Вітрила

Я пишу тобі лист.

І не знаю — так падає світло,

чи невдало схилилася я над письмовим столом

бо лягла моя тінь на білий аркуш паперу,

і, виходить, пишу я чорним по чорному лист.

Я тебе не люблю.

Я, нарешті, зібралась на силі,

щоб сказать: «Не люблю».

А здавалось мені колись,

що простіше простого

відштовхнути від себе людину,

засміятись, відчувши: не втратила волі душа.

Інша річ — покохати.

То здавалось таким небезпечним

і таким нелегким,

що хотілось уникнуть його.

Інша річ — покохати,

а кохання твого не помітять

чи зневажать його.

То здавалось найтяжчим в житті.

А тепер я сміюсь над оманами юності гірко.

Я пишу тобі лист.

То найтяжче — сказать: «Не люблю».

Краще зроду не знати жодної хвилі кохання,

ніж образить початок таким нелюдським

                   кінцем.

Про причини — не треба.

Кожен має свої причини.

А причини призводять

До відсутності всяких причин.

Ти ні в чому не винен.

Я теж ні в чому не винна.

Я пишу тобі лист.

Тінь упала на білий папір.