Заповіти

ХХІ. Біда за бідою

Я вважала, що впорядкувала все, втім навіть найкращих планів чимало гине і біда сама не ходить. Я пишу це поспіхом наприкінці дуже непростого дня. Мій кабінет — усе одно що центральний вокзал (до того, як ця поважна будівля перетворилася на купу щебінки під час Мангеттенської війни) — стільки через нього пройшло людей.

Першою з’явилася Тітка Відала, одразу ж після сніданку. Відала і неперетравлена вівсянка — неприємне поєднання: я пообіцяла собі залити його м’ятним чаєм, щойно матиму таку нагоду.

— Тітко Лідіє, я хочу привернути вашу увагу до нагальної проблеми, — мовила вона.

Я подумки зітхнула.

— Авжеж, Тітко Відало. Сідайте.

— Я не заберу у вас багато часу, — сказала вона, влаштовуючись зручніше і готуючись саме це й зробити. — Ідеться про Тітку Вікторію.

— Слухаю. Вони з Тіткою Іммортель готуються вирушити до Канади у свою місію Перлових Дів.

— Саме про це я й хотіла порадитися з вами. Ви певні, що вони до цього готові? Вони надто молоді як на свій вік — молодші навіть за інших Претенденток їхнього покоління. Жодна з них не стикалася із зовнішнім світом, але іншим принаймні не бракує твердості характеру, якої ці двоє не мають. Вони, можна сказати, піддатливі, і будуть вкрай уразливі до матеріальних спокус, які їм запропонує Канада. Також я вважаю, що є ризик утечі Тітки Вікторії. Вона читала сумнівні матеріали.

— Сподіваюся, ви не Біблію називаєте сумнівною, — мовила я.

— Авжеж, ні. Мені йдеться про її власне досьє з Генеалогічних архівів ліній крові. У неї могли виникнути небезпечні ідеї.

— Вона не має доступу до архівів, — зауважила я.

— Хтось мав дістати для неї це досьє. Я бачила його в неї на столі.

— Хто б міг таке зробити без мого дозволу? Мушу провести розслідування: непокори я не терпітиму. Але певна, зараз Тітка Вікторія вже стійка до небезпечних ідей. Попри те, що ви вважаєте її надто юною, як на мене, вона досягла зрілості й сили духу, що гідні поваги.

— Це просто фасад, — заперечила Відала. — Її теологічні знання дуже нестабільні, знання молитов недостатнє. У дитинстві вона була легковажна й неслухняна там, де йшлося про обов’язки, особливо про ручну роботу. До того ж її мати…

— Я знаю, ким була її мати, — перебила я. — Те саме можна сказати про найповажніших наших юних Дружин, які біологічно є нащадками Служниць. Однак подібна дегенеративність не конче успадковується. Її прийомна мати була зразком порядності й терпіння у стражданні.

— Те, що стосується Табіти, правда, — погодилася Тітка Відала. — Однак, як нам відомо, справжня мати Тітки Вікторії — особливо скандальний випадок. Вона не лише знехтувала обов’язком, покинувши призначений їй пост і зневаживши тих, хто має божественну зверхність над нею, а й відіграла провідну роль у викраденні Крихітки Ніколь із Гілеаду.

— То було давно, Відало, — сказала я. — Наша місія — повернути її, а не засуджувати іншу, базуючись на ймовірності.

— Авжеж, це справедливо щодо Вікторії. Але оту її матір треба розрубати на дванадцять шматків.

— Безперечно, — погодилася я.

— Ходять цілком вірогідні чутки, що вона, на додачу до всіх її зрад, працює на розвідку «Мейдей» у Канаді.

— Десь виграєш, а десь програєш, — промовила я.

— Дещо дивний вибір слів, — завважила Тітка Відала. — Ідеться ж не про спорт.

— Дуже мило з вашого боку поділитися зі мною спостереженнями щодо прийнятності тих чи інших слів. Щодо ваших роздумів про Тітку Вікторію… Не спробуєш — не дізнаєшся. Я впевнена, що вона виконає місію Перлової Діви цілком задовільно.

— Побачимо, — сказала Тітка Відала, ледь усміхнувшись. — Але якщо вона схибить, сподіваюся, ви пригадаєте, що я вас попереджала.

Наступною зайшла Тітка Гелена, насилу прикульгала з бібліотеки. Ноги дедалі більше її турбують.

— Тітко Лідіє, — мовила вона. — Я вважаю, ви мусите знати, що Тітка Вікторія читала власне досьє з архівів ліній крові, не маючи на те дозволу. Я вважаю, це вельми нерозсудливо з огляду на те, хто її біологічна мати.

— Мене щойно поінформувала про це Тітка Відала, — відповіла я. — Вона поділяє ваше занепокоєння моральною слабкістю Тітки Вікторії. Але Тітка Вікторія здобула добре виховання і найкращу освіту в одній із провідних шкіл Відали. Ви вважаєте, що природа превалює над вихованням? У такому випадку грішність Адамова утвердиться у всіх нас, попри наші відчайдушні спроби вимарати її, тож боюся, що проєкт Гілеаду приречений.

— О, звісно ж, ні! Я не це мала на увазі, — стривожено вигукнула Гелена.

— Ви читали досьє Аґнес Джемайми?

— Так, багато років тому. У ті часи доступ до нього мали лише Тітки-Засновниці.

— Це було правильне рішення. Якби те, що Крихітка Ніколь була наполовину сестрою Тітці Вікторії, стало загальновідомо, це мало б згубний вплив на її розвиток у дитинстві. Я вважаю, що найбезпринципніші люди в Гілеаді могли б спробувати використати її як козир у спробах повернути Крихітку Ніколь, якби про їхню спорідненість стало відомо.

— Я про це не подумала, — зізналася Тітка Гелена. — Авжеж, ваша правда.

— Вам може бути цікаво знати, що «Мейдей» відомо про ці сестринські зв’язки. Певний час Крихітка Ніколь була у їхніх руках. Вважається, що вони можуть прагнути віддати її дегенеративній матері, оскільки прийомні батьки передчасно загинули. Під час вибуху, — додала я.

Тітка Гелена викрутила свої схожі на пазури рученята.

— «Мейдей» безжальні! Вони, оком не змигнувши, віддали б її під опіку моральної злочинниці, такої, як її мати, або ж навіть принесли б невинне юне життя у жертву.

— Крихітка Ніколь у безпеці, — заспокоїла її я.

— Господу слава!

— Хоча їй поки не відомо, що вона Крихітка Ніколь, — додала я. — Однак ми сподіваємося скоро побачити, як вона посяде належне їй місце в Гілеаді. Є такий шанс.

— Втішно це чути. Але якщо вона справді прибуде до нас, слід поставитися до цього вкрай обачно, — мовила Тітка Гелена. — Треба дуже м’яко повідомити їй цю новину. Подібне одкровення може розхитати вразливий розум.

— Я теж так гадаю. А тим часом я б хотіла, аби ви простежили за діями Тітки Відали. Боюся, це саме вона віддала досьє ліній крові до рук Тітки Вікторії, не уявляю навіщо. Можливо, вона хоче, щоб Тітка Вікторія сповнилася відчаєм, дізнавшись про дегенеративність своїх батьків, поринула в душевну тривогу й припустилася якоїсь помилки.

— Відала завжди її недолюблювала, — сказала Тітка Гелена. — Ще зі школи.

Вона покульгала геть, тішачись, що отримала завдання.

Коли я пила пообідній м’ятний чай у кав’ярні Шлефлі, туди влетіла Тітка Елізабет.

— Тітко Лідіє! — заквилила вона. — В Ардуа-холі були Очі та Янголи! То було неначе вторгнення! Ви це схвалили?

— Заспокойтеся, — звеліла я. Серце скажено калатало. — Де саме вони були?

— У друкарні. Конфіскували всі наші брошури для Перлових Дів. Тітка Венді запротестувала, і, як не прикро це говорити, її заарештували. Вони так грубо її згребли!

Вона аж тремтіла.

— Це нечувано, — сказала я підводячись. — Я вимагатиму негайної зустрічі з Командором Джаддом.

Я рушила до свого кабінету, маючи намір скористатися нашою червоною лінією, але потреби в цьому не було: Джадд прийшов туди ще переді мною. Певно, просто увірвався, заявивши, що це терміново. От тобі й погоджений священний розподіл сфер.

— Тітко Лідіє, я вважаю, що завинив вам пояснення, — промовив він. Не усміхаючись.

— Впевнена, воно у вас є, і пречудове, — відповіла я, дозволяючи собі пустити холоду в голос. — Янголи й Очі перейшли межі пристойності, не кажучи вже про межі традицій та закону.

— Все заради вашого доброго імені, Тітко Лідіє. Дозволите сісти?

Я махнула рукою на стілець. Ми сіли.

— Кілька разів зайшовши в глухий кут, ми дійшли висновку, що мікроплівки, про які я вам розповідав, мусить передавати й отримувати від «Мейдей» невідома контактна особа тут, в Ардуа-холі, через мимовільне посередництво брошур, які роздають Перлові Діви.

Він замовк, чекаючи на мою відповідь.

— Я глибоко вражена! — промовила я. — Яке нахабство!

Цікаво, чому вони так довго до цього йшли? Але ж мікроплівки дуже маленькі, і кому спаде на думку запідозрити наші гарні й праведні матеріали для рекрутування? Поза сумнівом, Очі чимало часу витратили на перевірку взуття та білизни.

— Ви маєте докази? — запитала я. — І якщо так, хто ж у цьому барилі гниле яблуко?

— Ми обшукали друкарню Ардуа-холу й затримали для допиту Тітку Венді. Це здавалося найкоротшим шляхом до правди.

— Мені не віриться, що Тітка Венді може мати до цього стосунок, — мовила я. — Вона не здатна на таке планування. У неї мізки як у рибки гупі. Пропоную вам негайно її відпустити.

— Ми теж це зрозуміли. Вона отямлюватиметься від шоку в Клініці єлею цілющого, — відповів Командор.

Я вислухала його з полегшенням. Не треба болю понад необхідне, але якщо необхідно — нехай буде біль. Тітка Венді — корисна ідіотка, але ж невинна, як немовля.

— То що ви виявили? — запитала я. — Знайшли ці мікроплівки у свіжих брошурах?

— Ні, хоча огляд брошур, нещодавно привезених із Канади, виявив кілька плівок із мапами та іншою інформацією, напевно, від «Мейдей». Невідомий зрадник у наших рядах, певно, усвідомив, що ліквідація «Вбраннєвого хорта» скомпрометувала цей спосіб передачі, і припинив прикрашати брошури Перлових Дів таємною інформацією.

— Тітка Відала давно викликає у мене підозри, — повідомила я. — Тітка Гелена і Тітка Елізабет теж мають доступ до друкарні, і я сама роздаю брошури Перловим Дівам, які вирушають у місії, а отже, теж маю бути під підозрою.

Командор Джадд усміхнувся на це.

— Тітко Лідіє, вам би все жартувати навіть у такі часи, — сказав він. — Інші теж мали до них доступ: у друкарні було кілька підмайстринь. Але немає жодного свідчення злого наміру з їхнього боку, а в цьому випадку підставний винуватець не годиться. Не можна залишати на волі справжнього.

— Тож ми нічого не знаємо?

— На жаль. Це вельми погано для мене, і для вас теж, Тітко Лідіє. Моя цінність для Ради швидко падає: я обіцяв їм результат. Відчуваю зміну ставлення: до мене все рідше звертаються. Визначаю симптоми майбутньої зачистки: і мене, і вас звинуватять у недбалості рівня зради за те, що дозволили «Мейдей» так обскакати нас під самим носом, тут, в Ардуа-холі.

— Критична ситуація, — мовила я.

— Є один спосіб виправити це, — сказав Джадд. — Крихітку Ніколь слід негайно представити перед очі широкої громадськості. Телебачення, плакати, великі відкриті збори…

— Розумію, як це може допомогти.

— Було б іще дієвіше одразу оголосити про наші з нею заручини та влаштувати трансляцію весільної церемонії. Тоді ми з вами будемо недоторканні.

— Блискуче, як завжди, — відповіла на це я. — Але ж ви одружений.

— Як здоров’я моєї Дружини? — запитав Командор, докірливо піднявши брови.

— Уже краще, але не так добре, як могло б бути.

Як він міг бути таким необачним і вдатися до отрути для пацюків? Її ж так легко виявити навіть у дрібних дозах. Хай якою неприємною була Шунаміт, коли вчилася у школі, я не маю жодного бажання приєднувати її до зали пропащих дружин Джадда Синьої Бороди. Насправді вона одужує. Проте жах від перспективи повернутися у люблячі обійми чоловіка уповільнює прогрес.

— Боюся, хвороба може повернутися, — сказала я.

Він зітхнув:

— Я молитимуся за її звільнення від страждань.

— Певна, ви дістанете відповідь на ваші молитви.

Ми дивилися одне на одного через мій стіл.

— І скоро? — не втримався від запитання Командор.

— Доволі скоро, — відповіла я.