Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви

Розділ 6. Що було сховано у підошві лівої кросівки

– Стійте! – Заєць схопив мене за руку, я різко зупинився, і Жук, що йшов позаду, мало не збив мене з ніг.

– Чого ви гальмуєте?! – визвірився він. – Ми ж іще не дійшли до трейлера!

– Дивіться, в цьому вагончику світяться вікна – прошепотів Заєць.

Я підвів голову і помітив, що з-під фіранок, якими було затулене невеличке віконце циркового вагончика, і справді пробивається світло. Те, що ми побачили, зазирнувши всередину, нагадувало нашу першу зустріч із синьомордами. За круглим пластиковим столом сидів блакитний монстр, а перед ним стояв великий слоїк, повний мух.

По обидва боки столу завмерли руда агентка з довгим пінцетом у руці й гладун, що тримав напоготові носовичка. Час від часу синьоморд подавав знак лапою, жінка відкривала кришку і спритно хапала чергову комаху, що намагалася вилетіти з банки. Тієї ж миті велетенська бородавчаста потвора вистромляла довжелезного язика, злизувала з пінцета муху і, вдоволено плямкаючи, ковтала її. А гладун запопадливо вклонявся своєму господареві й витирав йому мордяку носовичком.

– Здається, цей мухожер ще довго бенкетуватиме, – прошепотів Заєць.

– Мабуть, збирається зжерти всіх упійманих комах, – погодився Жук. – Він так розжирів, що навіть не може сам на них полювати. Видресирував цих двох підлабузників, щоб вони пхали йому вечерю прямо до пащеки.

– А коли досхочу наїсться, то надовго зануриться в гіпнотичний транс, і я зможу прочитати його думки й вивідати плани. Але спершу біжімо до ведмедів!

За хвилину ми вже стояли біля трейлера, розмальованого веселими картинками, на яких були зображені ведмеді з баянами в лапах. Заєць швидко набрав потрібний код, замок клацнув, і двері відчинилися. Хлопці залишились назовні – пильнувати, щоб нас не заскочили зненацька, а я зробив крок усередину трейлера. Кілька тьмяних лампочок освітлювали ряди кліток, в яких лежали змучені тварини. У них навіть не було сил, щоб загарчати на мене.

Я зосередився і спробував налагодити з ними телепатичний контакт. Уявив, як відкриваю клітки, як ведмеді один за одним виходять з трейлера і слухняно йдуть за мною і хлопцями в бік лісу, що видніється за сусіднім пагорбом. На мить мені здалося, що ось зараз у мене все вийде, бо кілька тварин підвели голови, пильно глянули на мене і навіть спробували звестися. Але все було намарне – лапи їх не тримали, і вони знову падали на брудні підстилки.

Знадвору почувся тихий свист – так хлопці попереджали мене про небезпеку. Я зрозумів, що до трейлера хтось наближається і мені треба якнайшвидше ушиватися. Кілька секунд знадобилося для того, щоб вистрибнути назовні, двері за моєю спиною заклацнулися, я опустився навпочіпки і заліз під трейлер. Хлопці вже були там. Ми зачаїлися і чекали, що буде далі. Хто, крім агентів синьомордів, міг прийти сюди посеред ночі? Наскільки ми зрозуміли, цей пустир з цирковими вагончиками охороняли лише вони вдвох. А синьоморд, обжершись мухами, мав уже давно хропти.

Несподівано я почув голос, що тихо мугикав знайому мелодію. А коли той чоловік підійшов ближче, то вже можна було розібрати й слова пісеньки: «По світу я попобродив, і байбачок зі мною. Побачив я чимало див, і байбачок зі мною...»

– Хлопці, гаплик! Здається, у мене почалися слухові галюцинації, – поскаржився я друзям. – Чи ви також це чуєте?

Та хлопці не встигли мені відповісти, бо чоловік нахилився, зазирнув під трейлер і покликав:

– Климе! Ану швидко вилазь, я знаю, що ти там ховаєшся. Скоріше розповідай, в яку халепу ти знову вскочив?

Я полегшено видихнув повітря, обережно висунув голову з-під трейлера і побачив вусатого хлопця з довгим чубом-оселедцем, хвацько закрученим навколо лівого вуха. Так, це був мій давній друзяка Андрій Байбак на прізвисько Бак – водій-далекобійник, який вже не раз приходив мені на допомогу в найскрутніших ситуаціях. Ледь стримуючись, щоб не закричати від радості на все горло, я нарешті озвався:

– Слухай, а як ти мене знайшов? Синьоморд захопив мене зненацька так, що я не встиг передати бабусі жодного повідомлення.

– Знаю, тому пані Соломія мене й прислала. А знайшов я тебе дуже просто – у підошві лівої кросівки в тебе захований маячок! Ти що, забув?