Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 19. Людина чи космічний монстр, готовий знищити земну цивілізацію?

На кам’яних плитах підземелля було видно вологі сліди від Тютіних перетинчастих лап.

«Ага, зрозуміло, це з нашого Тюті заморозка після анабіозу стікає», – подумав я, дивлячись, як волога на очах випаровується, і ми можемо не встигнути простежити, крізь який секретний хід синьоморд вислизне на волю цього разу.

Ми бігли довгим покрученим тунелем, підсвічуючи собі ліхтариками, і врешті зупинилися біля глухої стіни. Тато спробував намацати якісь приховані кнопки чи важелі, за допомогою яких можна було б відкрити замаскований потайний хід, та все було марно.

– Зрозуміло, це брехливе монстрило запрограмувало камеру на автоматичне вимкнення в той час, коли у підземній галереї нікого немає, – сказав тато, обмацуючи найменші тріщини та заглибини у стіні. – Я спустився сюди випадково, через те, що ніяк не міг розшифрувати один знак у тексті, який перефотографував з кам’яної таблиці.

– Тату, а можна мені спробувати? – попросив я, намагаючись налаштуватися на одну хвилю з утікачем.

І раптом здригнувся, як від потужного удару струмом. Я ніби вліз у шкуру синьоморда, відчував кожен його рух і сприймав кожну думку. Здавалося, це мої лапи ляскають по холодних плитах вузького покрученого коридору, я знав, куди маю повернути, щоб вирватись із підземелля і захопити вертоліт. Бо розумів це мій єдиний шанс на порятунок. Водночас я опустився на підлогу біля глухої стіни і дивився застиглим поглядом на маму, яка термосила мене за плече, та не відповідав на татові крики:

– Климе, що з тобою?! Ти мене чуєш?!

Я не реагував на запитання Мак-Бака:

– Скажи, що робити? Зв’язатися з пані Соломією? Сказати, щоб вона негайно сюди прилетіла?

У мене вистачило сил лише на те, щоб прошепотіти:

– Я знайшов Тютю. Бабуся все зрозуміє. Вийду на зв’язок, коли проникну на секретну базу прибульців. Зустрінемось у Цирку доброти під час вистави. Передаватиму інформацію на циркових афішах.

За ті кілька хвилин, відколи я проник у свідомість синьоморда, мені вдалося отримати таку кількість страхітливої інформації, що на мить я відключився, не розуміючи, хто я тепер – людина чи космічний монстр, готовий знищити земну цивілізацію. Головне, що синьоморд не відчував присутності у своїй голові чужого. Він виконував свій хитрий план, впевнений у перемозі. Головною метою Тюті було якнайшвидше дістатися до секретної бази – туди, де на пустирищі стояли циркові вагончики і куди після викрадення нас завезли пузатий синьомордий монстр та його агенти.

Тютя виліз на поверхню в центрі кромлеха крізь отвір, розташований під розколотою брилою, і помчав до тераси, де Мак-Бак залишив свій вертоліт. Понишпоривши в кабіні, він знайшов Маків комбінезон, натяг його на себе, взув на лапи кросівки, на голову насунув крислатого ковбойського капелюха і впевнено підняв машину в повітря. Я зрозумів, що ми летимо до найближчого морського порту. Далі все відбувалось, як у прискорених зйомках. Блискавично перетнувши Ла-Манш на даху потяга, який курсував по Євротунелю, й опинившись на території материкової Європи, хижий прибулець почав поводитись як герой американського бойовика. Він викрадав машини, застрибував на повному ходу в поїзди, чіплявся пазурами у дно трейлерів, коли треба було нелегально перетнути кордон.

Тютя діяв так упевнено і спритно, що на місце ми дісталися вже вранці наступного дня. Хижий монстр ледве тримався на лапах від утоми, але був задоволений і готовий до дії. Однак те, що він побачив, зазирнувши у вікно вагончика, де жив пузатий синьоморд та його прислужники, викликало у хижого прибульця такий спалах гніву, що двері вагончика, які він щосили шарпонув, відірвалися разом із петлями. Шалений вереск, скреготання, свист та металеве ляскання, що вирвалися з Тютіної горлянки, можна було перекласти на людську мову так:

– Мерзенний пожирачу мух! Ходячий шлунку з мозком, меншим від комариного жала! Нікчемний виродку, не здатний висолопити язика, щоб на льоту вхопити найповільнішого жука-смердюха! Щоб ти вдавився дохлими колорадськими жуками!

Обурення Тюті можна було зрозуміти. Адже, зазирнувши до розчиненого вікна вагончика, він побачив ту ж картину, яку ми з хлопцями спостерігали позаминулої ночі. Пузатий синьоморд сидів за обіднім столом, а по обидва боки від нього стояли його прислужники. Садюга-дресирувальниця, яка тепер нагадувала гігантську зелену сарану, підносила пінцетом до пащеки хазяїна чергову впійману муху, а гладун із синім тату на лівому плечі витирав хусточкою слиняву бородавчасту морду мухожера. І це після того, як Тютя розгерметизував капсулу, де перебував у стані анабіозу, здійснив відчайдушну втечу з підземелля на горі Треп і здолав тисячі кілометрів, готовий перетворити все людство на покірних рабів, які служитимуть Володарям Всесвіту – синьомордам!

Тютя застрибнув до вагончика, викинув звідти позеленілу дресирувальницю та гладуна і почав приводити до тями пузатого ненажеру, який, з’ївши кількасот комах, впав у транс і перебував у глибокій відключці.