Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 4. Танці з ведмедями та інші несподіванки

Страшної наруги, яку нам довелося пережити того вечора, я не забуду довіку. І ніколи не пробачу цього синьомордам та їхнім прислужникам. Спершу нам зав’язали очі, а на руки начепили пластикові наручники. Потім повкидали, як мішки з картоплею, до кузова вантажівки і довго везли в невідомому напрямку. Час від часу ми чули писклявий голос гладкого дядька, який примовляв:

– Ви навіть не уявляєте, який сюрприз ми приготували для вас, любі діточки! А головне – для тієї відьми, яка посміла змагатися з Володарями Всесвіту! Якби не вона і не ваше кляте Таємне Товариство, Земля вже давно стала б колонією наймогутнішої цивілізації Квакожерів!

– Цить! – люто гаркнула рудоволоса тітка. – Не мели язиком, а швидше надягай на них електронні нашийники. Я купила найпотужніші, розраховані на бійцівських собак. Хай тільки спробують не виконати мою команду! Варто натиснути на дистанційний пристрій – і їх так вжарить струмом, що й крізь палаючі обручі стрибатимуть!

Я лежав скоцюрбившись на дні кузова і шукав вихід із цієї халепи.

Мені не раз доводилось рятуватися з ситуації, яка здавалася безнадійною, але вперше ми потрапили в пастку втрьох. Досі або я виручав своїх друзяк-циркачів Жука і Зайця, або вони приходили мені на допомогу.

– Ану, підніми головешку! – наказав підступний синьомордівський агент, відірвавши мене від сумних роздумів.

Я спробував перекотитися під борт кузова, та дядько щосили стусонув мене ногою під ребра, і за мить мою шию вже тісно облягав жорсткий нашийник. Те саме гладкий садюга проробив з моїми товаришами. Я чув, як вони викручувалися з його рук, але врешті ми всі були окільцьовані.

– Приїхали! – почувся з кабіни голос рудоголової. – Я мала телепатичний контакт з хазяїном і отримала точні інструкції. Ви будете виконувати всі мої вказівки, якщо не хочете, щоб ваші голови злетіли разом з нашийниками. Ану, підводьтеся і вистрибуйте з кузова!

Гладун грубо зірвав з наших очей пов’язки та відімкнув наручники. Я потер очі й побачив, що ми опинилися біля входу до величезного барвистого шатра, звідки лунала весела музика і чувся людський гамір. Над входом світився велетенський напис:

ЛЮДИ І ЗВІРІ – НАВІКИ БРАТИ! ВСІ ЗАВІТАЙТЕ У ЦИРК ДОБРОТИ!!!

– Хлопці, погляньте – свинки-скарбнички! – вражено вигукнув я.

– Пам’ятаєте, точнісінько такі стояли на головній площі нашого міста! – підтвердив Заєць. – Тоді, коли агенти синьомордів влаштували величезний карнавал. І так само збирали гроші, ніби для безхатьків, хворих дітей та безпритульних тварин. А насправді чекали прибуття з космосу своїх господарів...

– Ану, стули рота! – просичала люта тітка і піднесла руку з пультом керування нашийниками.

Але в цей час, заглушуючи її сичання, заспівала механічна свинка-скарбничка, яка стояла найближче до нас:

– Ану, марш всередину! – перекриваючи спів механічної свинки, зарепетувала рудоголова.

А позаду ще лунала, наздоганяючи нас, весела пісенька:

Ми проминули парадний вхід, і опецькуватий наглядач у блискучому цирковому костюмі погнав нас до службового входу, час від часу шмагаючи нагайкою по ногах, щоб швидше бігли. А коли врешті ми опинилися в гримерній, з нас вмить познімали забруднений у клітках одяг, протерли обличчя вологими губками, накинули на плечі яскраві блискучі пелерини і натягнули на голови блазенські ковпаки з дзвіночками. А тоді тицьнули до рук маленькі клоунські гармошки і виштовхали на арену.

І тут ми зрозуміли, про який «сюрприз» говорила наша мучителька. Ми опинилися посеред цілого гурту бурих ведмедів, одягнених у куці піджачки та широкі смугасті штані. На головах у клишоногих стирчали строкаті ковпаки, а в лапах кожна нещасна тварина тримала гармошку.Я помітив, що на їхніх шиях, так само, як і в нас, були надягнуті тугі електронні нашийники.

У цю хвилину на сцену вибігла рудоволоса тітка, вбрана, як порцелянова лялька, – з великим бантом на голові, у пишній пачці та золотих черевичках. Вона змахнула рукою, в якій тримала дистанційний пульт керування електронними нашийниками (тепер він був схований у золотистий футляр), і оркестр заграв польку. Ведмеді, притискаючи до грудей гармошки й перевалюючись з лапи на лапу, закружляли по колу. Я відчув, як по моїй шиї пробіг поки що слабенький електричний розряд, і пішов навприсядки. Щойно я збивався зі скаженого ритму, як струм вдаряв мене сильніше. Жук та Заєць, які досі розгублено тупцювали на місці, теж смикнули головами і почали підстрибувати й вихилятися в такт музиці.

Публіка, нічого поганого не підозрюючи, шалено аплодувала. Нас засліплювали спалахи фотокамер та блиск прожекторів. Видно було, що у велетенському шатрі, крім публіки, зібралися кореспонденти з усіх найвідоміших телеканалів. Отже, вже сьогодні ввечері весь світ побачить виступ дресированих ведмедів-танцюристів, а головне нашу з хлопцями ганьбу! Що про нас подумають друзі з ТТБ і пані Соломія Джура?!