Ніч


Захлинаються м’ятою луки.

Мерехтять вересневі зорі.

Розметавши ріки, як руки,

спить земля в м’якому просторі.

Їй на коси випали роси,

трави-ковдри сповзли з постелі,

та й відкрилися ніженьки босі

і гаряче плече пустелі.

Місяць вирізав шпару в небі

ледь помітним серпом з латуні,

мов, ховаючись сам від себе,

задивився на сплячу красуню.

Загрузка...