Вітрила

Сірий день.

Тьмяніючі трави.

Чорна м’ята — при самій землі.

Несподівано квіти яскраві

спалахнули на сірому тлі.

Пурпурові, жовтогарячі,

найяснішим квітам рідня,

на осінній землі терплячій —

ніби залишок літнього дня...

Милий мій!

Розминаються люди,

і немає для них вороття...

Коли щастя у тебе не буде,

потьмяніє твоє життя,

коли будні його затуманять

і дощі приб’ють до землі, —

хай хоч згадка про наше кохання

спалахне на сірому тлі.