Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 14. Найменш помітне те, що стирчить під самісіньким носом!

Після перегляду цього моторошного відео, яке більше скидалося на епізод із фільму жахів, нас наче заклинило. Найприкрішим було те, що огидна тварюка захопила нас, як останніх дурбеликів. Ми навіть не чинили опору, коли синьоморд вирубив нас. Хоча це можна було пояснити. Після того, як під час останньої операції «Антижаб» ми захопили і знешкодили підступного Тютю та його помічників – напівлюдей-напівсиньомордів, здавалося, що небезпека минула назавжди.

Не знаю, скільки б іще ми прокручували в голові щойно побачені кадри, якби нас не повернула до дійсності президент ТТБ. У такі хвилини з лагідної та співчутливої бабусі Солі вона перетворювалася на владну й рішучу пані Соломію Джуру.

– Гаразд, думаю, нам треба зникнути звідси, не прощаючись. Зараз надішлю Бакові повідомлення. Поясню, що мала негайно задіяти вас у спецоперації, бо знадобились акробатичні навички Жука та Зайця і надприродні властивості Клима. Тому без пояснень миттєво перенесла вас на місце події.

– А що Бак робитиме без нас із Зізі та купою її клонів? – здивувався Жук. – Ми ж наче мали готувати їх до виступу. Хоча я особисто дуже сумніваюся в їхніх акробатичних можливостях.

– І даремно сумніваєшся. Ти навіть не уявляєш, якими дивовижними властивостями наділені ці високорозвинені мислячі істоти. А завдяки тому, що Зізі потрапила до рук Луни, ще коли була ікриною, вона та її десять копій повністю позбавлені хижих інстинктів. На відміну від решти синьомордів. До речі, Жуче, у клоночок уже є готовий номер. Зізі його підготувала, коли ми мали перевезти групу синьомордиць через кордон під виглядом механічних ляльок до маєтку пана Мак-Бака. Клим бачив це на власні очі.

– Так, бачив і не забуду це видовище довіку! – перед моїми очима знову постала неймовірна картина: Зізі та її десять близнючок-синьомордиць, взявшись за лапи, починають ритмічно підстрибувати й дриґати перетинчастими лапами, виконуючи танець маленьких лебедів.

І раптом на мене напав дикий приступ сміху. Мабуть, це була реакція на жахливі події останнього часу. Я намагався затулити рота руками, кігті дряпали мене по щоках, і через це я досить швидко вгамувався. Тоді я ще не здогадувався, що сміятися наступного разу мені доведеться нескоро.

Тим часом пані Соломія визначила маршрут, приклала долоню до пульта керування, і не встигли ми оком змигнути, як опинилися біля дивовижної споруди. Це був науково-дослідний центр, розташований посеред заповідника «Мармет», що зовні нагадував велетенського Байбака. Так, пан Мак-Байбак, власник старовинного замку в горах Шотландії, голова Міжнародного Клану Байбаків, замовив у найкращих архітекторів проект, якого досі не існувало ніде у світі.

Я знав тут кожен закапелок, бо в цьому центрі вже не перший місяць працювала моя бабуся. Адже у місцевих лабораторіях проводилися експерименти, за допомогою яких Соломія Джура та її помічники намагалися повернути людську подобу колишнім прислужникам синьомордів. А от хлопці-циркачі потрапили сюди вперше. Я уявляв, скільки несподіванок чекає на моїх друзів у заповіднику «Мармет», але не мав нагоди їх про це попередити.

– Нічого собі байбачок! – вражено вигукнув Заєць, роздивляючись велетенську споруду.

– Мабуть, панові Мак-Байбаку справді нікуди мільйони дівати, якщо він може собі дозволити такі архітектурні приколи, – похмуро зауважив Жук.

– Справа не у приколах, а в тому, що ми хотіли замаскувати наш дослідний центр під парк розваг, – пояснила бабуся. – І, як бачите, недаремно. На жаль, ми недооцінили ворога. Лише тепер з’ясувалося, що агентурна мережа, яку хижі прибульці залишили на Землі, набагато потужніша, ніж ми припускали.

– Пані Соломіє, невже тут справді працюють атракціони, гральні автомати й американські гірки? – здивувався Заєць.

– І це – поруч із секретними лабораторіями – обурився Жук.

Бабуся усміхнулася й заспокоїла хлопців:

– Запам’ятайте, найменш помітне те, що стирчить у вас під самісіньким носом! Запевняю, агентам, які нишпорять по всіх усюдах, не спаде на думку шукати наш таємний центр всередині парку розваг, крізь який щодня проходять тисячі людей!

– Але ж тут нікого, крім нас немає, – озираючись на всі боки, заперечив Жук.

– Не хвилюйся, урочисте відкриття парку «Марметленд» відбудеться за три дні. А тим часом з вами попрацюють мої асистенти. У них вже є досвід роботи з жертвами імплантації синьомордівських стовбурових клітин. Незабаром ви самі у цьому переконаєтесь.

Ми піднялися широкими сходами до брами великої споруди, збудованої у формі байбака. Вхід до неї містився якраз посередині черева гігантського гризуна. Бабуся притулилася обличчям до біометричного замка, який ідентифікував її за сітківкою ока, і ворота безшумно розчинилися.