Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 9. Блазень чи байбак – ось у чому питання...

Поки наші ведмеді спали, ми зібралися на оперативну нараду. Пан Мак-Байбак, незважаючи на те що був мільйонером, володів старовинним замком у Шотландії і купував найсучасніші моделі вертольотів та літаків, зовсім не хизувався своїм багатством. Він радо приєднався до нашої команди, разом з Баком вони швидко обладнали штаб, з якого Соломія Джура мала керувати операцією «Антижаб-5».

Під широким тентом нашого оперативного штабу зібралася класна компанія. Навколо «столу для засідань», за який правив стовбур старого поваленого дуба, на кріслах, які перенесли сюди з салону вертольота, сиділи: президент ТТБ пані Соломія Джура, мої друзі-циркачі Жук та Заєць, я, Клим Джура (таємне псевдо «Музикант»), пан Мак-Байбак, а також його далекий родич, член Міжнародного Клану Байбаків Андрій Байбак (на прізвисько Бак). Доповнювала нашу оперативну групу синьомордиха Зізі, зі своїми десятьма клонами.

– По-перше, у зв’язку із зміною діяльності нашого ТТБ, вважаю, що його слід перейменувати з Таємного Товариства Близнюків, на Таємне Товариство Блазнів.

– Чому блазнів? – здивувався Бак. – Тоді вже краще назвати його Таємним Товариством Байбаків. Бо ми оце порадилися з Маком і хочемо запропонувати усім членам МКБ вступити до вашого товариства. За кожного я ручаюся, якщо не головою, то своїм тягачем!

– Цікаво, а хто ж тоді очолить наше ТТБ? – запитав Жук, пильно глянув на Бака й насупився.

– Як хто? Ясно – пан Мак-Байбак! Це ж він розшукав усіх нащадків славного роду Байбаків і налагодив з ними контакт. Знаєте, скільки Байбаків розкидано по всьому світу! Та вони можуть добути будь-яку інформацію, виручити з найстрашнішої халепи і просто доправити людину в потрібне місце. Адже Байбаки одвіку були чумаками, моряками й мандрівниками. А в наш час найбільше Байбаків стало професійними гонщиками, льотчиками та водіями-далекобійниками! – було зрозуміло, що ця ідея страшенно захопила нашого друга Бака.

Вислухавши хвалебну промову, Жук ще дужче набурмосився, почервонів і вже хотів сказати Бакові щось образливе. Я добре знаю вибухову вдачу свого товариша і розумів, що ця суперечка затягнеться надовго. До того ж, я теж не уявляв, що хтось може замінити на посту президента ТТБ мою бабусю – геніальну винахідницю й мандрівницю в часі й просторі. Але тут озвався сам пан Мак-Байбак:

– Хлопче, ану трохи пригальмуй! Я радо допомагатиму пані Соломії та Товариству, яке вона очолює, але змагатися з синьомордими прибульцями не наважусь! Не певен, що зміг би їх подолати, навіть, якби задіяв усі свої гроші, всю наземну і повітряну техніку! Навіть весь наш байбачиний клан був би тут безсилим.

Мак-Байбак на хвилину замовк, а потім підморгнув і додав:

– Хіба що мій домашній дракон Слинько міг би позмагатися з цими космічними монстрами. Хоча у нього такий вишуканий смак, що навряд бородавчасті синьопикі жаби припадуть йому до вподоби.

Усі зареготали, і перший конфлікт було подолано раніше, ніж він розрісся і зашкодив нашій операції. Я звернув увагу, що клони чи клоночки, як їх лагідно називала Зізі, засміялися одночасно з синьомордихою, тому їхній дзвінкий сміх луною рознісся на всю галявину. Я навіть злякався, що вони розбудять наших ведмедів. Але клишоногі артисти спали без задніх лап.

Бабуся глянула на годинника, посуворішала і вже без всяких жартів сказала:

– Тоді вирішено – поки приймемо до ТТБ лише Мака. А Бак, як ви знаєте, приєднався до Товариства ще під час наших минулих операцій. Що ж до решти Байбаків, то вони нам просто допомагатимуть. До речі, пане Мак-Байбаче, ви не образились, коли я назвала вас Маком?

Мак був не проти. Він усміхнувся і ствердно хитнув головою.

– Отже, відсьогодні наша організація називатиметься Таємним Товариством Блазнів. Пізніше ви зрозумієте, чому. А тепер про головне. Ведмедів слід негайно транспортувати в заповідник «Мармет». Нещасні звірі потребують невідкладної медичної допомоги.

– А як же ми їх перевеземо через кордон без жодних документів? – запитав Бак. – Мій тягач з трейлером, повним ведмедів, зроду не пропустять. Ще й затримають за знущання над тваринами!

– А хто сказав, що їх треба везти? Вони полетять! На вертольоті, разом із Маком, – спокійно відповіла бабуся.

– Я не проти, але чи згодяться з вами ведмеді, шановна пані президентко ТТБ?

Було зрозуміло, що Мак сприйняв бабусину пропозицію як жарт.

– Ось побачите, Музикант все зробить! Я був свідком – він уже двічі з ними домовлявся! – долучився до розмови Заєць.

– Що? Домовлявся з ведмедями?! – Мак похитав головою й насупився. Певно, йому здалося, що мій товариш просто глузує з нього.

– Тихіше, чуєте – вони прокинулись? – пані Соломія показала рукою в бік трейлера, скрушно похитала головою і додала: – От бузувіри, таке виробляти з сердешними тваринами! Климчику, ти ж їм допоможеш?

Зараз зі мною говорила не президент ТТБ Соломія Джура, а моя рідна бабуся Соля. В її голосі було стільки співчуття і жалості, що у мене клубок підкотився до горла, і я ствердно кивнув головою.

Справді, ведмеді прокинулись і почали ревіти, гарчати і стогнати. Я схопився на ноги і кинувся до трейлера. Те, що я побачив усередині, мало не довело мене до відчаю. Здавалося, всі попередні телепатичні сеанси, що я провів із тваринами, пішли нанівець. Якщо раніше вони лежали на дні кліток і просто не могли стати на лапи через слабкість, то тепер, наївшись досхочу і виспавшись, ведмеді стояли у клітках, вчепившись пазурами у залізні ґрати.

Я відчув, що до мене повертається давно забутий страх. Боявся я не за себе. Справді, з цими ошалілими розлюченими звірами впоратись міг лише я. Однак де гарантія, що й цього разу все спрацює? І тут я згадав, як колись відправляв додому космічних прибульців, проникнувши в їхню свідомість. Зараз треба було так само уявити щось неймовірно важливе для тварин – те, що миттєво їх перепрограмує! Воля – ось, що було для них найголовнішим.

Я зустрівся очима з ведмедем, що стояв у найближчій клітці, й мене накрила хвиля такого лютого гніву, що я ледве стримався, щоб і собі не заревіти на все горло. А потім, вгамувавши цей спалах гніву, уявив, як двері кліток відчиняються, як ми виходимо з-за ґрат, як без поспіху рухаємося в бік вертольота. Врешті, один за одним піднімаємося східцями і заходимо всередину пасажирського салону.

Коли ревіння стихло, я зрозумів, що ми налаштувалися на одну хвилю. Тоді почав відмикати клітки і побачив, що тварини, які ще хвилину тому лютували, спокійно посунули до виходу з трейлера, слухняно виконуючи все те, що я їм показав в уяві. На щастя, Зізі вчасно зорієнтувалася в ситуації. Вона дала команду своїм клоночкам, і ті встигли повернути до салону вертольота крісла, на яких ми сиділи під час оперативної наради.

Діяли двійники неймовірно злагоджено, і я мимоволі пригадав, як на горі Підстава синьомордихи у цьому ж складі, взявшись за лапи, виконували танок маленьких лебедів з балету Петра Ілліча Чайковського «Лебедине озеро». Цей спогад так мене розсмішив, що я аж зайшовся від реготу і мало не зірвав транспортування ведмедів. Та врешті все завершилось успішно. Тварини за моєю вказівкою піднялися сходами до салону, зручно вмостилися у кріслах і захрумкотіли сухим собачим кормом, залишеним у мисочках біля їхніх сидінь. До кожної порції ми завбачливо додали ще й таблетку транквілізатора, тож невдовзі звірі захропли і спокійно проспали аж до посадки в заповіднику «Мармет».