Вітрила

Погасло багаття сонця,

і вечір,

як сивий попіл,

осипався з неба на місто

і в сяйві ліхтарному зник...

Скінчилася денна праця.

Почався вечірній поспіх.

На розі, біля заводу,

ввійшов у трамвай робітник.

Спецодяг в цеху залишив

і чистим їхав додому.

Але невід’ємні від нього

сліди трудових років:

веселе його обличчя

покрила тінями втома,

і руки його зашкарублі

до крові цемент роз’їв.

Дівча уступило місце.

Хтось вийняв свіжу газету.

А інші відпочивали,

схилившись на спинки лав.

І тільки юнак вузькогрудий

у чудернацьких штиблетах,

плечем заслонивши даму,

«Яке неподобство!» сказав.

Вона повела плечима.

Зняла з рукава порошинку.

Обурено відвернулась,

засяявши блиском прикрас...

А я пропоную зробити

позачергову зупинку:

нехай обурені вийдуть,

щоб не бруднили нас!