Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ восьмий

Ху-у-у! — істота в скафандрі зайшла вслід за Джорджем до будинку, захряснувши двері чималим космічним черевиком.

— Я аж спітніла, — додала вона, скинувши круглий скляний шолом і стріпнувши довгим хвостиком. То справді була Енні — від стрибків у важкому костюмі її щоки порожевіли.

— Ти бачив, як вони злякались? — запитала вона Джорджа, широко всміхнувшись і витерши рукавом піт із чола. — Бачив? Ходи за мною.

Дівча рушило коридором, голосно гупаючи черевиками.

— Ага... звісно... бачив. Дякую! пробелькотів Джордж, шкандибаючи за дівчинкою в ту саму кімнату, де вони з Еріком спостерігали за народженням і смертю зорі. Ще вранці він не міг дочекатися, коли знову побачить Космоса, однак тепер почувався зовсім кепсько. Пообіцявши Ерікові, що триматиме знайомство з Космосом у таємниці, він усе вибовкав жахливому професорові Віздоку. Дорога додому перетворилась на нескінченну страхітливу втечу від ватаги забіяк, а до того всього його ще й врятувала маленька дівчинка у скафандрі. День видався геть нікудишній.

Натомість Енні ледь не танцювала з радості.

— Ну як? — запитала вона Джорджа, пригладжуючи сліпучо-білі складки свого комбінезона. — Він новий-новісінький — щойно приїхав.

На підлозі лежала обліплена марками картонна коробка з наліпкою SPACE ADVENTURES R US! А поруч із нею — невеличкий рожевий костюм з блискітками, пряжками й стрічками. Брудний, зношений і заплямлений.

— Це мій старий костюм, — пояснила Енні й скорчила презирливу гримасу. — Я носила його, коли була зовсім мала. Думала, що начіпляти на себе всі оті брязкальця — круто. А тепер мені подобаються звичайні скафандри.

— А навіщо тобі скафандр? — поцікавився Джордж. — Ти йдеш на бал-маскарад?

— Якби ж то! — Енні закотила очі й вигукнула: — Космосе!

— Слухаю, Енні, — приязно відгукнувся той.

— Добрий, гарний, милий, чудовий комп’ютере!

— Ох! — тільки й зітхнув Космос, а його екран, мовби зашарівшись, замерехтів.

[2]

— Джорджеві кортить дізнатися, навіщо мені скафандр.

— Скафандр потрібен Енні для того, — відповів Космос, — щоб вона могла мандрувати космічним простором. Там дуже холодно — приблизно мінус двісті сімдесят градусів за Цельсієм. Без скафандра вона б заціпеніла за долю секунди.

— Так, але... — хотів було заперечити Джордж. Та його урвали на півслові.

— Я мандрую Сонячною системою разом із татом, — похвалилася Енні. — Деколи нам складає компанію і мама, але їй не дуже подобається у відкритому космосі.

Джорджеві ввірвався терпець. Він не мав жодного бажання бавитися в дурнуваті ігри.

— Неправда! — роздратовано сказав хлопець. — Ти не мандруєш космосом. Для цього тобі довелось би летіти космічним кораблем, а туди тебе ніхто не пустить, бо вони не знатимуть, що з твоїх історій правда, а що — вигадка.

Рот Енні став схожим на букву «О».

— Ти просто плетеш нісенітниці, видаєш себе то за балерину, то за космонавтку. А твій тато і Космос вдають, наче вірять тобі. Але це не так, — не вгавав Джордж, спітнілий, втомлений і такий голодний, що й вовка з’їв би.

Енні швидко закліпала. Її блакитні очі враз заблищали й наповнилися слізьми.

— Нічого я не вигадую! — спалахнула вона, а її кругленькі щічки ще дужче порожевіли. — Анічогісінько! Це все правда, а ніякі не нісенітниці. Я справді балерина і справді буваю в космосі! Зараз я тобі це доведу!

І потупотіла до комп’ютера.

— І ти побуваєш там зі мною, — сердито додала вона. — Тоді вже точно мені повіриш!

Енні понишпорила в коробці й витягнула ще один скафандр. Кинувши його Джорджеві, вона скомандувала: «Вдягай!»

— О-о, — пробурмотів Джордж.

Енні стояла навпроти Космоса, барабанячи пальцями по клавіатурі.

— Що б йому таке показати? — запитала вона.

— По-моєму, це погана ідея, — застеріг її Космос. — Що скаже твій тато?

— А він нічого не дізнається, — квапливо відповіла Енні. — Ми тільки туди й назад. На дві хвилинки. Ну, будь ласка, Космосе!

На очах дівчати виступили сльози.

— Усі думають, що я вигадую байки, але це не так! Я казала правду про Сонячну систему і хочу довести це Джорджеві, щоб він знав — я не брешу.

— Ну добре, добре, — пробубонів Космос. — Не крапай солоною водою на мою клавіатуру, бо вона заржавіє. Але тільки подивитесь — і все. Самих вас я туди не відправлю.

Енні обернулась до Джорджа. По насупленому личку досі текли сльози.

— Що ти хочеш побачити? — суворо запитала вона. — Що у Всесвіті найцікавіше?

Джордж тим часом сушив собі голову. Хлопець не розумів, що відбувається, — він зовсім не хотів так засмутити Енні. Йому стало шкода, що дівча розплакалось. Як він тепер дивитиметься в очі Еріку? Ще вчора той сказав, що Енні не бажає йому зла, а сьогодні він так негарно з нею повівся! Джордж вирішив, що краще пристати на її гру.

— Комети, — відповів він, пригадавши кінцівку народження і смерті зорі та брилу, що влетіла у вікно. — На мою думку, найцікавіші у Всесвіті — комети.

Енні набрала на клавіатурі Космоса слово «комета».

— Джордже, мерщій одягай скафандр! — гукнула вона. — Зараз буде холодно.

І натиснула кнопку ENTER...