Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 2.Такого фокуса я не чекав навіть у цирку!

– Климе, ти на місці? — почувся голос бабусі у крихітному безпровідному навушнику.

– Так, часоліт приземлився у визначеній точці, але, здається, я запізнився. Тут нікого нема.

– Дивно, що ж могло статися? Розвідай обстановку і зв’яжися зі мною.

Не випускаючи з рук айфона, я виліз зі старого жовтого автомобільчика марки «Запорожець» – саме так замаскувала часоліт Соломія Джура – і почав озиратися на всі боки.

Після переміщення я опинився в центрі арени цирку-шапіто, де й мав зустрітися зі своїми друзями з Таємного Товариства – циркачами Жуком та Зайцем. Вони страшенно просили мене з’явитися на часольоті у точно визначений час і взяти участь у їхній новій цирковій програмі. З’ясувалося, що акробатичні вистави, які ще донедавна мали шалений успіх, почали набридати публіці. І тоді хлопці вирішили оновити програму і зв’язалися зі мною по скайпу.

У цей час я перебував у заповіднику в Шотландії, де на секретній базі проводила досліди Соломія Джура. Туди нас запросив пан Мак-Байбак. Адже після закінчення чергової операції «Антижаб» підступного Тютю разом з його помічниками-мутантами ізолювали від зовнішнього світу в заповіднику «Мармет»[1], де тепер бабуся намагалася повернути людську подобу тим істотам, які вже майже переродилися в синьомордів.

Супутниковий зв’язок у цій гірській частині Шотландії був досить поганий, тож коли хлопці врешті до нас пробилися, Заєць від хвилювання майже кричав:

– Музиканте, розумієш, раніше під час нашого виступу нервові тітоньки зривалися на ноги й голосно верещали! Ми з Жуком таке виробляли! Під самим куполом перестрибували з трапеції на трапецію! Та ще при цьому жонглювали запаленими факелами! А коли закінчувався номер, нам несамовито аплодували й кидали величезні букети! А тепер добре, якщо в нашому шапіто збирається нещасні пів залу...

– У нас з’явилися конкуренти! – вигукнув Жук – Ти ж знаєш, ми ніколи не використовуємо дресированих звірів, бо вважаємо це знущанням із живих істот. А ці садюги виробляють з тваринами страшні речі! Мавпи ще можуть здиратися по канатах і балансувати на карколомній висоті, вхопивши в лапи парасольки. Вони звикли перестрибувати у джунглях з ліани на ліану. Хоча тримати їх у неволі – злочин! Але одягати ведмедів, як кінчених дурбеликів, у куці штанці й засмальцовані піджаки, вкладати їм у лапи баяни, встромляти у пащу цигарки та змушувати танцювати «кадриль» – це вже справжня наруга! Ти маєш нам допомогти!

– Чим допомогти? Я ж ніколи не виступав у цирку! Хіба що співав пісеньку про байбачка у костюмі блазня, коли ми з вами вперше пробиралися у лігвисько синьомордів. Це ви так мене випробовували, чи підхожу я для спецоперацій. До того ж бабуся Соля, тобто президент ТТБ пані Соломія, ніколи не дозволить використовувати часоліт та ще й у цирку на очах сотень глядачів!

Однак я помилявся. Коли бабуся почула про нещасних тварин, яких примушують кривлятися й виробляти різні фокуси, щоб якісь негідники заробляли на цьому гроші, то одразу ж дозволила допомогти хлопцям. А ще пообіцяла покарати жорстоких дресирувальників, щойно закінчить свої досліди у заповіднику Мак-Байбака.

Щоб я вчасно втрапив на місце, бабуся допомогла мені з розрахунками. Маленький жовтий автомобільчик мав з’явитися точно у призначений час в самому центрі циркової арени, з нього вистрибував клоун (тобто я), одягнений у барвистий блазенський костюм, і співав пісеньку про сердешного байбачка, а потім так само миттєво зникав.

Це мало справити фантастичне враження. Усі сприйняли б мою появу як блискучий номер магів-ілюзіоністів. Запрошені на прем’єру вистави журналісти рознесли б сенсаційну новину по всьому світу, і до цирку, де виступають Жук і Заєць, побігли б цілі натовпи охочих подивитися на таке диво.

Але тепер було зрозуміло, що наш чудовий план з тріском провалився. Ні, не з тріском – зараз у цирку панувала цілковита тиша. Відчувалося, що публіка й актори тікали звідси у страшній паніці. Навколо валялися кольорові програмки, фантики від цукерок, смішні блазенські ковпаки з дзвіночками, накладні червоні носи та руді перуки. А високо під куполом повільно розгойдувався товстий канат. Було таке враження, що люди покинули цирк лише кілька хвилин тому.

Несподівано я почув за спиною шарудіння і різко обернувся. Те, що відкрилося моїм очам, просто не могло бути правдою. Я ще встиг натиснути на кнопку з’єднання в айфоні, який досі стискав у руці, і тут світ навколо мене закружляв так, ніби я опинився в центрі скаженої центрифуги. Я відчув, що лечу в безвість, підхоплений стрімким потоком повітря.