Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ двадцять четвертий

Пролітаючи повз Еріка, Джордж зумів ухопитися за його руку. Ерік витягнув його на кам’яну брилу й гепнувся поруч. Двері до бібліотеки позаду них зникли.

— Джордже, ти збожеволів? Якби я не зловив твою руку, ти б назавжди загубився в космосі! — розлючено закричав Ерік.

— Але ж... — сказав Джордж.

— Тихо! Я відправляю тебе назад! Зараз же!

— Ні-і-і-! — заверещав Джордж. — Послухайте! Це дуже важливо!

— Що сталося? — запитав Ерік, почувши в голосі Джорджа дивні нотки. — Що таке? — Ви мусите повернутися разом зі мною, — пролепетав Джордж. — Мені дуже, дуже прикро, це все моя вина. Я розповів своєму вчителю — професорові Гвіздку — про Космоса, і то він надіслав вам того листа про планету!

І не чекаючи, поки Ерік щось відповість, квапливо додав: — А сьогодні вранці він запитав мене, чи ви часом нікуди не зникли! Справді! Я не брешу! Це все його витівки, Еріку! Він щось проти вас задумав!

— Гвіздок... Віздок! ...Ага! — сказав Ерік. — То це лист від Ґрема! Він знову мене знайшов.

— Ґрема? — приголомшено перепитав Джордж.

— Ну так, Ґрема Віздока, — незворушно відповів Ерік. — Ми називали його Громом.

— Ви з ним знайомі? — з подиву Джорджеві аж дух перехопило під скляним шоломом.

— Так. Колись дуже давно ми працювали разом. Але потім між нами сталася сварка, яка призвела до нещасного випадку. Віздок сильно обпікся і вирішив припинити співпрацю. Зрештою, ми виключили його з нашого Ордену, бо страшенно хвилювалися, щоб він чогось не накоїв. А знаєш, про що він написав у тому листі?

— Ага, — відповів Джордж, згадавши, як Ерік покинув його, навіть не попрощавшись. — Про якусь там планету.

— Про якусь там планету? Ну ти й жартівник! Ґрем розповів мені про планету, де б могли жити люди! Я роками її шукаю — і ось вона! — Показавши пальцем на дві крихітні цятки попереду, одну велику та яскраву, а другу — меншу й тьмянішу, Ерік додав: — Велика яскрава цятка — це зірка, а менша — планета, куди ми прямуємо. Вона не світиться сама по собі, а просто відбиває світло зірки, — так, як Місяць відбиває уночі промені Сонця».

— Але ж Гвіздок — страшна людина! — заперечив йому Джордж, який ніяк не міг втямити, чому Ерік з Космосом так полюбляють читати лекції, коли на них чигає небезпека. — Він би ніколи не дав вам координати тієї планети просто так! Тут прихована пастка!

— Ну годі вже, Джордже, — відказав Ерік. — Ти ж знаєш, що я будь-якої миті можу попросити Космоса відкрити нам портал, аби повернутися додому. Нам нічого не загрожує. Ми з твоїм учителем справді колись посварилися, але, по-моєму, він вирішив усе забути й допомогти нам дослідити та збагнути Всесвіт. Крім того, я поставив на наші шоломи нові антени. Навіть якщо вони зламаються, ми все одно зможемо вийти на зв’язок із Космосом.

— Чому ви не попросили Космоса відразу відправити вас на ту планету? Давайте так і вчинимо — повернімося до бібліотеки! — Е ні! — відповів Ерік. — Так не вийде. Космос не знає, що попереду, і моє завдання — побувати там, куди комп’ютеру дістатися не під силу. А вже після того, як я досліджу нову ділянку, можу попросити Космоса знову мене туди відправити. Так, як ти це допіру зробив. Однак першу подорож я маю здійснити самостійно.

— А ви справді знаєте, що це безпечно? — запитав Джордж.

— Авжеж, — впевнено відповів Ерік.

Вони кілька хвилин помовчали, і Джордж трохи заспокоївся. Він зумів викинути з голови Гвіздка й роззирнувся довкола. Силкуючись застерегти Еріка, хлопець зовсім забув, що летить космосом на кам’яній брилі!

Ерік таки мав рацію: довкола все було спокійно. Видимість зі всіх сторін була добра, брила наближалась до зірки з планетою — ті щоразу більшали.

Раптом із астероїдом щось трапилось. Він почав змінювати траєкторію — як комета, на якій колись мандрував Джордж, міняла свій напрям, пролітаючи повз планети-гіганти й Землю. От тільки цього разу довкола не було жодних планет. Брила мчала у протилежному керунку, дедалі більше віддаляючись від планети, яку прагнув побачити Ерік.

— Що відбувається? — запитав Джордж Еріка.

— Не знаю! — відгукнувся той. — Озирнись довкола й скажи мені, чи ти бачиш якусь ділянку, де немає жодної зорі! А ти, Космосе, відкрий, про всяк випадок, портал.

Але Космос, здається, не почув Ерікового прохання — порталу ніде не було видно.

Джордж та Ерік вдивлялись туди, куди прямувала їхня брила. Довкола, скільки сягало око, світилися зірки — тільки праворуч від них виднівся невеликий беззоряний клаптик неба, який щоразу більшав і більшав.

— Он там! — сказав Джордж Ерікові, тицьнувши пальцем на темну ділянку. Зорі, що її оточували, рухалися якось дивно: так, ніби довколишній космічний простір був викривлений.

— О ні! — скрикнув Ерік. — Космосе, відкрий портал! Негайно!

Тиша.

— Що це? — Джорджеві стало страшно.

Темна ділянка охоплювала вже добру половину космічного простору перед ними, а всі зірки, хоч і були далеко за її межами, рухались викривленими траєкторіями.

— Космосе! — ще раз гукнув Ерік.

— Намагаюсь...— ледь чутно відповів Космос, але й цього разу нічого не відбулося.

Джорджеві запаморочились у голові. Темрява попереду них розрослась до гігантських розмірів. Простір довкола Джорджа та Еріка викривився, ліворуч та праворуч вигулькнули якісь темні клаптики. Хлопець більше не міг розрізнити верх і низ, правий бік і лівий. Напевне він знав тільки те, що чорна ділянка поглинає простір з усіх боків — так, наче хоче їх проковтнути.

— Космосе! Шви-и-и-идше! — зарепетував Ерік.

Попереду ледь вималювались контури порталу. Ерік схопив Джорджа за пояс і штовхнув його до дверей. Залітаючи всередину, Джордж побачив, що Ерік теж силкується їх дістатися. Він щось кричав, але голос його був такий спотворений, що слова годі було розібрати.

Двері порталу зачинилися, і космічний простір за ними зник. Але за мить до того, опинившись на підлозі бібліотеки, хлопець встиг побачити, як Еріка поглинула темна ділянка. Допіру тоді він зрозумів, що йому намагався сказати Ерік.

— Знайди мою нову книжку! — кричав той. — Мою книжку про чорні діри!