Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ двадцять перший

Ти цілковито маєш рацію, Джордже, — сказав Ерік, коли після закінчення конференції вони прощалися з усіма її учасниками. Джордж із Еріком повернулися до бібліотеки, де на підлозі валялися крихти тістечок, склянки з недопитою кавою, старі ручки та паперові літачки, зроблені з матеріалів презентацій. — Треба взятися за порятунок нашої планети і водночас шукати нову. Не обов’язково вибирати щось одне.

— Ви плануєте так вчинити? — запитав Джордж. — Ви та ваші друзі? Взятися і за те, і за те?

— Думаю, так, — відповів Ерік. — Може, нам варто запросити на наступну конференцію твоїх батьків? Знаєш, я колись чув, як твій тато виступав на марші протесту щодо зміни клімату. Може, він має якісь гарні ідеї, які стали б нам у пригоді?

— О ні, тільки не це! — сполошився Джордж. Він дуже сумнівався, що батько зрадіє його знайомству з Еріком та його приязними колегами-науковцями. — Не думаю, що він на це погодиться.

— А може, — сказав Ерік. — Якщо ми хочемо мати результат, то мусимо всі гуртом докладати зусиль, щоб урятувати планету.

Він узявся прибирати розгардіяш, що залишили по собі вчені. Вони позабували неймовірно багато речей: куртки, шапки, светри, навіть одного черевика!

— Ти молодчина, що зайшов попросити пробачення, — сказав Ерік, тримаючи цілий оберемок покинутої одежі.

— Насправді я прийшов не тому, — визнав Джордж.

Ерік скинув одяг на купу в кутку кімнати й, обернувшись, глянув на нього.

— Я записався учасником наукового конкурсу, — збентежено продовжував хлопець. — Щось схоже на вашу конференцію, тільки на ній виступатимуть діти. А переможець отримає великого комп’ютера. Я підготував таку-сяку презентацію, але переживаю, що наробив купу помилок і всі з мене сміятимуться.

— Ага, Енні казала мені про цей конкурс, — серйозно відповів Ерік. — І я маю дещо, що стало б тобі у пригоді. Як не дивно, після вашої прогулянки верхи на кометі мені спала на думку одна ідея. Я вирішив написати для вас із Енні книжку про Всесвіт. І вже маю деякі нотатки. Може, вони допоможуть тобі підготуватися до виступу.

Він простягнув хлопцеві тарілку з печивом:

— Пригощайся! їжа для мозку.

Джордж забрав останні кілька шматочків.

— Як тобі таке? — задумано запитав Ерік. — Може, ти міг би трохи допомогти мені прибрати в бібліотеці? Енні строго наказала мені не допустити в хаті безладу, поки її не буде. А тоді поговоримо про твою наукову презентацію й переглянемо мої записи. Буде по-чесному, як гадаєш?

— Звичайно! — Джордж неабияк зрадів, почувши Ерікову обіцянку. — Кажіть, що мені робити?

— Може, трохи позамітай... чи що, — нерішуче відповів Ерік. Невдало спершись на хитку купу наскладаних один на одного стільців, він мимоволі їх перекинув — стільці з гуркотом попадали на підлогу.

Джордж пирснув зі сміху.

— Тепер ти бачиш, чому я прошу про допомогу, — сказав Ерік, наче виправдовуючись, але в очах виблискували іскорки сміху. — Я підніму стільці, а ти, може, позмітай трохи бруд із підлоги. Добре?

Науковці всі як один позабували повитирати ноги на килимку перед дверима й затоптали весь килим.

— Без проблем, — відповів Джордж.

Запхавши до рота останній шматок печива, він побіг на кухню за віником і лопаткою. Повернувшись до бібліотеки, хлопець узявся вимітати найбільші кавалки бруду. Раптом до віника причепився якийсь папірець. Джордж відліпив його і вже хотів викинути геть, як помітив, що це адресований Ерікові лист. Почерк видався йому на диво знайомим.

— Дивіться! — він передав записку Ерікові. — Це, мабуть, хтось загубив.

Ерік розгорнув папірець, а Джордж знову взяв до рук віника. Зненацька почувся гучний вигук.

— Еврика! — закричав Ерік.

Джордж підняв голову. Ерік стояв посеред кімнати, тримаючи в руках записку, — його обличчя сяяло з радості.

— Що сталось? — запитав його Джордж.

— Щойно я отримав дивовижну інформацію! — вигукнув Ерік. — Якщо це правда...

Він знову глянув на папірець, піднісши його до самих окулярів, і пробурмотів упівголоса довгу послідовність чисел.

— Що це? — поцікавився Джордж.

— Постривай-но, — Ерік явно щось подумки підраховував.

Він позагинав пальці, порозгинав, скривився, почухав голову.

— Так! — скрикнув він. — Це воно!

Ерік запхав записку до кишені, а тоді схопив Джорджа, підняв його і закружляв кімнатою.

— Я знайшов відповідь! Я знаю! — Ерік поставив Джорджа на підлогу так само несподівано, як хвилину тому схопив, підійшов до Космоса і почав клацати на клавіатурі.

— Що знаєте? — запитав Джордж, якому аж в голові замакітрилося.

— Чудові метеорити! Просто фантастика! — Ерік завзято клацав на клавіатурі.

З екрана Космоса на середину кімнати вирвався потужний пучок світла — розумний комп’ютер знову малював у повітрі портал.

— Куди ви зібралися? — запитав Джордж. Ерік щодуху натягував на себе скафандр, але так поспішав, що встромив обидві ноги в одну штанину і впав. Джордж допоміг йому підвестись і одягнутись.

— Дивовижно! — вигукнув Ерік, защіпаючи скафандр.

— Що саме? — перепитав занепокоєно Джордж.

— Лист, Джордже. Лист. Це воно! Те, що я так довго шукав!

— А від кого той лист? — запитав Джордж, якому коти зашкребли на серці.

— Не знаю, — визнав Ерік. — Там не написано.

— Тоді не варто йому довіряти! — сказав Джордж.

— Ет, не сміши, — відповів Ерік. — Його, скоріш за все, написав хтось із учасників конференції, щоб я перевірив інформацію за допомогою Космоса. Вони, мабуть, хочуть упевнитись, що вона правдива, — перед тим, як оголосити результати перед цілою науковою спільнотою.

— Тоді чому вони не підійшли до вас і не попросили? Навіщо написали листа? — не відступав від свого Джордж.

— Чому, чому, чому, — роздратовано перекривив його Ерік. — Напевно, мали поважну причину, про яку я дізнаюсь, повернувшись із подорожі.

Джордж помітив, що екран Космоса помережаний довгими рядками чисел.

— Що це за числа? — запитав він.

— Координати моєї нової мандрівки, — пояснив Ерік.

— То ви вже вирушаєте? — похнюпився Джордж. — А як же моя наукова презентація?

Ерік завмер на місці.

— Ох, Джордже, вибач! — вигукнув він. — Але я справді мушу тебе покинути. Не можна гайнувати ні хвилини. Ти чудово впораєшся і без мене! От побачиш...

— Але...

— Ніяких «але», — урвав його Ерік, натягаючи скляний шолом. І чудернацьким космічним голосом додав: «Щиро дякую, що знайшов того листа! Там була дуже важлива підказка. А тепер мені пора. Бува-а-а-ай!»