Джералдова гра

12

Колишній Принц, який раніше був гордістю й радістю маленької Кетрін Сатлін, після свого останнього походу в спальню просидів у сінях кухні приблизно десять хвилин. Сидів із піднятою головою й широко розплющеними очима, не кліпаючи. Останні два місяці він прожив на аж занадто сухому пайку, а цього вечора добряче наївся — фактично обжерся — і мав би почуватися незграбно й сонно. Якийсь час так і було, але зараз сонливість наче вітром здуло. На її місце прийшла нервовість, дедалі гостріша. Щось розірвало кілька тонких, наче волосина, розтяжок у містичній зоні, де поєднуються собачі відчуття й інтуїція. В іншій кімнаті стогнала й час від часу видавала інші звуки сука-господар, але собаку тривожило не це. Не через них пес вирішив всістися рівно, коли вже був за мить від мирного сну, і не через них його добре вухо нервово настовбурчилося вперед, а морда зморщилася назад, оголюючи кінчики зубів.

Було тут щось інше… неправильне… цілком можливо, небезпечне.

Коли сон Джессі досягнув апогею й полетів у темряву, собака раптом зіпнувся на ноги, не здатний більше терпіти рівномірного шипіння нервових закінчень. Він обернувся, відчинив мордою нещільно прикриті задні двері й вискочив у вітряну темінь. Тоді ж він відчув якийсь дивний і невизначений запах. У цьому запаху відчувалася якась небезпека… майже точно — небезпека.

Собака чкурнув у ліс так швидко, як дозволяв роздутий, перевантажений живіт. Досягнувши безпеки підліску, він обернувся й трішки проплазував назад у бік будинку. Він відступив, так, але ще надто багатьом тривожним сигналам доведеться задзвонити всередині, перш ніж він вирішить повністю покинути чудові запаси їжі, які віднайшов.

Виснажений розумний писок перетинали ідеограми місячних тіней, і, надійно заховавшись, пес загавкав, цими звуками приводячи Джессі до тями.