Вітрила

На все є час —

      на голубі тумани,

на вчинків простоту,

на простоту понять,

на те, що коли навіть не таланить,

можливості — і ті уже п’янять.

На те, що сил немає де прикласти,

бо силам тим не відчуваєш меж,

і прагнеш далі — до мети і щастя,

а як впадеш — не боляче впадеш.

На все є час —

    на милу недосвідченість

і переконання у власній правоті,

і на любов, що, благодатна, вічна,

буває раз і тільки раз в житті.

На все є час —

      на самоту і вірші

в безсонну ніч осінньої сльоти,

на гіркоту безмірних перебільшень

і справедливу жорсткість прямоти.

На все є час —

     на право заперечень,

на те, щоб згасли істини старі,

на те, щоб, не вагаючись, на плечі

узяти непосильні тягарі.

А потім, розрізняючи баласти

і з-поміж них —

      єдине основне,

спокійно зняти, вибрать, перекласти,

сказать:

  — Життя,

    прийми

      тепер

        мене!