Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ тридцятий

Ерік зняв шолом і потрусив головою, наче пес після купання.

— Ось так краще! — сказав він і роззирнувся довкола. — Але де це я? Що сталось?

З носа йому зіскочили окуляри з жовтими скельцями — він здивовано на них витріщився.

— Це не мої окуляри! — Ерік зиркнув на Космоса, але екран погас, а з клавіатури вився чорний дим.

Енні кинулась до батька в обійми.

— Татусю! — завищала вона. — Ти впав у чорну діру! І Джордж мусив тебе рятувати — він такий розумний, тату! У нотатках, які ти йому залишив, він вичитав, що з чорної діри можна вибратися, але спочатку Джорджеві довелося відшукати Космоса — його викрав один негідник, який...

— Повільніше, Енні, не так швидко! — мовив геть спантеличений Ерік. — Ти хочеш сказати, що я побував у чорній дірі й повернувся звідти? Неймовірно! Тобто я мав рацію... що моя теорія про чорні діри — правильна. Інформація, що потрапляє до чорної діри, не втрачена назавжди — тепер я це знаю точно! Дивовижно! А якщо я можу вибратися з...

— Еріку! — різко гукнула Сюзан.

Той аж підстрибнув.

— О, Сюзан! — пробелькотів він, враз засоромившись і зніяковівши. Він подав їй жовті окуляри і вибачливим тоном додав: — Ти часом не маєш при собі запасної пари моїх окулярів? Здається, я повернувся з чорної діри в чужих.

— Оці двоє ціле місто оббігали, щоб витягти тебе звідти, — сказала Сюзан, понишпоривши в сумочці й витягнувши звідти Ерікові старі окуляри. — Задля тебе вони прогуляли уроки, а Джордж пропустив науковий конкурс, у якому хотів взяти участь. Думаю, ти міг би принаймні їм подякувати, особливо Джорджеві. Він усе з’ясував сам: хто такий Ґрем, що таке чорна діра — і все решта. І вважай, не загуби ще цих окулярів!

— Дякую, Енні, — мовив Ерік, погладивши доньку по голівці й абияк начепивши на носа окуляри. — І тобі, Джордже, дякую. Ти виявив непересічну сміливість і розум.

— Будь ласка, — Джордж опустив очі, розглядаючи свої черевики. — Але мені можна не дякувати, це все заслуга Космоса.

— Та ні, не кажи так, — заперечив Ерік. — Без тебе Космос не витягнув би мене звідтіля. Інакше я б уже давно тут був, хіба ні?

— Мабуть, — понуро відповів Джордж. — А що з Космосом?

Дивовижний комп’ютер досі мовчав, екран безнадійно погас.

Ерік вивільнився з обіймів Енні й підійшов до Космоса.

— Бідолашний, — сказав він, витягнувши комп’ютер з розетки, закривши кришку й узявши його під пахву. — Напевно, йому треба трохи відпочити. А я зараз же йду додому записувати свої нові відкриття. Треба негайно повідомити всіх інших науковців, що я зробив неймовірні...

Сюзан голосно кахикнула й сердито глянула на нього.

Ерік розгубився.

— Що? — поворушив він губами.

— Джордж! — так само безгучно відповіла йому Сюзан.

— А-а-а-а, — вигукнув Ерік і ляснув себе по чолі.

Тоді обернувся до Джорджа.

— Вибач, будь ласка! Я мав на увазі, що насамперед нам треба повернутися до школи — може, ти ще встигнеш виступити. Правда? — запитав він Сюзан. Вона, усміхнувшись, кивнула.

— Але я не знаю, чи... — обізвався Джордж.

— Переглянемо твою презентацію в автівці, — рішуче сказав Ерік і попрямував у скафандрі до дверей. — Ну що, пішли!

Але ніхто не зрушив з місця.

— Що ще не так? — запитав він, піднявши брови.

— Тату! — скривилась Енні. — Ти збираєшся йти з Джорджем до школи ось так?

— Не думаю, що хтось на мене зверне увагу, — сказав Ерік. — Ну але якщо ти так наполягаєш...

Він стягнув із себе скафандр, під яким виявився його звичайний, буденний одяг, і скуйовдив рукою волосся.

— А де це ми, до речі? Якесь незнайоме місце.

— Це будинок Ґрема Віздока, — відповіла Сюзан. — Ґрем написав того листа, щоб відправити тебе в позаземний простір, а поки ти там був, украв Космоса, бо думав, що тоді ти вже ніколи не повернешся назад.

— Не може бути! — роззявив рота Ерік. — Ґрем навмисно це зробив? Це він викрав Космоса?

— Я ж казала, що він ніколи тобі не пробачить.

— Отакої, — засмучено мовив Ерік, намагаючись стягнути з ноги космічного черевика. — Це дуже погана новина.

— Ем-м-м, Еріку, — знову обізвався Джордж, — а що сталося? Чому Гвіздок хотів, аби вас проковтнула чорна діра? І чому він ніколи вам не пробачить?

— Ох, Джордже, — відповів Ерік, стягуючи другого черевика. — Це довга історія. Ти знаєш, що колись ми з Ґремом працювали разом?

Він сягнув рукою до внутрішньої кишені куртки й витягнув гаманця. Звідти дістав зіжмакане старе фото й дав його Джорджеві. На знімку хлопець побачив двійко юнаків, а між ними — старшого чоловіка з довгою сивою бородою. Хлопці були вбрані у чорні мантії — з капюшонами, облямованими білим хутром. Усі дивилися в камеру і сміялись. Юнак праворуч мав густе темне волосся й окуляри у важкій оправі, вже тоді начеплені на носа.

— Це ви! — скрикнув Джордж, тицьнувши на фото. Тоді перевів погляд на обличчя другого юнака. Той видався йому до болю знайомим. — Невже це Гвіздок?! Але тут він приємний і веселий, зовсім не такий страшний і дивакуватий, як тепер!

— Ґрем, — стиха сказав Ерік, — був моїм найкращим другом. Ми разом вивчали фізику в місцевому університеті. Чоловік посередині — наш викладач, геніальний фахівець із космології. Він винайшов концепцію Космоса, а ми з Ґремом разом працювали над першими прототипами. Ми прагнули створити машину, яка б допомогла нам досліджувати позаземний простір, щоб поглибити знання про Всесвіт.

— Спочатку ми з Ґремом чудово ладнали один з одним, — продовжував Ерік, вдивляючись у далечінь. — Але за якийсь час він став дивно поводитися, тримався осторонь. Тоді я збагнув, що він хоче, аби Космос належав лише йому. Ґрем не мріяв проводити дослідження на благо людства, а хотів скористатися Космосом, щоб підкорити собі чудеса Всесвіту й здобути цим багатство і владу. Розумієш, — додав він, — у ті часи Космос мав зовсім інший вигляд. То був гігантський комп’ютер — такий здоровенний, що займав цілий підвал. Та, попри це, він був щонайменше удвічі слабший, ніж тепер. Утім, одного вечора, коли Ґрем думав, що вже всі пішли, я піймав його на гарячому. Він саме збирався використати Космоса для своїх підступних намірів. Я спробував його зупинити і... то було... жахливо. А тоді все змінилось.

Промовивши це, Ерік замовк.

— Після того жахливого випадку? — перепитала Енні.

Сюзан кивнула.

— Так, сонечко, — відповіла вона. — Не розпитуй більше тата про це. На сьогодні досить.