Ярмарок суєти

Розділ XI ЩАСЛИВА АРКАДІЯ

Познайомивши читача з чесними мешканцями замку (їхня простодушність і зворушлива ідилічна чистота, безперечно, показує переваги села над містом), ми повинні відрекомендувати і їхніх родичів та сусідів з пасторського дому Б’юта Кроулі та його дружину.

Превелебний Б’ют Кроулі, високий, показний, веселий чоловік у крислатому пасторському капелюсі, був у графстві багато популярніший за свого брата, баронета. Свого часу він був загрібним команди Крайст-Черчі і перемагав найкращих боксерів у змаганнях студентів із «міськими». Закінчивши коледж, він не кинув боксу та інших атлетичних вправ; на двадцять миль навколо без його присутності не відбувалося жодного боксерського змагання, а в цілому графстві він не пропускав жодних кінних перегонів, змагань на човнах, чи то під вітрилами, чи на веслах, знаходив спосіб потрапити на кожен бенкет, на кожні вибори, на кожен проханий обід чи взагалі на добрий обід. Гніду кобилу Б’юта Кроулі і ліхтарі його брички можна було зустріти й за двадцять миль від пасторського будинку, коли мав відбутися проханий обід у Фадлстона, Роксбі, в замку Уопшота чи в інших великих лордів графства, — з усіма ними він приятелював.

Пастор мав гарний голос і співав: «Вітер з півдня хмари лиже…», хвацько гейкаючи у приспіві під гучні оплески присутніх. Він їздив на полювання в куртці кольору перцю з сіллю і був одним із найкращих рибалок у графстві.

Місіс Кроулі, пасторова дружина, була маленька спритна жіночка, що складала проповіді для цього шановного богослова. А що вона була доброю господинею і разом з дочками сиділа вдома, то стала необмеженою володаркою в пасторській господі, мудро надавши чоловікові цілковиту волю поза нею. Він міг виїздити й приїздити, коли йому хотілося, міг обідати в гостях і по кілька днів, бо вона була ощадлива жінка й знала ціну портвейнові. Відколи місіс Б’ют прибрала до рук молодого пастора з Королевиного Кроулі (вона була з доброї родини — дочка покійного полковника Гектора Мак-Тевіша; разом з братом вона поставила на Б’юта в Гарроугейті й виграла), то розважно й ощадливо порядкувала в пасторській садибі. Та, незважаючи на її зусилля, містер Б’ют однаково не вилазив з боргів.

Років із десять йому доводилося виплачувати студентські векселі, видані ще за життя його батька. А 179… року, тільки-но звільнившись від цих боргів, він поставив сто до одного (по двадцять фунтів) проти «Кенгуру», який виграв у кінних перегонах. Довелося позичити тоді грошей під страхітливі відсотки, які він і досі сплачував. Сестра інколи допомагала йому якоюсь сотнею фунтів, та, ясна річ, найбільшу надію він покладав на її смерть, коли «Матильді. хай їй грець (як він любив казати), таки доведеться залишити мені половину своїх грошей».

Отож, як і буває між двома братами, баронет і пастор мали достатню підставу ненавидіти один одного. Сер Пітт завжди брав гору в незчисленних родинних суперечках. Його син Пітт не тільки не цікавився полюванням, а й влаштував молільню під носом у свого дядька. Другий син, Родон, як було відомо, мав успадкувати більшу частину тітчиного багатства. Через ті грошові розрахунки, через ці спекуляції життям і смертю, через мовчазні баталії за родинну здобич між братами на Ярмарку Суєти вроджуються найніжніші почуття. Я сам знаю випадок, коли асигнація в п’ять фунтів розбила півсторічну приязнь між братами, і не можу не радіти, як подумаю, що в нашому меркантильному суспільстві існує така віддана й непорушна любов.

Важко собі уявити, щоб місіс Б’ют не помітила появи в Королевиному Кроулі такої особи, як Ребека, й того, як вона поступово здобула прихильність усіх мешканців.

Місіс Б’ют, що знала, на скільки днів у замку вистачило яловичої полядвиці, скільки білизни вже відкладено до великого прання, скільки персиків доспіло на південній шпалері, скільки порошків приймає леді, коли вона хвора, — бо декотрі провінційні кумасі беруть дуже близько до серця такі речі,— місіс Б’ют, кажу, не могла пропустити повз увагу нову гувернантку в замку і не розпитатись як слід, хто вона, звідки і яку має славу. Челядь з обох родин уміла порозумітися між собою. На кухні в пастора завжди знаходився добрий кухоль еля для замкової челяді, яким вона в себе не дуже обпивалася, і, певна річ, пасторова дружина докладно знала, скільки солоду клали в замку в кожну діжку пива; челядь із замку та пасторського дому була ріднею, так само як і її господарі, і в такий спосіб кожна родина була чудово поінформована, що в кого робилося. До речі, треба сказати, що так воно завжди буває: поки ви приятелюєте із своїм братом, його вчинки вам байдужі. Та досить вам посваритися, як усе, що в нього діється, стає вам відоме, ніби ви шпигуєте за ним.

Отже, дуже швидко після приїзду Ребека зайняла постійне місце в бюлетенях, які місіс Б’ют отримувала з замку. Ось приблизно їхній зміст:-«Зарізали чорного кабана, важив стільки-то стоунів. Підчеревину посолили, свинина з кашею і ніжки на обід. Містер Кремп із Грязьбері радився з сером Піттом, чи не запроторити Джона Блекмора до в’язниці. Містер Пітт був на молільних сходинах (перераховано прізвища всіх присутніх), міледі — як завжди, малі леді ходять із гувернанткою». Потім надійшло повідомлення: нова гувернантка спритно командує всіма, сер Пітт дуже з нею ласкавий, містер Пітт також, читає їй свої брошури.

Ото зухвала пройдисвітка! — обурювалася маленька смаглява місіс Б’ют, жвава, діяльна жіночка.

Нарешті їй сказали, що гувернантка всіх «обкрутила», пише для сера Пітта листи, веде його справи, робить рахунки, — одне слово, прибрала до рук увесь дім, міледі, містера Пітта, дітей і всіх, на що місіс Кроулі заявила, що гувернантка хитрюща бестія і все це робить з якимось наміром. Отже, життя в замку давало поживу для розмов у пасторському домі, і пильні очі місіс Б’ют бачили все, що робиться у ворожому таборі, та ще й чимало іншого.

«Місіс Б’ют Кроулі до міс Пінкертон, — Чізвікська алея.

Пасторський дім Королевиного Кроулі, грудень.

Шановна пані! — Хоч минуло вже багато років, відколи я мала втіху користуватися Вашими чудесними, неоціненними настановами, я й досі глибоко вдячна Вам і сповнена безмежної пошани до Вас і до любого Чізвіка. Сподіваюся, що Ви при доброму здоров’ї. Суспільство і справа освіти не мають права втрачати Вас ще багато, багато років. Коли моя приятелька леді Фадлстон натякнула в розмові зі мною, що шукає вчительки для своїх любих донечок (ми надто вбогі, щоб наймати гувернантку для своїх дітей, та хіба я сама не здобула освіти в Чізвіку?), я відразу ж вигукнула: «З ким можна краще порадитись, як не з чудесною, незрівнянною міс Пінкертон?» Одне слово, чи Ви, шановна пані, не маєте на оці дівчини, яка підійшла б моїй приятельці й сусідці? Запевняю Вас, що вона візьме тільки ту гувернантку, яку Ви їй виберете.

Мій любий чоловік користується нагодою переказати Вам, що йому подобається все, що виходить із Вашої школи. Яка я рада була б познайомити його і своїх дітей з приятелькою своєї молодості й шанувальницею Великого Лексикографа нашої країни! Містер Кроулі просить передати, що якби Вам колись трапилося попасти в Гемпшір, він був би радий привітати Вас у нашому сільському будиночку. Це скромний, але щасливий притулок-Вашої відданої-Марти Кроулі.

P. S. Брат пастора Кроулі, баронет, з яким ми, на жаль, не в таких добрих стосунках, як личить братам, запросив для своїх дітей гувернантку, що, як мені стало відомо, мала щастя здобути освіту в Чізвіку. До мене доходять про неї різні чутки; оскільки я дуже люблю своїх милих небог, яких, незважаючи на всі родинні чвари, хотіла б бачити серед своїх дітей, і оскільки я хотіла б чимось прислужитися кожній Вашій вихованці, то ласкаво просила б Вас, міс Пінкертон, оповісти мені історію цієї молодої особи, з якою, з любові до Вас, бажала б якнайшвидше заприязнитися.

M.R.»-«Міс Пінкертон до місіс Б’ют Кроулі. Джонсон-гаус, Чізвік, грудень 18…р. — Шановна пані! — З приємністю повідомляю, що отримала Вашого ласкавого листа й відразу ж відповідаю на нього. Кожному, хто віддав стільки сили своїй справі, приємно довідатися, що його материнське піклування викликає взаємне почуття, і в ласкавій місіс Б’ют Кроулі упізнати свою колишню тямущу ученицю, жваву й обдаровану міс Марту Мак-Тевіш. Я діждалася щастя опікуватись тепер у своєму закладі багатьма дочками Ваших колишніх товаришок, і мені було б дуже приємно, якби й Ваші любі діти виховувалися під моїм наглядом! — Засвідчуючи свою глибоку пошану леді Фадлстон, маю честь порекомендувати її милості (листовно) двох своїх приятельок: міс Чублі і міс Коршун.

Кожна з цих молодих леді може дуже кваліфіковано навчати грецької, латинської і початків староєврейської мов, далі математики, історії, іспанської, французької, італійської мов, а також географії, музики — вокальної та інструментальної,— танців без допомоги вчителя і початків природничих наук. Обидві вони чудово вміють користуватися глобусом. До того ж міс Чублі, дочка велебного Томаса (покійного члена ради коледжу Corpus Christi в Кембриджі) знає сірійську мову і знайома з основами державного права. Та оскільки ця дівчина незвичайно вродлива і має тільки вісімнадцять років, то, може, вона-й не влаштує родину сера Гадлстона Фадлстона.

Міс Летиція Коршун, натомість, не має щастя бути такою вродливою. їй двадцять дев’ять років, і обличчя в неї дуже подзьобане віспою. Вона руда, трохи зизоока й ледь припадає на одну ногу. Обидві ці дами наділені всіма моральними та християнськими чеснотами. їхні умови, звичайно, цілком відповідають їхнім досконалим знанням. Мої найщиріші вітання велебному Б’ютові Кроулі. Маю честь лишатися, шановна пані, Вашою відданою і покірною слугою, Барбара Пінкертон-Р. S. Міс Шарп, про яку Ви вгадували, гувернантка сера Кроулі, баронета й члена парламенту, справді була моєю ученицею, і я не можу сказати про неї нічого поганого. Хоч на вроду вона не дуже гарна, та не ми ж керуємо діями природи, і хоч її батьки мали погану славу (батько був художником і кілька разів банкрутував, а мати, як я, на свій жах, потім довідалася, танцювала в опері), вона дуже обдарована дівчина, і я не жалкую, що пригріла її себе з ласки. Боюся тільки, щоб засади її матері,— мені її відрекомендували як французьку графиню, що мусила тікати від страхіть недавньої революції, але потім я довідалася, що вона дуже простого роду й невисокої моралі,—не передалися в спадок нещасній дівчині, яку я забрала до себе тому, що ніхто не хотів її прихистити. Але досі її засади (так мені здається) були бездоганні, і я певна, що в елегантному й вишуканому оточенні родини шановного сера Пітта Кроулі не станеться нічого такого, що б їх змінило». «Ребека Шарп до Емілії Седлі-Я вже так давно не писала тобі, люба Еміліє, бо що нового можна сказати про розмови й події в замку Нудоти, як я його охрестила? І хіба цікаво тобі знати, чи вродила бруква, чи вгодований кабан важить тринадцять чи чотирнадцять стоунів і чи не вадять худобі буряки? Кожен день, відтоді як я тобі писала, був схожий один, на один. До сніданку — прогулянка з сером Піттом, після сніданку — навчання (яке там воно вже є) в класній кімнаті, а потім мені ще доводиться разом з сером Піттом переглядати й писати різні папери з приводу судових справ, оренди, вугільних копалень, каналів (бо я зробилася його секретаркою); після обіду — повчальні настанови містера Кроулі або гра в триктрак з баронетом, і кожна з цих розваг мені вже сидить у печінках. Правда, останнім часом стало трохи цікавіше, бо я була занедужала, що привело до замку нового відвідувача в особі молодого лікаря. І знаєш, любонько, нашій сестрі не треба ніколи втрачати надії. Той лікар натякнув одній твоїй приятельці, що коли вона захоче стати місіс Глаубер, то буде бажаною прикрасою його лікарського кабінету. Я відповіла нахабі, що позолочений товкачик і ступка вже достатньо прикрашають його кабінет.

Аякже, наче я для того прийшла на світ, щоб стати дружиною сільського костоправа! Містер Глаубер пішов додому тяжко засмучений моєю відмовою, прийняв заспокійливі краплі і тепер уже цілком здоровий. Сер Пітт палко схвалив мій вчинок, я думаю, що йому шкода було б розлучатися зі своєю маленькою секретаркою, і мені здається, що старий шкарбан любить мене, наскільки він взагалі здатен когось любити. Вийти заміж, та ще й за сільського шептуна, після всього.» Ні, ні, не так швидко можна забути давне товариство! Та годі про це, вернімося до замку Нудоти.

Від певного часу тут уже не нудно. Приїхала міс Кроулі ситими кіньми, з ситими слугами і з ситим спанієлем, багата міс Кроулі з сімдесятьма тисячами фунтів у п’ятипроцентних паперах, на яку чи, я б сказала, на які моляться обидва її брати. Бідолашна стара дама має такий: вигляд, ніби її ось-ось спаралізує, тож не дивно, що брати тривожаться за неї. Аби ти побачила, як вони навперейми квапляться поправити їй подушки чи принести кави! «Коли я їду в село, — каже міс Кроулі (вона дуже дотепна жінка), — то залишаю міс Брігс, свою нахлібницю, вдома.

Тут, голубонько, заступають її мої брати. Чудова з них пара, аж любо глянути!»-Коли приїздить міс Кроулі, двері замку розчиняються навстіж і цілий місяць може здаватися, що воскрес старий сер Уолпол. Ми влаштовуємо прохані обіди, виїздимо четвериком, лакеї вбираються в найкращі свої яскраво-зелені лівреї, ми п’ємо витримані вина й шампанське, ніби звикли пити їх щодня. До класної кімнати дають воскові свічки і палять у каміні, щоб нам було тепло. Леді Кроулі наказують одягати найяскравіші свої сукні горохового кольору, мої учениці скидають незграбні черевики й вузенькі старі картаті плащики і красуються в шовкових панчішках та муслінових сукенках, як і годиться дочкам баронета. Вчора з Роз скоїлося нещастя: вілтшірська льоха (її улюблениця) звалила дівчинку на землю і подерла ногами її гарну шовкову сукенку бузкового кольору з квіточками. Якби таке сталося тиждень тому, сер Пітт люто б її вилаяв, нам’яв би бідоласі вуха і цілий місяць протримав би її на хлібі та воді. А так тільки сказав: «Ну й перепаде ж тобі, коли тітка поїде», — і засміявся, немов нічого страшного й не сталося. Будемо сподіватися, що до того часу його гнів пересядеться. Певна річ, задля добра Роз. Яку заспокійливу і миротворну силу мають гроші! — Міс Кроулі та її сімдесят тисяч фунтів дивовижно вплинули й на поведінку обох братів Кроулі. Не наших братів, а баронета й пастора, що цілий рік ненавидять один одного і миряться тільки на Різдво. Торік я писала, як той мерзенний жокей-пастор узяв собі за звичку виголошувати недоладні проповіді проти нас, на що сер Пітт завжди відповідав солодким хропінням. Та коли приїздить міс Кроулі, ворожнечі ніби й не було: мешканці замку відвідують пасторський дім, і, навпаки, пастор і баронет люб’язно розмовляють про свиней, про браконьєрів, про справи графства і, як мені здається, не сваряться навіть за чаркою, адже міс Кроулі й чути не хоче про якісь чвари і присягається, що залишить свої гроші шропшірським Кроулі, якщо тут її ображатимуть. Якби шропшірці були розумні, вони б, я думаю, дістали все, але шропшірський Кроулі, пастор, як і його гемпшірський кузен, устиг уже смертельно образити міс Кроулі (коли та примчала до нього, розлючена на своїх незговірливих братів) якоюсь дуже суворою проповіддю про мораль. Мені здається, що він і з свого дому ладен зробити молільню.

Коли приїздить міс Кроулі, книги проповідей відкладаються, містер Пітт, якого вона терпіти не може, знаходить привід перебратися до міста. Натомість з’являється молодий денді, ферт, — здається, так їх називають, — капітан Кроулі, і я думаю, тобі цікаво буде знати, що це за цяця.

Ну от, цей молодий денді дуже показний, шість футів на зріст, говорить басом, не добирає слів, командує слугами, але ті однаково його люблять, бо він щедро сипле грішми, і челядь ладна зробити для нього що завгодно. Того тижня лісники мало не вбили судового виконавця та його людей, які прибули з Лондона, щоб забрати капітана до в’язниці, і підстерігали його біля паркового муру; їх добре налупцювали, викупали в холодній воді й хотіли застрелити як браконьєрів, але втрутився баронет.

Наскільки я можу збагнути, капітан страшенно ненавидить свого батька, зве його мужлаєм, занудою, жлуктом та іншими прегарними словами. В жінок він має жахливу славу. Він заходить до дому з своїми гончаками, часом ночує в котрогось із наших сусідів, запрошує на обід кого хоче, а сер Пітт не зважується й слова сказати, боячись образити міс Кроулі і втратити спадок, коли її вдарить грець. Сказати тобі, який комплімент я заробила в капітана? Таки скажу, бо не можу втриматись.

Якось ми танцювали ввечері. В нас тоді були сер Гадлстон Фадлстон з родиною, сер Джайлс Ушпор з дочками та інші гості. І я почула, як він сказав: «їй-бо, гарна дівчина!» — маючи на увазі твою покірну слугу, і двічі протанцював зі мною в контрдансі. Он якої ласки я доскочила! Він весело бавить час у товаристві інших молодих джентльменів, п’є з ними, б’ється об заклад, їздить верхи і розмовляє про полювання та стрільбу, але заявляє, що від тутешніх панночок його «верне», і мені таки здається, що він не дуже помиляється. Аби ти бачила, як зневажливо вони дивляться на мене! Коли вони танцюють, я йду до фортепіано й скромно приграю їм. Та якось капітан прийшов з їдальні трохи розпашілий і, побачивши мене біля інструмента, голосно заявив, що з усіх, хто там був, я найкраще танцюю, і заприсягнувся, що надалі запрошуватиме скрипалів із Грязьбері.

«Я заграю вам контрданс», — дуже послужливо заявила Б’ют. Кроулі (маленька смаглява літня жіночка у високому ^капелюшку, вже згорблена і з дуже неспокійними очима), а після того як капітан і твоя бідна Ребека скінчили свій танок, вона, уяви собі, вшанувала мене компліментом, сказала, що я танцюю з великою грацією. Такого раніше ніколи не бувало — це ж була пихата Б’ют Кроулі, двоюрідна сестра графа Тіптофа, яка навіть леді Кроулі вшановує своїми візитами лише тоді, коли там гостює її зовиця! Бідолашна леді Кроулі, під час таких розваг вона звичайно сидить у себе нагорі й ковтає таблетки.

Місіс Б’ют раптом пройнялася до мене великою симпатією. «Люба міс Шарп, — якось каже вона, — чому б вам не привести своїх учениць до нас? Мої дівчатка дуже хотіли б побачити їх». Я здогадуюсь, куди вона гне. Синьйор Клементі недарма вчив нас грати на фортепіано, місіс Б’ют сподівається отримати безплатну вчительку музики для своїх дітей. Я бачу наскрізь її розрахунки, наче вона сказала мені про них, але думаю піти до неї, бо вирішила всім догоджати, — хіба бідна гувернантка, що не має на світі ні приятеля, ні охоронця, не повинна кожному догоджати? Пасторова дружина без кінця хвалила успіхи моїх учениць, безперечно, сподіваючись зворушити моє серце, — о сердешна, наївна провінціалка, наче мені не байдужісінько, що вони знають! — Усі кажуть, що твої сукні з індійського мережива та з рожевого шовку, люба Еміліє, дуже мені до лиця. Я вже їх добре приносила, та ти знаєш, що ми, бідні дівчата, не можемо дозволити собі des fraîches toilettes ‘. Яка ж ти щаслива! Ти коли завгодно можеш поїхати на Сент-Джеймс-стріт, і твоя люба матуся купить тобі все, що ти захочеш.

Бувай здорова, люба.

Твоя віддана Ребека.

P. S. Шкода, що ти не бачила, як скривилися міс Блек-брук (дочки адмірала Блекбрука, люба моя!), красуні в сукнях, виписаних із Лондона, коли капітан Родон вибрав своєю партнеркою твою бідну Ребеку! Ось вони. Вийшли дуже подібні! Ще раз прощай».

Б’ют Кроулі (хитрощі якої наша кмітлива Ребека так швидко розгадала), взявши з міс Шарп обіцянку, що та відвідав її, вмовила всесильну міс Кроулі відповідно підготувати сера Пітта, і добродушна стара леді, яка любила і сама повеселитися, і бачити навколо себе веселих, щасливих людей, страшенно втішилась і радо взялася мирити братів та відновлювати між ними дружні стосунки. Стали на тому, що молодші представники обох родин будуть надалі часто відвідувати одні одних, і вони справді приятелювали, поки життєрадісна стара посередниця була там і підтримувала між ними мир.

Навіщо ти запросила на обід того негідника Родона Кроулі? — запитав у дружини пастор, коли вони поверталися парком додому. — Я не хочу його бачити. Він дивиться на нас, провінціалів, як на негрів. На стіл йому треба поставити не будь-що, а вино з жовтою етикеткою, а воно коштує мені по десять шилінгів за пляшку, хай би він сказився! До того ж у нього така погана слава, він і гравець, і пияк — одне слово, ледащо, хоч з якого боку дивись на нього. Він убив на дуелі людину, по самі вуха заліз у борги й пограбував у мене і в моєї родини більшу частину майна міс Кроулі.

Здається мені, що вона вже довго не проживе, — І мовила його дружина. — Коли ми вставали з-за столу, в неї 1 було таке червоне обличчя! Мені довелося попустити їй корсет.

Вона ж випила сім келихів шампанського! — притишеним голосом мовив шановний джентльмен. — Ну й поганим же пійлом отруює нас мій братунь, але що ви, жінки; тямите у вині! — Так, ми нічого не тямимо, — погодилася місіс Б’ют.

Після обіду вона ще пила вишнівку, — повів далі пастор, — а з кавою — кюрасо.

Я б не взяв у рот тієї погані, аби мені давали й п’ять фунтів, від нього мене вогнем пече згага. Атож, вона довго не витримає такого І питва, та й ніхто б його не витримав, закладаюся на п’ять 1 проти двох, що Матильда цього року буде вже на тому світі.

Захоплені цими важливими проблемами й думками про свої борги, про сина Джіма в університеті і про Френка у Вулічі та про чотирьох дочок, — бідолахи далеко не красуні і не матимуть ані шилінга, крім того, що дістанеться їм у спадок від тітки, — пастор та його дружина якийсь час ішли мовчки.

Не буде ж Пітт таким негідником, щоб продати право на успадкування парафії. А його старший син, той методист, те м’яло, пнеться в парламент, — знов почав пастор.

Сер Пітт зробить що завгодно, — мовила його дружина. — Треба так влаштувати, щоб він пообіцяв міс Кроулі віддати парафію Джеймсові.

Пітт пообіцяє що хочеш, — відповів пастор, — обіцяв же він заплатити мої студентські борги, коли помер батько, обіцяв прибудувати нове крило в пасторському будинку, обіцяв віддати мені Джібсів лан і луку на шість акрів. І що вийшло з його обіцянок? І щоб синові такого крутія Родонові Кроулі, тому негідникові, гравцеві, шахраєві і вбивці, Матильда віддала більшу частину свого багатства? Це не по-християнському! їй-богу, не по-християнському! В тому мерзотникові втілені всі вади світу, крім облуди, яка дісталася його братові! Цить, любий, ми ще на Піттовій землі! — спинила його дружина.

Кажу тобі, що в ньому втілені всі вади світу і не дратуй мене. Хіба не він застрелив капітана Маркера? Не він обібрав молодого лорда Довдейла в «Кокосовій пальмі»? Не він розладнав змагання Вілла Сомса з Чешірським Козирем, через що я програв сорок фунтів? Ти знаєш, що це справа його рук, а вже щодо жінок, то можна й не згадувати, навіть у своїй власній судовій кімнаті я чув що…

Ради бога, — вигукнула дружина, — я не хочу знати ніяких подробиць! — І ти запрошуєш цього негідника додому! — дедалі дужче розпалювався пастор. — Ти — мати ще не дорослих дітей і дружина слуги англіканської церкви! Це вже просто казна-що! — Ну й дурний же ти, нівроку, Б’юте Кроулі! — зневажливо мовила дружина.

Дурний чи не дурний — це інша річ. Я не кажу, що я такий розумний, як ти, Марто, куди мені до тебе! Але з Радоном не хочу зустрічатися, та й годі! Я поїду до Гадлстона, атож, місіс Кроулі, і гляну на його чорного гончака. І поставлю проти нього п’ятдесят фунтів на Ланселота. Отак і зроблю. Або поставлю на будь-якого собаку в Англії, але не сяду за стіл з тим негідником! — Ти, бачу, як завжди, п’яний, — сказала дружина. Але другого ранку, коли пастор прокинувся й попросив-на похмілля кухоль пива, вона нагадала йому, що він обіцяв поїхати у суботу до Гадлстона Фадлстона. Пастор знав, що ввечері там буде добра пиятика, тому домовився 9 дружиною, що повернеться додому в неділю рано-вранці, щоб устигнути на відправу. Отже, як бачимо, жителям Кроулі пощастило і з паном, і з пастором.

Недовго ще й погостювала міс Кроулі в маєтку, а вже серце цієї пересиченої столичної веселухи полонили чари Ребеки, як полонили описаних вище провінційних простаків. Одного дня, вибираючись, як звичайно, на прогулянку, вона раптом звеліла, щоб «та мала гувернантка» поїхала з нею до Грязьбері. Гне встигли вони повернутися назад, як Ребека вже скорила її тим, що змусила чотири рази засміятися, і всю дорогу розважала.

Щоб міс Шарп не сиділа з усіма за столом? — картала вона сера Пітта, який влаштовував парадний обід і запросив усіх навколишніх баронетів. — Може, ти, любий, думаєш, що мені приємно говорити про няньок і дітей з леді Фадлстон чи обмірковувати різні судові кляузи з тим старим гусаком Джайлсом Уопшотом? Я хочу, щоб міс Шарп обідала з нами. Хай леді Кроулі залишиться нагорі, якщо для всіх не вистачає місця. А міс Шарп повинна бути! Тут у всьому графстві тільки з нею й можна поговорити! — Звичайно, після такого безапеляційного наказу гувернантці міс Шарп велено обідати внизу разом із шановним товариством і коли сер Гадлстон урочисто й церемонно подав руку міс Кроулі і, підвівши її до столу, лаштувався сісти поруч із нею, стара леді гукнула так, що всі почули:-Бекі Шарп, ходи, небого, сядеш тут і будеш мене розважати. А сер Гадлстон хай сяде з леді Уопшот.

Коли вечір закінчився і карети гостей роз’їхались, невгамовна стара панна сказала:-Ходи, Бекі, зі мною, і поки я роздягнуся, перемиємо кісточки всій компанії.

І нові приятельки досхочу насміялися вдвох із гостей. Старий сер Гадлстон неймовірно сопів за столом, Джайлс Уопшот дуже голосно сьорбав юшку, а міледі, його дружина, щоразу, коли підносила ложку до рота, смішно підморгувала лівою бровою. Бекі ще й дуже кумедно передражнила їх, дотепно прокоментувала їхні розмови — про політику, війну, про парламентські сесії, про славетні полювання з гончаками та про інші нудні, нецікаві речі, про які люблять говорити провінційні джентльмени. А вже з суконь панночок Уопшот і з жовтого капелюшка леді Фадлстон міс Шарп поглумилася як хотіла, на превелику втіху своєї слухачки.

Та ти, моя люба, просто trouvaille, — сказала міс Кроулі.— Я хотіла б, щоб ти поїхала зі мною до Лондона. Тільки кепкувати з тебе так, як із бідної Брігс, я вже не8могла б, о ні, хитрунка, ти надто розумна. Правда, Феркін? — Місіс Феркін (вона розчісувала тих кілька волосин, які ще лишилися на маківці міс Кроулі) стріпнула головою і відповіла якомога глузливіше:-Атож, міс Шарп дуже розумна.

У місіс Феркін, звичайно, промовляли ревнощі, бо хіба чесна жінка може бути не ревнива? Відмовившись від послуг сера Гадлстона Фадлстона, міс Кроулі захотіла, щоб надалі до столу водив її Родон, а Бекі несла ззаду її подушечку, або щоб вона опиралася на руку Бекі, а подушечку ніс Родон.

Ми повинні сидіти разом, люба моя, — казала вона. — Ми троє — єдині чесні християни на ціле графство. (І якщо це правда, то релігія в Гемшірському графстві стояла на дуже низькому рівні).

Крім такої щирої побожності, міс Кроулі, як ми вже казали, властиві були вкрай ліберальні погляди, і вона не пропускала нагоди відверто висловити їх.

Що таке походження, любонько? — казала вона Ребеці.— Глянь на мого брата Пітта, глянь на Гадлстонів, які живуть тут з часів Генріха Другого, глянь на бідного Б’юта, нашого пастора. Чи хтось із них зрівняється з тобою розумом і вихованням? Та що з тобою, їм навіть далеко до бідолашної Брігс, моєї компаньйонки, і до Болса, мого лакея. Ти, любонько, просто скарб, справжнісінький діамант. Ти маєш в голові більше глузду, ніж половина цього графства, і якби такі речі хтось винагороджував, ти була б з герцогинею. Хоч ні, герцогинь взагалі не повинно бути, але тобі не личить підлегле становище, я вважаю, що ти з усіх поглядів рівна мені і… підкинь-но лишень, люба, трохи вугілля в камін. А ще глянь на цю мою сукню,її треба ледь поправити, ти ж так усе гарно вмієш робити.

І стара філантропка веліла рівній собі виконувати різні доручення, бути їй за кравчиню й щовечора читати на сон французькі романи.

У ті часи, як, певне, пам’ятають старші читачі, великосвітське товариство було дуже схвильоване двома подіями, що, як пишеться в газетах, «могли б зацікавити джентльменів у довгих мантіях». Хорунжий Шефтон утік з Барбарою Фіцурс, дочкою і спадкоємицею графа Брейна, а бідолашний Вір Уейн, джентльмен, що до сорока років мав бездоганну репутацію і був батьком численної родини, раптом підло покинув свій дім задля місіс Ружемон, шістдесятирічної актриси.

Це була найкраща риса незрівнянного лорда Нельсона, — казала міс Кроулі.— Задля жінок він готовий був на все. В чоловікові, що здатен на таке, мусить бути щось, гарне. Я в захваті від нерозважних шлюбів. Найбільше „мені подобається, коли хтось із аристократів бере дочку якогось мірошника, як зробив лорд Флауердейл, це так дратує всіх жінок! Я хотіла б, любонько, щоб тебе також викрав якийсь великий чоловік. Я певна, що для цього ти досить вродлива.

З двома форейторами! О, як було б чудово! — відверто призналася Ребека.

А ще мені подобається, коли вбогий хлопець тікає з багатою дівчиною. Я мрію, щоб Родон викрав якусь дівчину.

Багату чи бідну? — Таке питаєш! Таж Родон не має жодного шилінга, крім того, що я йому даю. Він criblé de dettes. Йому треба підлатати свої справи й досягти успіху.

А він розумний? — запитала Ребека.

Чи він розумний? Де там, любонько! Крім коней, свого полку, полювання і гри, він ні про що не думає. Але він мусить досягти успіху, він так чарівно зіпсований.

Ти хіба не знаєш, що він убив людину, а одному скривдженому батькові тільки прострелив капелюх? У полку його обожнюють, а молодь у Вольєра і в «Кокосовій пальмі» присягається його ім’ям.

Коли Ребека Шарп писала своїй милій товаришці звіт про невеличкий бенкет у Королевиному Кроулі і про те, як капітан Кроулі вирізнив її серед інших, вона чомусь трохи не так змалювала все, як було насправді. Капітан і раніше часто звертав на неї увагу. Він разів із десять бачив її на прогулянках, зустрічав десь у півсотні замкових коридорів і галерей, годинами бовванів над її фортепіано ввечері, коли міс Шарп співала (міледі нездужала, а тому сиділа в себе нагорі, і ніхто про неї не згадував). Капітан писав їй записки (найкращі, які тільки міг придумати і сяк-так написати незграбний довготелесий драгун, але жінки радо миряться з тупістю чоловіків, як і з іншими їхніми вадами). Та коли він засунув першу свою записочку між аркуші нот романсу, який співала маленька гувернантка, вона підвелася г, пильно дивлячись йому в очі, граційно витягла згорнений трикутником папірець, помахала ним, ніби трикутним капелюхом, і, наблизившись до ворога, кинула записочку у вогонь, тоді зробила каштанові низький реверанс, повернулася на своє місце й почала співати ще веселіше.

Що там таке? — запитала міс Кроулі, яка була задрімала після обіду й прокинулася, коли снів раптом затих.

Фальшива нота, — сміючись, відповіла міс Шарп, а Родон Кроулі спалахнув з люті і образи.

Як гарно, що Б’ют Кроулі, помітивши прихильність міс Кроулі до нової гувернантки, забула про ревнощі й гостинно прийняла дівчину в пасторському домі, і не тільки її, а й Родона Кроулі, суперника її чоловіка в п’ятипроцентних паперах старої родички! Вона раптом дуже вподобала небожа. Капітан перестав ходити на полювання, відмовлявся від запрошень на бенкети в Фадлстонів, не їздив обідати до офіцерської їдальні в Грязьбері: найприємніше йому було завітати до пасторського дому, куди приїздила також міс Кроулі, а що мати була хвора, то чому б не піти туди й дітям баронета з міс Шарп? Отож діти (милі крихітки!) приходили до пастора з міс Шарп. А ввечері дехто з гостей звичайно повертався додому пішки. Не міс Кроулі — вона воліла їхати своєю каретою. Але прогулянка в місячному сяйві через пасторове поле до паркової хвіртки, а потім попід темними деревами плетивом алей до Королевиного Кроулі страшенно подобалася таким аматорам природи, як капітан і Ребека.

Ох, які зорі, які зорі! — вигукувала гувернантка, зводячи до неба свої блискучі зелені очі.— В мене немов крила виростають, коли я дивлюся на них.

О… ага! Чорт… Так, і в мене теж, міс Шарп, — відповідав другий аматор. — Вам не заважає моя сигара, га, міс Шарп? — Навпаки, міс Шарп понад усе в світі любила тютюновий дим на свіжому повітрі, вона навіть сама спробувала покурити: мило склавши уста, випустила хмарку диму, стиха зойкнула, захихотіла й віддала назад капітанові його делікатес. Той підкрутив вуса і відразу так затягся, що кінчик сигари заяскрів червоною жариною в темних кущах.

їй-бо… е-е… чорт… е-е… — божився каштан, — я зроду не курив такої доброї сигари! — І блискучі розумові здібності драгуна, і вміння провадити розмову чудово пасували до його показної постаті.

Старий сер Пітт, що сидів з люлькою за кухлем пива розмовляв із Джоном Гороксом про барана, якого мали зарізати, помітив з вікна своєї кімнати цю захоплену пару і, люто лаючись, заявив, що якби не міс Кроулі, він схопив би Родона за комір і викинув би за поріг, як останнього негідника. Авжеж, поводиться він не найкраще, — погодився містер Горокс. — І його служник Флетерс теж добра цяця.

Такий ґвалт зчинив на кухні через обід і через пиво, що й лорд не зважився б.

Але я думаю, сер Пітт, що міс Шари йому якраз до пари, — додав він, трохи помовчавши.

І справді, вона була до пари — і батькові, й синові.