Вітрила

Пригадаєш забуту казку,

цяцьку, знайдену в лободі,

на озерах зелену ряску

і кораблики на воді, —

і душі дитяче начало

(найчистіше, що маєш ти)

потяглося до тих причалів,

де твої почалися світи,

звідки виплив ти якось вдосвіта

у простори, такі голубі,

ані хліба,

    ні сили,

      ні досвіду

на дорогу не взявши собі.

І маленькі були неполадки,

і великі були нелади,

і ніщо не здавалось випадком,

бо лишало на серці сліди.