався в шкіру. Обидва тягнув його, поки не обірвав.

Потім Обі поклав гаманець у кишеню. Кловіс спробував посміхнутися, зробити перепрошуюче обличчя, немов тепер все було в порядку.

Але Обі не збирався його прощати. І дав волю своєму гніву. Утримуючи Кловіса за плечі, він з усієї сили вдарив злодія в живіт. Лице Кловіса посиніло. Обі тяжко вдарив його в обличчя і відчув хрускіт кістки, і знову вдарив, прямо в брехливий рот, і вибив усі передні зуби. Загарчавши від гніву, наніс один за одним три швидких удару. З кожним ударом голова Кловіса смикалася назад, залишаючи криваві сліди на дерев'яних ящиках.

Обидва продовжував перебувати в люті. Він зазнав приниження, ставши жертвою злодія, який залишив його помирати. На нього напала велетенська змія. Він ледве не потонув. Його обхитрила чаклунка. Вона заглянула йому прямо в душу. Вона не відповіла на його запитання, намагалася применшити Обі в його ж очах і померла раніше, ніж він встиг убити її. Він насилу перетнув Азерітські рівнини в убогих лахміттях. І все це відбувалося з ним, з Обі Ралом, практично членом королівської родини!..

Обі ледве міг повірити, що нарешті знайшов того, хто відповість за всі недавні біди.

Опустивши Кловіса на землю і поставивши йому на груди коліно, він дав повну волю справедливому гніву і помсті. Він не відчував ударів, згадуючи весь свій біль і всі приниження, з якими йому довелося миритися. Він проклинав маленького злодія і продовжував творити правосуддя, перетворюючи Кловіса на криваве місиво.

По обличчю Обі котився піт. Задихаючись, він ковтнув повітря і, нарешті, відступив назад. Руки були немов налиті свинцем. Він відчув, що спустошений, що моторошно болить голова, і насилу сфокусував погляд на предметі своєї помсти.

Земля почервоніла від крові. Те, що було Кловісом, тепер стало абсолютно невпізнаним. Щелепа роздроблена і звернута в сторону. Одна очниця втиснута. Грудна клітка проломлена. Як це було чудово!..

Обі відчув, що за його одяг чіпляються руки. У нього не залишилося сил на опір. Коли його витягли з щілини між фургонами, він побачив натовп людей, що стоять півколом, у всіх на обличчях був вираз жаху. Обі це сподобалося, оскільки означало, що Кловіс отримав те, що заслуговував. Заслужені покарання за скоєні злочини повинні лякати людей і служити гарним прикладом. Так говорив його батько.

Обі придивився до людей, які витягли його на світло. Його оточувала стіна з шкіряних обладунків та металевих кольчуг. На сонці блищали списи, мечі та сокири. Вони були спрямовані на Обі. А він міг тільки стояти, занадто втомлений, щоб підняти руку і відмахнутися від них.

Без сил, задиханий, залитий потом, Обі не міг навіть тримати голову. Він зробив крок до зброї, яке його оточувала, і раптово на нього обрушилася темрява.