Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ четвертий

Ерік підійшов до дверей і виставив голову в коридор.

— Енні! — гукнув він.

— Що-о-о-о? — продзвенів дівчачий голосок з горішнього поверху.

— Хочеш подивитись «Народження і смерть зорі»? — крикнув Ерік.

— Я вже бачила, — проспівало дівча. — І не раз.

Вони почули, як Енні подріботіла сходами вниз, і вже за мить з-за дверей вигулькнула її голова.

— Можна я з’їм трохи чіпсів?

— Якщо вони в нас є, — відповів Ерік. — І якщо ти їх знайдеш, то принеси до бібліотеки й пригости Джорджа. Добре?

Енні чарівно всміхнулась і щезла на кухні — було чути, як вона гримає дверцятами шафок.

— Не зважай, — тихо сказав Ерік, відвівши погляд убік. — Енні не зі зла. Вона просто...

Він замовк на півслові, подавшись у протилежний куток кімнати, де заходився коло комп’ютера, що його Джордж помітив аж тепер. Хлопець так захопився іншими штукенціями, що й не зауважив плаского сріблястого екрана з приєднаною до нього клавіатурою. Дивно, що той одразу ж не впав йому в око, позаяк Джордж віддавна мріяв умовити маму з татом купити і йому такий. Він відкладав на комп’ютер свої кишенькові, але, за його підрахунками, з такими темпами треба щонайменше вісім років, щоб назбирати потрібну суму, — і то на вживаний мотлох! Тому доводилось користуватися громохкими, повільними, старезними комп’ютерами в школі, які що п’ять хвилин зависали, а їхні екрани були заляпані липкими відбитками пальців.

Еріковий комп’ютер був невеличкий і блискучий. Він здавався потужним і добротним — мабуть, саме такими пристроями обладнано зорельоти.

Ерік натиснув кілька кнопок на клавіатурі — комп’ютер загудів, на екрані спалахнули яскраві кольори.

Господар весело по ньому поплескав.

— Ти забув дещо зробити, — промовив чудний механічний голос.

Джордж аж рота роззявив із подиву.

— Справді? — збентежено перепитав Ерік.

— Еге ж, — сказав голос. — Ти не познайомив нас.

— Ой, вибач! — скрикнув Ерік. — Джордже, це Космос, мій комп’ютер.

Джордж хапав ротом повітря, не знаючи, що сказати.

— Привітайся з Космосом, — шепнув йому Ерік. — Інакше він образиться.

— Привіт, Космосе! — нервово пробелькотів Джордж.

Він зроду не розмовляв із комп’ютером і не знав, куди саме дивитися.

— Привіт, Джордже, — відповів Космос. — Еріку, ти ще дещо забув.

— Та невже? — здивувався Ерік.

— Ти не сказав Джорджеві, що я — найпотужніший у світі комп’ютер.

Ерік закотив очі.

— Джордже, — терпляче промовив він, — Космос — найпотужніший у світі комп’ютер.

— Це правда, — підтвердив Космос. — Так воно і є. У майбутньому з’являться комп’ютери, потужніші за мене. Але наразі мене ніхто не в змозі перевершити.

— Вибач, — прошепотів Джорджеві на вухо Ерік. — Комп’ютери часом бувають надто вразливими.

— А ще я розумніший за Еріка, — похвалився Космос.

— Хто сказав? — сердито запитав Ерік, вовком глянувши на екран.

— Я, — відповів Космос. — За одну наносекунду я можу порахувати мільярди чисел. Ти не встигнеш сказати: «Який Космос розумник!», як я вже вирахую тривалість життя планет, комет, зірок і галактик. А доки ти вимовиш: «Космос — найдивовижніший комп’ютер, який я бачив у своєму житті, він справді неймовірний», я зможу...

— Добре, добре! — зацитькав його Ерік. — Космосе, ти — найдивовижніший комп’ютер з усіх, які ми бачили. Тепер можна мені продовжувати? Я хочу показати Джорджеві, як народжується зоря.

— Ні, — відказав Космос.

— Ні? — перепитав Ерік. — Що значить «ні»? Га, язиката машино?

— Я не хочу, — пихато промовив Космос. — І я не язиката машина. Я — найпотужніший комп’ютер за всю історію...

— Ну, будь ласочка, — урвав його Джордж благальним голосом. — Будь ласка, Космосе, я страшенно хочу подивитись, як народжується зоря. Невже ти мені цього не покажеш?

Космос мовчав як риба.

— Ну ж бо, Космосе, — сказав Ерік. — Покажімо Джорджеві дива Всесвіту.

— Ну, не знаю, — похмуро буркнув Космос.

— Джордж невисокої думки про науку, — продовжував Ерік. — Тому це наш шанс показати йому її з іншого боку.

— Тоді він мусить дати клятву, — відповів Космос.

— А й справді! Молодчина, Космосе, що нагадав, — сказав Ерік, тут же кинувшись до дошки.

Джордж обернувся й уважніше придивився, що ж там написано.

Схоже на вірш.

— Джордже, — звернувся до нього Ерік, — чи хочеш ти дізнатися про найважливіше в цілому Всесвіті?

— Авжеж! — вигукнув той.

— Ти готовий дати для цього особливу клятву? Пообіцяти, що використовуватимеш свої знання, щоб творити лише добро, а не зло? — Ерік пильно спостерігав за Джорджем з-за скелець окулярів. Голос його змінився — тепер він звучав надзвичайно серйозно. — Це справді важливо. Наука здатна творити велике добро, але, як ти сам казав, може й завдати чималої шкоди.

Джордж випростав спину й подивився Ерікові просто у вічі.

— Так, я готовий, — промовив хлопець.

— Тоді подивись, що написано на дошці,— сказав Ерік. — Це Клятва науковця. Якщо ти погоджуєшся з нею, то прочитай її вголос.

Джордж глянув на дошку й задумався. Написані слова його не злякали. Навпаки, від захвату йому аж мурашки по спині забігали. Хлопець послухав Еріка й прочитав клятву.

— Клянусь використовувати наукові знання на користь людству. Обіцяю, що в пошуках істини не завдам шкоди жодній людині...

Двері до вітальні відчинилися — крізь них прошмигнула Енні, притискаючи до себе велетенський пакет із картопляними чіпсами.

— Читай далі, — підбадьорливо сказав Ерік. — У тебе чудово виходить.

Джордж перейшов до наступного абзацу.

— Намагаючись поглибити свої знання про чудеса довкола нас, я буду мужнім та обачним. Обіцяю не користати з наукових знань задля особистої вигоди й не ділитися ними з тими, хто хоче знищити чудову планету, на якій ми живемо. Якщо я зламаю цю клятву, нехай краса й дива Всесвіту назавжди залишаться для мене незвіданими.

Ерік заплескав у долоні. Енні луснула порожній пакет з-під чіпсів. На екрані Космоса заграла різнобарвна веселка.

— Молодчина, — сказав Ерік. — Тепер ти — другий наймолодший учасник Ордену наукових досліджень на благо людства.

— Вітаю тебе! — обізвався Космос. — Віднині я слухатимуся твоїх наказів.

— А я пригощу тебе чіпсами! — прощебетала Енні.

— Ш-ш-ш! — цитьнув на неї Ерік. — Ми ще не дійшли до найголовнішого. Відтепер ти, Джордже, можеш користуватися таємним ключем, що відчиняє двері до Всесвіту.

— Та невже? — перепитав Джордж. — А де ж він?

— Підійди до Космоса, — тихенько відповів Ерік, — і подивись на його клавіатуру. Ану чи ти зметикуєш, яку кнопку треба натиснути? Спробуй відгадати, яка з них — таємний ключ, що відчинить тобі двері до Всесвіту! Енні — не підказуй!

Джордж зараз же підійшов до Космоса. Може, той і був найпотужнішим у світі комп’ютером, проте клавіатуру мав звичайнісіньку — літери й символи на ній були розміщені в тому ж порядку, що й на клавішах найзадрипаніших шкільних комп’ютерів. Джордж довго думав. Яка ж кнопка прочинить йому двері до Всесвіту? Знову глянув на клавіатуру — й раптом здогадався.

— Ось ця, правда? — запитав він Еріка, тицьнувши пальцем на одну з клавіш.

Ерік кивнув.

— Натискай. Зараз усе почнеться.

Джордж натиснув пальцем на клавішу ENTER.

Зненацька світло в кімнаті почало згасати...

— Вітаємо у Всесвіті! — промовив Космос, загравши коротеньку вітальну фанфару.