Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 10. Шоу має тривати!

Не встиг вертоліт зникнути за хмарами, як бабуся знову перетворилася на владну пані Соломію, керівницю небезпечної операції «Антижаб-5».

– Тепер у нас розв’язані руки – в заповіднику цих тварин вилікують і в потрібний час випустять на волю. Тому негайно приступаємо до наступного етапу – викриття та знешкодження хижих космічних потвор. Прошу точно виконувати всі мої розпорядження. Зараз треба якнайшвидше потрапити до цирку-шапіто та знайти часоліт. Я встановила на ньому потужний захист, тож при спробі проникнення туди чи то людської істоти, чи чужопланетного прибульця, машина негайно заблокує всі системи. Але його могли викрасти або просто знищити.

– Гадаю, Зізі й цих... клоночок краще розмістити не в цирковому трейлері, а в моїй фурі, – озвався Бак. – Бо якщо нас зупинить поліція й побачить, що у причіпному вагончику з намальованими на стінах ведмедями сидять ці, гм, синьоморді дівчата, то проблем нам не уникнути.

– Перепрошую, але як ви це собі уявляєте? – голос Зізі тремтів від обурення. – Чому ми маємо їхати разом із собачим кормом? Це просто якась дискримінація через колір шкіри!

Далекобійник, почувши звинувачення в дискримінації від блакитної жабоподібної істоти, хай навіть убраної в жіночу сукню й мереживний капелюшок, так розгубився, що не міг вимовити й слова. Замість Бака заговорила пані Соломія:

– Зізі, заспокойся! Ніхто не збирався тебе принижувати, і колір твоєї шкіри тут ні до чого. У фурі вам буде зручно, адже ведмеді були такі голодні, що з’їли не один мішок собачого харчу. Там тепер повно місця.

– Я поїду з вами! – запропонував я розгніваній синьомордисі.

До речі, пам’ятаючи нашу першу зустріч на горі Підстава і те, що Зізі має дивовижні телепатичні здібності, я поставив блок і тепер синьомордиха не могла читати мої думки. А от решта присутніх навіть не здогадувалася, що ця вихованка Луни-Лі бачить їх наскрізь.

– А ми можемо показати вам кілька простеньких фокусів і навчимо їх робити! – сказав Заєць. – Знаєте, вийшов би класний номер, якби ми виступили разом. Це була б справжня сенсація.

– Але ж цих, гм, синьомордих панночок, не можна нікому показувати. Особливо після паніки, яку зчинив той пузатий монстр, коли з’явився під час останньої вистави й розігнав усю публіку! – заперечив Жук.

– Шановні члени Таємного Товариства Блазнів, годі базікати! – суворо промовила пані Соломія. Ви часом не забули, що лише сьогодні вночі дивом вирвалися з лап хижого синьоморда та його агентів. Здається, вони дресирували вас за допомогою електричного струму? І ми ще не знаємо, які капості вони влаштують, коли отямляться і побачать, у що Бак перетворив руду садюгу-дресирувальницю. Вирушаємо негайно! Зізі з клонами, Музикант, Заєць і Жук розміщуються у фурі. А я їхатиму з Баком у кабіні й визначатиму курс за супутниковою картою.

До цирку-шапіто ми добралися, вже коли почало сутеніти. На щастя, по дорозі нас жодного разу не зупинили. Ніхто не перевіряв документів і не зазирав усередину фури, аби подивитися, що за вантаж везе Бак. На швидкісній трасі, якою ми їхали, курсувало безліч вантажівок, і наш тягач із причепом не викликав жодних підозр.

А нам з хлопцями було цікаво й весело в компанії Зізі та її клоночок. Ми зручно влаштувалися на мішках із собачим кормом і почали розповідати анекдоти. Адже фура так гойдалася, що жоден фокус тут би не вийшов. Як виявилося, синьомордихи мали непогане почуття гумору, тож у нашій фурі час від часу лунали вибухи сміху. Правда, коли Жук зовсім недоречно згадав старий анекдот про жабу, яка виправдовується: «Не дивіться, що я така слизька, бородавчаста й лупата. Це все через хворобу. А взагалі – я біла й пухнаста!» – наші супутниці на хвилину завмерли і втупилися в мого товариша банькатими червоними очиськами. Та за мить Зізі підморгнула Жукові й тихенько захихотіла, до неї приєдналася й решта синьомордиць. Однак я сумнівався, що той сміх був щирим.

Усі ми намагалися приховати хвилювання, коли під’їхали до цирку-шапіто й почали обережно підкрадатися до входу. Проте навколо панувала тиша і жодної людини не було помітно біля великого шатра з кольоровим куполом. Сторожко озираючись, ми зайшли всередину й побачили, що на арені та між рядами крісел так само валяються зіжмакані фантики від цукерок, циркові програмки з іменами акторів, руді перуки, червоні накладні носи та блазенські ковпаки з дзвіночками.

– Нам пощастило, – промовила пані Соломія, – поява синьомордого монстра страшенно налякала публіку. Мабуть, чутки про жахливе чудисько вмить розлетілися по всіх усюдах, тому досі до шапіто ніхто так і не наважився увійти. Ти, Климе, був правий – синьоморд та його помічники вирішили, що поява старенького «Запорожця» це частина циркової вистави.

І справді, жовтий автомобільчик, схожий на іржаву консервну бляшанку, стояв на тому ж місці, де я його залишив. Бабуся відчинила дверцята, сіла на переднє сидіння і приклала праву долоню до пульта керування. Адже часоліт реагував лише на відбиток її або моєї долоні. Мить – і машина завібрувала, а на пульті замиготіли різнобарвні лампочки. Я почув знайомий механічний голос, що привітався й замовк в очікуванні наказів. Бабуся обернулася до нас, усміхнулася і сказала:

– Я ненадовго відлучуся – злітаю на нашу експериментальну базу на горі Підстава та до підземної дослідної лабораторії на горі Треп. У мене з’явилося кілька цікавих ідей, але знадобиться допомога багатьох членів ТТБ. Для здійснення мого плану стане у пригоді досвід твоїх, Климе, друзів, з якими ви колись створили Товариство Ботанів. А ще знання тих, хто зараз досліджує організми прибульців, які перебувають в анабіозі у підземній галереї на Трепі. І, звичайно, ми не обійдемося без Клану Байбаків, які можуть доправити сюди потрібних людей та необхідні речі з будь-якої точки Землі.

– А що ж робити нам? – стурбовано запитав Заєць.

– Готуйте якомога більше блазенських костюмів! Show must go on![2] Вашим командиром на час моєї відсутності я призначаю Андрія Байбака.

Щойно пролунали ці слова, як часоліт разом з бабусею зник.