Заповіти

ХХІІІ. Стіна

Тітку Відалу в коматозному стані знайшли за моєю статуєю стара Тітка Клевер та дві її літні садівниці. Парамедики дійшли висновку, що в неї стався удар, наші лікарі підтвердили діагноз. Ардуа-холом поповзли чутки й обіцянки молитися за одужання Тітки Відали. Неподалік знайшли розірване намисто Перлової Діви: певно, хтось його загубив — такий прикрий недогляд! Видам пам’ятку про те, що пильнування матеріальних об’єктів — наш обов’язок. Скажу, що перли не ростуть на деревах, навіть штучні, й розкидати їх перед свиньми не варто. І скромно додам: звісно ж, не те щоб в Ардуа-холі були свині…

Я відвідала Тітку Відалу в реанімації. Вона лежала на спині, заплющивши очі, одна трубка була у неї в носі, друга тягнулася до руки.

— Як наша дорога Тітка Відала? — запитала я чергову Тітку-медсестру.

— Я молюся за неї, — відповіла Тітка Якось-там. Ніяк мені не запам’ятовуються імена медсестер, така вже їхня доля. — Вона в комі, це може сприяти зціленню. Можливий параліч. Побоюються, що він вплине на мовлення.

— Якщо вона одужає, — сказала я.

— Коли вона одужає, — докірливо виправила медсестра. — Ми не говоримо про погане в присутності наших пацієнтів. Може здатися, що вони сплять, але часто це зовсім не так.

Я сиділа біля Відали, поки медсестра не пішла. Тоді швидко проінспектувала наявні медикаменти. Може, додати їй анестезії? Покрутити трубку, що веде до руки? Перекрити їй кисень? Нічого з цього я не зробила. Я вірю в дії, але вони мають бути необхідні: найімовірніше, Тітка Відала сама збирається покинути цей світ. Перш ніж піти з реанімації, я поклала до кишені ампулу морфію. Завбачливість — найкраща чеснота.

Поки ми займали свої місця у Трапезній для обіду, Тітка Гелена завважила відсутність Тітки Вікторії та Тітки Іммортель.

— Гадаю, вони постують, — мовила я. — Бачила їх учора в Читальні Бібліотеки Гільдеґарди за Бібліями. Вони прагнуть проводу у своїй місії.

— Це гідне хвали, — сказала Тітка Гелена і продовжила потай рахувати голови. — А де наша новенька, Джейд?

— Може, захворіла? — припустила я. — Жіночі негаразди…

— Я піду перевірю, — сказала Тітка Гелена. — Може, їй потрібна грілка. Квартира С, так?

— Дуже мило з вашого боку, — зауважила я. — Так. Здається, її кімната під дахом, на третьому поверсі.

Я сподівалася, що Ніколь залишила свою записку на видноті.

З квартири С Тітка Гелена поверталася, мало не підстрибуючи від захопливого відкриття: Джейд утекла!

— Із сантехніком на ім’я Гарт, — додала Тітка Гелена. — Стверджує, що це кохання.

— Яка невдача! — сказала я. — Треба знайти цю пару, винести їм догану і переконатися, що шлюб укладено за всіма правилами. Зрештою, Джейд така нестримана, вона однаково не змогла б стати поважною Тіткою. Треба зважати і на позитивний момент: цей союз може збільшити населення Гілеаду.

— Але як вона могла зустріти цього сантехніка? — здивувалася Тітка Елізабет.

— Нині вранці у квартирі А скаржилися на відсутність води у ванній, — повідомила я. — Певно, вони й викликали сантехніка. Вочевидь, то було кохання з першого погляду. Молодь така імпульсивна…

— Сьогодні в Ардуа-холі ніхто не мав би приймати ванну, — зауважила Тітка Елізабет. — Якщо не йдеться про порушення правил.

— На жаль, це цілком імовірно, — мовила я. — Плоть слабка.

— Авжеж, така слабка, — підтакнула Тітка Гелена. — Але як вона вибралася через ворота? Пропуску в неї нема, її не могли пропустити.

— Дівчата в її віці дуже спритні, — сказала я. — Гадаю, вона перелізла через Стіну.

Обід продовжився — сухими сандвічами, якоюсь розмазнею, що раніше була томатами, та рідкуватим бланманже на десерт, — і до кінця цього скромного бенкету втеча Джейд, її акробатичні вправи на Стіні та бунтівне рішення виконати своє жіноче призначення в обіймах меткого сантехніка стали загальновідомі.