Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 3. Що за ідіотські жарти?!!

Отямився я в цілковитій темряві й відчув, що лежу на колючій підстилці, впираючись ногами, взутими в кросівки, у щось тверде. Судячи з нестерпного, огидного смороду, це було якесь звалище чи давно не чищений хлів. Запах був такий різкий, що у мене перехопило подих і на очах виступили сльози. А коли спробував підвестися, вдарився головою так, що аж засичав від болю.

Я простягнув руки і наштовхнувся на холодний метал. Це була тісна клітка з товстими металевими гратами, і я вже хотів закричати: «Що за ідіотські жарти?!» – але з мого горла вилетіло лише якесь жалюгідне скавчання. Голова зовсім не хотіла працювати. Я намагався зрозуміти, як потрапив у цю пастку, але останнє, що пам’ятав, було приземлення на часольоті посеред порожньої арени цирку-шапіто. Поліз до кишені – айфон і безпровідний навушник зникли.

Несподівано мене засліпило яскраве світло, я замружився, а коли розплющив очі, нарешті зрозумів, куди потрапив. Це був цирковий вагончик для перевезення тварин. Але зараз усі клітки крім тієї, в якій замкнули мене, були порожні. А від давно не чищених солом’яних підстилок ішов страшний сморід.

Двері вагончика з голосним рипінням відчинилися – на порозі стояла блакитна потвора з синьою мордою і шкірила зуби в огидній посмішці. І тут в голові у мене розвиднілося. Цього монстра я побачив у цирку перед тим, як вирубитися!

– Ну, як тобі мій фокус, сподобався? – пролунав у мене в голові гугнявий голос. – Невже не впізнаєш? І не пам’ятаєш, як я випробував на тобі пінобластер ще в першу нашу зустріч?

Синьоморд забулькав, заскреготав – так ці істоти сміялися – впритул наблизився до моєї клітки і шкрябонув пазурами по гратах.

– Але цього разу я знешкодив тебе не піною, а отруйною слиною, що миттєво відключає свідомість.

Я хотів відповісти, але думки плутались, у роті пересохло, і я не зміг вимовити жодного слова.

– А своїх друзів хочеш побачити? На них я теж не пожалів отрути.

Монстр ступив до сусідньої клітки, і з його пащеки вирвалися огидні переможні звуки: пронизливий скрегіт, металеве ляскання, дзижчання і свист. То була мова хижих прибульців, яку на Землі розуміла лише одна людина. І цією людиною був я. У перекладі на людську це означало:

– Цього разу нікчемні людські істоти будуть підкорені! Ми проковтнемо недобитків їхньої таємної організації, як мух, і наша могутня цивілізація запанує по всьому Всесвіту!

У клітці, яка спершу здалася мені порожньою, щось заворушилося, і з купи брудного ганчір’я визирнуло обличчя мого товариша Жука, а з іншого кутка клітки вистромилася розкуйовджена голова Зайця. Хлопці почали розгублено озиратися на всі боки.

– Музиканте, що сталося? – вигукнув Жук.

– Звідки взялося це банькате монстрило? – вражено запитав Заєць.

Здається, хлопці все ще перебували під дією отруйної слини синьоморда і не могли зрозуміти, що відбувається. Тим часом синьоморд підскочив до дверей і тричі різко свиснув. Тієї ж миті до циркового вагончика застрибнули огрядний чоловік і рудоволоса жінка, вбрані у блискучі циркові костюми. Чоловік тримав у руках шкіряну нагайку, а рудоволоса стискала в долоні невеличкий предмет, в якому я впізнав електрошокер.

– Ну що, любі діточки, – промовив дядько фальшивим солоденьким голосом. – Ось ми нарешті й зустрілися. Ти ж пам’ятаєш нас, Климчику? Чи, Музиканте, так, здається, тебе називають?

Раптом я з жахом зрозумів, що й справді колись уже зустрічався з цим огрядним дядьком та з його рудою супутницею. На березі Червоного моря, коли ці двоє намагались мене схопити, щоб передати в лапи синьомордів. У дядька на лівому плечі було тату у вигляді блакитної жаби. А руда тітка носила великого персня з синім каменем у формі червоноокої банькатої ропухи.

Вони були агентами синьомордів і пізніше, виконуючи завдання космічних хижаків, підготували для них розкішний прийом на головній площі нашого міста. Туди мали прибути капсули з бойовим десантом чужопланетних монстрів. Та після поразки своїх господарів вони, здавалося, назавжди відмовилися від співпраці з хижими космічними прибульцями.

– Кінчай базар! – вигукнула жінка. 3aлишилося зовсім мало часу! Треба їх видресирувати перед вечірньою виставою! Сьогодні в нашому цирку буде аншлаг!

Рудоволоса спрямувала на мене електрошокер, набрала кілька цифр на кодовому замку, у клітці відчинилися невеличкі дверцята, крізь які я ледве зміг вилізти назовні. Тим часом гладун відімкнув клітку, де сиділи Жук і Заєць. Усе це агенти синьомордів проробляли під пильним наглядом бородавчастого монстра. З усього було видно, що він, у разі потреби, не вагаючись плюне на нас отруйною слиною або застосує пінобластер. Шансів на втечу не було. Але найбільше мене мучила одна думка: «Чи знайшов синьоморд наш часоліт?!»