Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 8. Що насправді трапилося в цирку-шапіто

Наші ведмеді поснули. Можливо, вперше відтоді, як потрапили до цього страшного цирку, вони спали, не боячись, що їх у будь-який момент можуть вдарити струмом або відшмагати нагайкою. А я ходив навколо трейлера і думав – що робити далі? Де вони житимуть, і як їх переправити у безпечне місце? Наш тягач із причепом викличе підозру в першого ж зустрічного поліцейського. І що ми йому скажемо? Що трейлер належить нам, а ведмеді, які сидять у клітках, – наші актори? У це зроду ніхто не повірить. Тоді що – просто відкрити клітки і випустити їх на волю у незнайомому лісі?..

Я все ще ламав голову над цією проблемою, коли в небі над нашими головами почувся гуркіт вертольота. Він покружляв над галявиною, а потім пішов на посадку.

– Ну, нарешті! – вигукнув Бак. – Це пані Соломія! Ми домовились зустрітися саме на цій галявині.

І не чекаючи, коли велетенський гвинт зупиниться, побіг до вертольота.

Коли гвинт перестав гнати повітря, дверцята кабіни розчахнулися, і по маленькій драбинці на землю швидко спустилася моя бабуся, вона ж Соломія Джура, президент ТТБ. За нею слідом вийшов пан Мак-Байбак, на ходу знімаючи шолом пілота.

– Ну що, хлопці, нарешті я дізнаюся, що сталося? – навіть не привітавшись, запитала бабуся. – Чому ваш чудовий план провалився з таким тріском? А ще, як мені повідомив Бак, ви потрапили у полон до синьоморда та його агентів. Хто почне?

Наперед вийшов Заєць і усміхнувся бабусі своєю безпрограшною «заячою» посмішкою, виставивши довгі передні зуби.

– Добре, ми готові все розповісти, але ті садюги за весь час жодного разу нас не нагодували. А їсти собачий корм, якого у нас тут повна фура, мені чомусь не хочеться...

Я бачив, що бабуся Соля намагається стриматись, та все ж вона розсміялася і сказала зовсім іншим тоном:

– Невже ви думали, що я прилечу з порожніми руками? У мене в кабіні вертольота ціла торба пиріжків з м’ясом.

Після того, як ми з шаленою швидкістю ум’яли всі пиріжки, кожен з нас розповів свою версію подій останньої доби. Жук і Заєць говорили по черзі, але раз у раз перебивали одне одного. Виявилось, що прем’єру їхньої нової вистави, на яку хлопці покладали стільки надій, зірвав пузатий синьоморд.

Першим, ще дожовуючи останній пиріжок, заговорив Заєць:

– Розумієте, саме в той момент, коли ми показували свій коронний номер, то зникаючи, то знову з’являючись на очах у враженої публіки, і чекали на прибуття Музиканта, раптом по всьому залу прокотився крик жаху.

– Hi, – перебив його Жук, – спочатку всі завмерли, і кілька секунд панувала мертва тиша! А потім зарепетували і кинулися навтьоки, збиваючи одне одного з ніг і гублячи речі.

– Ми нічого не розуміли, а коли озирнулися, то побачили, що посеред арени стоїть і шкірить зуби величезна бородавчаста блакитна потвора з синьою мордою!

– Ця баньката тварюка спрямувала на нас свій пінобластер, і я ніби кудись провалився...

– І я так само – ніби полетів у бездонну прірву, – підтвердив слова Жука Заєць.

– А отямились ми вже у клітці, коли почули, як синьоморд про щось верещав своєю жахливою мовою. Як же огидно це звучало! – Жука аж пересмикнуло від згадки про вищання, скрегіт, свист та інші нелюдські звуки, що виривалися з пащеки чужопланетного монстра.

– З моєї голови наче хтось витер шматок пам’яті, – пробурмотів Заєць. – Щойно я хотів пригадати, як потрапив у цей смердючий вагончик, думки починали плутатись і я впадав у якийсь ступор.

– Гм, схоже на амнезію, – задумливо промовила пані Соломія. – Ну, тепер майже все зрозуміло, за винятком окремих деталей. Залишилося знайти кілька частинок пазла, щоб я могла скласти всю картину. Але найбільше мене хвилює доля часольота, – бабуся скрушно похитала головою і поглянула на мене. – Якщо мій винахід потрапив до лап тієї підступної істоти, це може призвести до непередбачених наслідків.

– Думаю, часоліт залишився в цирку-шапіто, – пробурмотів я. – Синьоморд та його агенти, мабуть, вирішили, що жовта машинка – частина циркового реквізиту, – говорячи це, я дуже хотів, щоб саме так і було.

– Гаразд, скоро все з’ясується. А зараз, коли ви наїлися і розповіли про свої небезпечні пригоди, на вас чекає несподіванка.

Бабуся обернулася до вертольота і голосно сплеснула в долоні. Тієї ж миті у пасажирській частині гелікоптера відчинилися двері й звідти вистрибнула Зізі – вихованка Луни, нашої товаришки з ТТБ. Цю дивовижну істоту дівчина викрала з інкубатора прибульців, коли та ще була ікриною, виростила і передала їй деякі риси своєї вдачі.

Точніше, виявилося, що від того, хто першим доторкнеться до сяючої блакитної кулі-ікрини, майбутній пуголовок переймає частину свідомості та емоцій, хоча Зізі мала багато власних талантів. Як завжди, синьомордиха була вбрана у квітчасту сукенку, а її голову прикрашав елегантний капелюшок. Зізі була страшенною модницею, чим відрізнялася від своєї виховательки Луни.

– Рада вітати вас, друзі! – промовила синьомордиха й усміхнулася. – Разом зі мною прилетіли й десять моїх подружок-клоночок.

Зізі кокетливо змахнула лапою, в якій тримала мереживну хусточку, і з вертольота на землю почали вистрибувати блакитні жабоподібні створіння – точні копії свого прототипа Зізі.