Заповіти

Тринадцятий симпозіум

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Частковий запис засідання Тринадцятого симпозіуму гілеадських студій, Міжнародна історична асоціація, Пассамакводді, штат Мен, 29–30 червня 2197 року.

ГОЛОВА: професор Маріанна Півмісяць, президентка університету Анішінаабе, Кобальт, Онтаріо.

ГОЛОВНИЙ ДОПОВІДАЧ: професор Джеймс Дарсі Піксото, директор Архіву ХХ та ХХІ століть, Кембриджський університет, Англія.

Півмісяць. Передусім хочу зазначити, що з’їзд проходить на території народу пенобскот, і подякувати старійшинам та предкам за те, що дозволили нам бути тут сьогодні. Також хочу додати, що це місце — Пассамакводді, раніше Банґор, — було не лише важливим осередком збору для біженців із Гілеаду, а й ключовою точкою Підпільної Залізниці у довоєнні часи, вже понад триста років тому. Як кажуть, історія не просто повторюється, а й римується.

Я дуже рада вітати вас усіх на Тринадцятому симпозіумі гілеадських студій! Наша організація дуже виросла, і на те є пречудова причина. Ми маємо нагадувати собі про неправильні рішення, прийняті в минулому, щоб не повторювати їх знову.

Кілька організаційних питань. Для охочих порибалити на річці Пенобскот заплановано дві екскурсії. Будь ласка, не забудьте сонцезахисний крем та репелент. Подробиці цих експедицій та архітектурної екскурсії містом гілеадського періоду ви можете знайти у своїх досьє. Ми додали спів гімнів гілеадського періоду в церкві Святого Юди разом із трьома шкільними хорами міста. Завтра день реконструкції для тих, хто взяв із собою костюми. Утім прошу вас не надто захоплюватися, як це було на Десятому симпозіумі.

А тепер привітайте доповідача, знайомого нам усім і за опублікованими статтями, і за захопливим серіалом «Усередині Гілеаду: повсякденне життя в режимі пуританської теократії», який нещодавно вийшов на телеекрани. Його презентації експонатів з музейних колекцій усього світу, особливо текстилю ручної роботи, були просто чарівні. Вітайте: професор Піксото.

Піксото. Дякую вам, професорко Півмісяць, чи краще сказати «пані президент»? Ми всі раді вітати вас із підвищенням, якого за часів Гілеаду ніколи б не сталося. (Оплески.) Нині жінки займають лідерські позиції такими страхітливими темпами, що сподіваюся, ви не будете до мене надто суворі. Я взяв близько до серця ваші зауваження щодо моїх жартів на Дванадцятому симпозіумі (визнаю, деякі з них були не найкращим взірцем смаку) і намагатимуся цього не повторити. (Стримані оплески.)

Дуже втішно бачити таку велику кількість учасників. Хто б міг подумати, що гілеадські студії, які стільки десятиліть були занедбані, раптом набудуть такої популярності? Ті з нас, хто весь цей час гарував по темних кутках наукового середовища, не звикли до бентежного світла софітів. (Сміх.)

Усі ви пам’ятаєте захопливе відкриття, зроблене кілька років тому, коли у шафці для взуття було знайдено колекцію плівок, приписуваних гілеадській Служниці, відомій як Фредова. Їх знайшли саме тут, у Пассамакводді, за фальшивою стіною. На минулому симпозіумі було представлено результати наших розслідувань разом із попередніми висновками, які спричинилися до появи разючої кількості незалежних експертних робіт.

Тим, хто ставив під сумнів ці матеріали та їхнє датування, я нині можу з певністю сказати: півдюжини незалежних експертиз підтвердили наші перші припущення, хоча й мушу визнати, що не остаточно. Цифрова Чорна Діра ХХІ століття, що спричинила зникнення значної кількості інформації, разом із саботуванням багатьох серверних парків та бібліотек агентами Гілеаду, які заповзялися знищити будь-які записи, що могли б вступити в конфлікт із їхніми даними, та народними бунтами проти репресивного цифрового стеження в багатьох країнах — усе це унеможливлює точне датування багатьох гілеадських матеріалів. Слід зважати на похибку від десяти до тридцяти років. Однак у цих межах ми впевнені настільки, наскільки взагалі може бути впевнений історик. (Сміх.)

Після знайдення цих надзвичайно важливих плівок з’явилися ще дві видатні знахідки — якщо буде доведено їхню автентичність, вони можуть значно покращити наше розуміння того давноминулого періоду нашої спільної історії.

Перша — манускрипт, відомий як «Рукопис з Ардуа-холу». Ці рукописні сторінки було знайдено у виданні ХІХ століття «Apologia Pro Vita Sua» кардинала Ньюмена. Книжку придбав на аукціоні Джей Ґрімсбі Додж, який останнім часом проживає в Кембриджі, Массачусетс. Його небіж успадкував колекцію і продав її антикварові, який побачив у ній певний потенціал. Так вона й потрапила на наш розгляд.

На слайді представлено першу сторінку. Почерк цілком розбірливий для тих, хто вивчав архаїчний курсив; сторінки обрізані, щоб уміститися у вирізаний у тексті кардинала Ньюмена отвір. Вуглецеве датування паперу не виключає період пізнього Гілеаду, чорнило з першої сторінки — стандартне чорнило того часу, воно чорне, хоча за кілька сторінок далі його змінює синє. Письмо було заборонене для жінок та дівчат, за винятком Тіток, утім дочкам елітних родин у школі викладали малювання, тож таке чорнило було доступне.

«Рукопис з Ардуа-холу» начебто укладений такою собі Тіткою Лідією, вельми непривабливий образ якої постає на плівках із взуттєвої шафки. Внутрішні докази свідчать про те, що вона також може бути саме тією Тіткою Лідією, яку археологи ідентифікують як прообраз великої й доволі незграбної скульптурної групи, знайденої на закинутій птахофабриці через сімдесят років після падіння Гілеаду. Ніс центральної фігури було відбито, інша фігура позбулася голови, що наводить на думки про вандалізм. Ось її зображення. Перепрошую за освітлення, я сам зробив цей знімок, а я не найкращий фотограф, але обмежений бюджет не дав змоги найняти професіонала. (Сміх.)

Ця Лідія фігурує в кількох доповідях агентів «Мейдей», що працювали під прикриттям, як людина безжальна й хитра. Ми не змогли знайти її в небагатьох телематеріалах, які пережили той період, хоча фото в рамці, підписане ззаду від руки «Тітка Лідія», було знайдено в руїнах школи для дівчат, яка потерпіла від бомбування під час занепаду Гілеаду.

Є багато свідчень того, що авторка нашого рукопису — та сама Тітка Лідія, одначе ми завжди мусимо бути обачні. Припустімо, що цей манускрипт — підробка; не незграбна сучасна спроба ошукати нас, бо ж папір та чорнило швидко викрили б такий обман, а підробка із самого Гілеаду, навіть із самого Ардуа-холу.

Що, як наш рукопис було створено як пастку з метою підставити його нібито авторку, як «Листи зі скриньки», що призвели до смерті Марії Стюарт? Чи міг хтось з імовірних ворогів, заздрісних до влади Тітки Лідії й описаних у самому рукописі — наприклад, Тітка Елізабет чи Тітка Відала, — прагнути посісти її місце і, знаючи її почерк та манеру висловлювання, створити цей обвинувальний документ, сподіваючись на те, що його знайдуть Очі?

Така можливість існує. Але загалом я схиляюся до того, що наш манускрипт справжній. Встановлений факт, що хтось в Ардуа-холі передав двом зведеним сестрам, які втекли з Гілеаду і подорож яких ми розглянемо пізніше, мікроплівку, що відіграла вирішальну роль у його падінні. Сестри стверджували, що цією особою була Тітка Лідія. То чому б не повірити їм на слово?

Хіба що, звісно, сама історія дівчат про Тітку Лідію не скеровує нас в інший бік, можливо, з метою захистити справжнього подвійного агента «Мейдей» на випадок зради в їхніх рядах. Цей варіант завжди можливий. У нашій професії одна загадкова скринька часто приховує в собі іншу.

Це приводить нас до майже однозначно справжніх документів. Вони позначені як розшифрування показань свідків — двох молодих жінок, які, з їхніх власних слів, дізналися з Генеалогічних архівів лінії крові Тіток, що вони наполовину сестри. Мовниця, яка називає себе Аґнес Джемайма, заявляє, що виросла в Гілеаді. Та, яка називається Ніколь, схоже, на вісім-дев’ять років молодша. У своєму свідченні вона розповідає, як дізналася від двох агентів «Мейдей» про те, що її немовлям вивезли з Гілеаду.

Ніколь може видатися надто юною і за віком, і за браком життєвого досвіду для тієї вкрай небезпечної місії, яку вони, схоже, здійснили дуже вдало, — утім вона була не молодша за багатьох юнаків, яких століттями втягували в операції рухів опору та шпигунських мереж. Деякі історики стверджували, що в цьому віці люди особливо надаються для подібних ескапад, адже молодь ідеалістична, має не до кінця розвинене відчуття власної смертності та перебільшене прагнення до справедливості.

Вважається, що описана місія відіграла провідну роль в остаточному занепаді Гілеаду, відколи матеріали, вивезені з нього молодшою сестрою, а саме мікроплівка у шрамованому татуюванні — мушу зазначити — новаторський спосіб передачі інформації (сміх), — розкрили чималу кількість небезпечних особистих таємниць різних високопоставлених чиновників. На особливу увагу заслуговують змови Командорів з метою знищення інших Командорів.

Оприлюднення цієї інформації призвело до так званої Ваалової чистки, яка прорідила ряди еліти, послабила режим та спричинила військовий путч разом із народним повстанням. Громадська боротьба й хаос, що постав, зробили можливими саботаж, координований рухом опору «Мейдей», та низку успішних атак з певних регіонів колишніх Сполучених Штатів, таких як пагорби Міссурі, території всередині й навколо Чикаго та Детройта, Юта, в якій велике обурення викликала різанина мормонів, що відбулася там, Республіка Техас, Аляска та частини Західного узбережжя. Утім це вже інша історія, яку досі складають докупи військові історики.

Я зосереджуся на самих показаннях свідків, записаних і розшифрованих, найімовірніше, для використання рухом опору «Мейдей». Ці документи були знайдені в бібліотеці інуїтського університету в Шешатшіу, Лабрадор. Раніше їх ніхто не бачив — імовірно, тому, що теку було позначено не досить чітко, вона проходила під заголовком «Аннали “Неллі Дж. Бенкс”: дві мандрівниці». Будь-хто, дивлячись на цей заголовок, подумав би, що це оповідь про контрабанду алкоголю в давні часи, адже корабель «Неллі Дж. Бенкс» на початку ХХ століття був відомий саме цим.

Лише коли Мія Сміт, одна з наших магістранток, розгорнула цю теку в пошуках матеріалу для дипломної роботи, її вміст став зрозумілий. Коли вона передала його мені для оцінки, я був у захваті, адже оповіді з Гілеаду від першої особи — надзвичайна рідкість, особливо ті, що стосуються життя жінок та дівчат. Неписьменним важко залишати такі пам’ятки.

Але ми, історики, навчилися сперечатися з власними припущеннями. Чи була ця подвійна розповідь якісною фальшивкою? Команда наших магістрантів вирушила маршрутом, описаним цими начебто свідками, спочатку проклавши ймовірний курс на мапах, морських та сухопутних, а тоді пройшовши цим шляхом у сподіванні знайти відповіді. Це доводить до сказу, але самі тексти не датовані. Упевнений, якщо ви колись візьмете участь у такій пригоді, то допоможете історикам майбутнього і проставлятимете хоча б місяць та рік. (Сміх.)

Кілька разів зайшовши у глухий кут та провівши ніч на повній щурів занедбаній консервній фабриці в Нью-Гемпширі, команда змогла поговорити зі старшою жінкою тут, у Пассамакводді. Прадід розповідав їй про те, як перевозив людей (переважно жінок) до Канади риболовним човном. Він навіть зберіг мапу тієї території, і його правнучка подарувала її нам, сказавши, що все одно збиралася повикидати це старе сміття, щоб ніхто не мусив його розбирати, коли вона помре.

Я покажу вам цю мапу на слайді.

Тепер лазерною указкою я проведу по шляху, який найімовірніше подолали наші молоді втікачки: автомобілем сюди, автобусом сюди, пікапом сюди, моторним човном ось сюди, а тоді на борту «Неллі Дж. Бенкс» до ось цього пляжу біля Гарборвілля, Нова Скотія. Схоже, звідси їх повітрям переправили до центру реєстрації та медичної допомоги біженцям на острові Кампобелло, Нью-Брансвік.

Далі наша студентська команда відвідала острів Кампобелло і літній будинок, зведений родиною Франкліна Д. Рузвельта у ХІХ столітті, у якому тимчасово розташувався центр біженців. Гілеад прагнув обірвати будь-які зв’язки із цим місцем, тож підірвав дорогу з материка, аби не дати тим, хто прагнув демократичнішого життя, втекти суходолом. У ті дні будинок перебував не в найкращому стані, але відтоді був відреставрований і працює як музей. На жаль, оригінальні меблі було переважно втрачено.

Наші дві молоді жінки мали провести в тому будинку принаймні тиждень, адже самі визнають, що потребували лікування від переохолодження та перевтоми, а у випадку молодшої сестри — ще й сепсису. Обшукавши будівлю, наша завзята молода команда знайшла інтригуючі надрізи у дерев’яному підвіконні другого поверху.

Ось вони на слайді — замальовані, але помітні.

Це «Н», можливо, «Ніколь» — ось тут видно, як лінія йде вгору, — тут «А» та «Г». Чи можуть ці літери значити «Ада» й «Гарт»? Чи «А» вказує на «Аґнес»? Ось тут, трохи нижче, «В» — «Вікторія»? А зверху літери «ТЛ» — імовірно, ідеться про Тітку Лідію з їхніх свідчень.

Ким була мати цих двох зведених сестер? Нам відомо про Служницю-втікачку, яка кілька років була активною польовою агенткою «Мейдей». Переживши принаймні два замахи на вбивство, вона працювала під потрійним захистом у розвідувальному підрозділі біля Баррі, Онтаріо, під прикриттям ферми, що виробляла органічну продукцію з конопель. Ми не можемо однозначно виключити можливість того, що саме ця особа була авторкою плівок з «Оповіддю Служниці», знайдених у шафці для взуття, — згідно із цією оповіддю, вона мала принаймні двох дітей. Однак передчасні висновки можуть завести нас на манівці, тож я сподіваюся, що науковці майбутнього більш детально вивчать цю тему.

Для зацікавлених, наразі лише для відвідувачів симпозіуму (хоча згодом залежно від фінансування ми сподіваємося на можливість оприлюднити це для ширшої публіки), ми з професором Вузлуватим Бродом підготували копію цих трьох матеріалів, поєднавши їх найкращим для оповіді, на нашу думку, чином. Можна витравити історика з оповідача, але оповідача з історика — ніколи! (Сміх, оплески.) Ми пронумерували розділи для зручності пошуку й посилань: можна не зазначати, що в оригіналах цієї нумерації ви не знайдете. Примірники цих копій можна отримати на стійці реєстрації; по одному в руки, будь ласка, не більше — кількість обмежена.

Зичу вам приємної подорожі в минуле, і поки ви будете там, поміркуйте над значенням загадкових позначок на підвіконні. Я припущу, що відповідність цих літер кільком ключовим іменам з наших матеріалів дуже красномовна, щоб не сказати більше.

Завершу свою доповідь іще одним захопливим елементом головоломки.

Слайди, які я зараз вам покажу, зображують статую, що нині стоїть у парку Бостон-Коммон. Джерела свідчать, що вона створена не в період Гілеаду: ім’я скульптора збігається з іменем митця, який активно працював у Монреалі через кілька десятиліть після занепаду Гілеаду, і статую мали перемістити на нинішнє місце через кілька років після завершення постгілеадського хаосу та Реставрації Сполучених Штатів Америки.

Схоже, що підпис називає саме головних дійових осіб наших матеріалів. Якщо це достоту так, то наші юні вісниці насправді змогли не лише розповісти свою історію, а й возз’єднатися з матір’ю та батьками і народити власних дітей та онуків.

Сам я вважаю цей підпис переконливим свідченням автентичності розшифрувань показань наших двох свідків. Колективна пам’ять часто підводить, це відомо, і велика частина минулого тоне в океані часу, щоб зникнути навіки. Однак час від часу вода відходить і дає нам змогу поглянути на приховані скарби, навіть якщо лише на мить. Хоча історія багата на нюанси і ми, історики, навіть не сподіваємося дійти одностайної згоди, я вірю, що принаймні в цьому ви зі мною погодитеся.

Як бачите, статуя зображує молоду жінку у вбранні Перлової Діви: завважте характерний капелюшок, низку перлів та наплічник. Вона несе букет дрібних квіток, у яких наш консультант з етноботаніки впізнав незабудки; на правому її плечі сидять дві пташки, схоже, споріднені з голубами.

Ось цей підпис. Літери пошкоджені негодою, на фото їх важко прочитати, тож я взяв на себе сміливість переписати їх ось на цьому слайді. Саме на цій ноті я й закінчу свою доповідь.

У ПАМ’ЯТЬ ПРО

БЕКУ (ТІТКУ ІММОРТЕЛЬ)

ЦЕЙ МОНУМЕНТ СПОРУДЖЕНО ЇЇ СЕСТРАМИ

АҐНЕС І НІКОЛЬ

ТА ЇХНЬОЮ МАТІР’Ю, ЇХНІМИ ДВОМА БАТЬКАМИ,

ЇХНІМИ ДІТЬМИ ТА ОНУКАМИ.

ТАКОЖ У ВИЗНАННЯ НЕОЦІНЕННОЇ СЛУЖБИ Т. Л.

НЕБЕСНИЙ БО ПТАХ ВІДНЕСЕ ТВОЮ МОВУ, А КРИЛАТИЙ РОЗКАЖЕ ПРО СЛОВО ТВОЄ.

ЛЮБОВ БО, ЯК СМЕРТЬ, СИЛЬНА.