Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 22. Фальшиві клоуни та крокодили, що танцюють вальс

До вечірньої вистави, а головне, до операції, яку так ретельно готував синьоморд Тютя та решта прибульців, розкиданих по всіх куточках нашої планети, залишалось пів години. Фантастична феєрія, про яку вже цілий місяць розповідали в головних новинах по всьому світу, мала розпочатися о десятій годині. Адже цього вечора до Цирку доброти була запрошена лише доросла публіка. Одночасно з Тютею, позираючи на великий годинник, стрілка якого невблаганно наближалася до цифри 10, я почав по-справжньому хвилюватися. Усе залежало від того, чи встигла вчасно отримати моє зашифроване послання бабуся Соля, вона ж – президент ТТБ пані Соломія Джура.

Поважні гості вже почали заповнювати простору глядацьку залу. Їх супроводжували охоронці, які безперервно крутили на всі боки головами і були готові миттєво кинутись на кожного, хто зробить необережний рух. Якби ж вони знали, що боятися слід не озброєних терористів, а клоунів з намальованими усмішками на масках, які прикривали їхні сині бородавчасті мордяки! Одягнені у кумедні блискучі костюми, з блазенськими ковпаками на головах, вони бігали між рядами, подзенькуючи дзвіночками й пильнуючи, щоб кожна ВІП-персона сіла на визначене Тютею місце. Незабаром ці веселі блазні наблизяться до безтурботних людей, які чекають обіцяного дива. Голови урядів, мільярдери, керівники найвідоміших ІТ-компаній, медіамагнати та найвпливовіші військові от-от потраплять у смертельно небезпечну пастку.

Тепер я добре розумів, чому синьоморди обрали саме цирк для здійснення свого страхітливого плану. Опергрупа, яку вранці зустрів Тютя, вже давно поскидала дурнувате вбрання у стилі старих шпигунських трилерів. Зараз бородавчасті бойовики з перетинчастими пазуристими лапами удавали фокусників-ілюзіоністів, яких у старовину називали чудернацьким словом «престидижитатор». Вони гордо походжали у циркових костюмах та масках, не викликаючи жодних підозр і приміряючись до того, як спритніше знешкодити охоронців, вибивши у них з рук зброю.

Я все ще розпачливо чекав якогось знака від президента ТТБ чи від когось із моїх друзів, коли вдарили литаври й оркестр голосно заграв марш клоунів. На арену вибігли учасники вистави – це були блазні у широких картатих комбінезонах-коті з ковпаками-клошами на головах. Деякі натягли яскраві руді перуки та причепили червоні носи. У всіх на ногах були величезні черевики, якими вони чіплялися за килим, розстелений на підлозі, навмисне падали, переверталися в повітрі, ходили на руках, дриґаючи в повітрі ногами. Глядачі вибухали голосним сміхом, спостерігаючи за блазенськими фокусами, аж врешті оркестр припинив грати, клоуни втекли з арени, звільнивши місце для наступного номера.

І тут я побачив знайому парочку – садюга-дресирувальниця прикрила своє позеленіле обличчя латексною маскою, надягла фіолетову перуку й убралася в пишну золотаву сукню. В одній руці вона тримала добре знайомий мені пульт дистанційного керування, а в іншій шкіряну нагайку. Серед мертвої тиші, яка запанувала в залі, ляскання нагайки прозвучало як постріл, і на арену почали виповзати крокодили з електронними нашийниками, що оперізували їхні зубасті пащі.

– Але-гоп! – вигукнула тітка у фіолетовій перуці, піднесла вгору пульт і почала вимахувати рукою, ніби диригент паличкою. Оркестр заграв вальс Штрауса «На прекрасному голубому Дунаї», крокодили підняли голови, звелися на лапи і почали кружляти по арені, вимахуючи хвостами в такт музиці. Особисто я ніколи не відчував симпатії до цих небезпечних хижаків, але зараз мені було їх шкода. Адже я добре пам’ятав, як дресирували за допомогою ударів електричним струмом нас із хлопцями та бідолашних ведмедів. Але публіка, не підозрюючи, в який спосіб крокодилів навчили танцювати, захоплено аплодувала.

Я поглянув на гладуна, який стояв позаду дресирувальниці, тримаючи напоготові нагайку, і раптом почув, що він тихенько наспівує собі під ніс ті два слова, які я промовив, перестрибуючи з його тіла до Тютіного: «Ам-ам-ам-незія, ді-ді-ді-арея...» При цьому мордяка у нього була щаслива й безтурботна.

І раптом щось пішло не так. Після номера з крокодилами мав розпочатися сеанс колективного гіпнозу. А потім, ввівши публіку в транс, синьоморди збиралися прищепити присутнім у залі ВІП-персонам свої стовбурові клітини. Саме так, як вони це зробили, захопивши у цирку-шапіто Зайця, Жука і мене. Але замість фокусників-ілюзіоністів на арену вибігли десять синьомордочок на чолі з чарівною Зізі. Усі вони вбралися у балетні пачки, на головах у них сяяли корони, а лапи були взуті у балетні туфельки-пуанти. Оркестр заграв танець маленьких лебедів з балету Петра Ілліча Чайковського «Лебедине озеро», і синьоморді балеринки, перехрестивши верхні кінцівки, вхопили одна одну за лапи і почали синхронно підстрибувати, злагоджено вимахуючи нижніми кінцівками.