Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 11. Я знову кричу уві сні по-синьомордівськи...

Після того, як бабуся відбула на своєму часольоті, ми почали готуватися до ночівлі. Усі були настільки втомлені подіями минулого дня, що навіть вечеряти ніхто не схотів. На щастя, у шапіто знайшлися різні речі з циркового реквізиту, які могли замінити нам постіль. Зізі зі своїми клоночками схотіла спати на свіжому повітрі, тим більше, що цирк був розташований посеред чудового парку. Синьомордихи швидко спорудили курінь, влаштували собі затишні кубельця, і за кілька хвилин з куреня почало долинати синхронне сопіння Зізі та десятьох її копій.

– Оце так дисципліна! – схвально прокоментував злагоджені дії команди синьомордиць Бак. – Хлопці, і вам вже час лягати. Сьогодні вночі підходи до цирку охоронятиму я, а завтра встановимо чергування.

Спати мені хотілося страшенно, я бачив, що у Зайця та Жука теж злипаються очі. Мабуть, це була не лише втома – на нас все ще діяла отруйна слина синьоморда, бо ми були ладні лягти просто на голу землю й одразу ж заснути. Та все ж знайшли затишний закапелок углибині шатра, де в кутку валялася ціла купа килимків, блискучих плащів, надувних матраців та циркових костюмів. Навіть не роздягнувшись, ми попадали на матраци, накрилися – хто плащем, хто килимком, а хто про-сто шматком брезенту – і вмить позасинали.

Однак проспав я зовсім недовго. Прокинувся, відчувши, що хтось торсає мене за плече. Навколо панувала темрява, отже, до світанку було ще далеко.

– Климе, що з тобою? – почув я схвильований голос Андрія Байбака. Він посвітив мені в обличчя ліхтариком і почав пильно розглядати так, наче вперше бачив.

– Що ти робиш?! – скрикнув я, замружився від яскравого світла і затулив очі рукою.

– Хотів переконатися, що це насправді ти, – похмуро відповів Бак.

Я здивовано глянув на свого друга-далекобійника, не розуміючи, що його так схвилювало.

– А хто ж тут міг спати? Наш знайомий синьоморд? – спробував я пожартувати. – Так ти б його сюди не пустив – сам же вирішив цілу ніч нас охороняти.

– А ти не смійся, я на хвилину так і подумав, коли почув, як ти верещиш, свистиш і скрегочеш. Дивуюсь, як це хлопці не прокинулись... Гаразд, завтра розберемося, що з тобою коїться. Може, той прибулець встиг тебе заразити якоюсь хворобою?

Я нічого не відповів Бакові, лише заперечливо похитав головою. Він знизав плечима, ще раз пильно глянув мені в очі, потім махнув рукою і пішов до виходу з шапіто, підсвічуючи собі ліхтариком. А я впав на купу мотлоху, в який перетворилася моя постіль – певно, уві сні я страшенно крутився і з жахом зрозумів, що крізь сон кричав мовою синьомордів.

Невже знову повертаються ті жахливі сни, які переслідували мене щоразу після зустрічі з космічними потворами? Я пам’ятав, як на горі Підстава, куди мене заманив синьоморд на прізвисько Тютя, вночі я теж горлав крізь сон по-синьомордівськи. Тоді сусід по намету Ромчик Гунька мало не уколошкав мене, вирішивши, що до нас влізла якась хижа тварюка. Марно силкуючись пригадати, що ж мені привиділося, я непомітно заснув.

А вранці неприємна нічна подія видалась мені чимось випадковим і незначним. Спочатку ми поснідали смачним кулішем, який, розіклавши багаття біля свого куреня, приготувала Зізі разом зі своїми помічницями. Однак після сніданку в нашій досі дружній команді несподівано спалахнула сварка.

Річ у тім, що у мого розумного й сміливого товариша по ТТБ Жука є одна неприємна риса. Він страшенно любить давати цінні вказівки, навіть коли його про це не просять, і командувати. Саме так він повівся, коли Бак зібрав нас, щоб обговорити план дій на найближчий час. Жук раптом виступив уперед і заявив:

– Я все обміркував. По-перше, ми маємо розбити нашу команду на два підрозділи. Перший, хлоп’ячий, назвемо... – Жук на хвилину замислився, стріпнув своєю чорною чуприною і вигукнув: – байдами! А другий, умовно кажучи, гм... дівчачий, – балеринками!

– Які ще байди?! – визвірився Заєць. – Хіба ми байдикувати сюди приїхали?

– Які ще балеринки? – обурилася Зізі. – Ми що, танцювати тут зібралися?!

Відчувалося, що вчора вона все ж образилася на той анекдот про жабу, який так недоречно розповів у трейлері наш товариш. І зараз Зізі вже не сумнівалася: обізвавши їх «балеринками», Жук хотів познущатися з неї та її клонів. Решта синьомордиць щільно обступили її, ніби намагаючись захистити від кпинів.

А Бак різко проказав:

– Слухай, Жуче, я знаю, що ти крутий циркач-акробат і вмієш робити різні фокуси. Але пані Соломія за головного лишила мене. Поки ми їхали сюди, вона дала мені чіткі інструкції. Ви сьогодні ж мусите розпочати репетиції. І мені байдуже, чи розіб’ється наша команда на два підрозділи, чи називатимемо ми Зізі та її дублікатів балеринками, а себе байдами. Головне, щоб до повернення пані Соломії вистава була готова! Тож беріться до роботи.

– А як ти собі це уявляєш? – зухвало запитав Жук. – Ну, я жартома запропонував називати наших синьомордиць балеринками. Просто це прикольно звучить. Та невже ви думаєте, що їх справді можна показувати публіці? Що вони можуть? Показувати акробатичні номери? Чи танцювати у балетних пачках? – промовивши останні слова, Жук не втримався і голосно зареготав.

З усієї нашої команди спокійним залишався тільки я. Бо вже не раз переконувався, що найдивніші бабусині ідеї виявляються найправильнішими. Тому, поки Бак сперечався з Зізі, Жуком та Зайцем, я вирішив обстежити всі закапелки цирку. Може, знайду якісь уже готові костюми? Здається, бабуся говорила про блазенське вбрання. Повернувшись до комірчини, де ми спали з Жуком і Зайцем, я став розгрібати купу циркового манаття.

Нарешті докопався до кумедного клоунського ковпака з дзвіночками і почав приміряти його на свою голову. Та що це? Раптом мою щоку обпекло гострим болем. Я зрозумів, що випадково дряпнув себе по обличчю. Глянув на свої пальці і скрикнув від жаху мої нігті перетворилися на гострі закручені пазурі, точнісінько такі, які я бачив на лапі синьоморда, коли він шкрябонув по гратах клітки, у якій мене замкнули.