Вітрила

ули у мене за дитячих літ

такі блакитні очі,

як згадати,

що часто навіть білий світ

мені здававсь голубуватим.

І в тому світі не було

ні тіні чорної,

ні плями, —

лише довір’я, і тепло,

і щедре сонце над полями.

Але ввійшло в дитячі дні

небачене

і неймовірне доти —

червоний колір крові на війні

і чорний колір людської скорботи.

Ввібрали очі відтінки нові.

Зробились очі темні і похмурі.

Вони були,

як хмари грозові,

коли на світі підіймались бурі.

Вони ставали сивими, як дим,

коли пожежі землю шматували

і чорні кулі хлопцям молодим

холодну смерть поспішно роздавали...

Змети,

Майбутнє,

горе і жалі,

Живі живих не будуть убивати.

І цілим поколінням на землі

здаватиметься світ голубуватим.