Джордж і таємний ключ до Всесвіту

Розділ двадцять другий

Не встиг Джордж щось відповісти, як Ерік стрибнув у портал і зник у відкритому космосі. Двері захряснулися, і хлопець залишився у бібліотеці сам-один.

Після того, як двері до космосу зачинилися, в кімнаті запала мертва тиша. Її порушила тихенька мелодія, що заграла десь позаду. Джордж обернувся подивитись, хто це мугикає, та раптом збагнув, що то Космос наспівує пісеньку, вираховуючи довгі рядки чисел, що миготіли на екрані. — Ба-ба-ба-ба, — гудів Космос.

— Космосе, — гукнув до нього Джордж, засмучений, що Ерік так несподівано його покинув. Йому геть не хотілось насвистувати веселу мелодію.

— Там-та-там-там, — проспівав Космос у відповідь.

— Космосе,— повторив Джордж, — а куди подався Ерік? — Тра-ля-ля-ля, — радісно продовжував Космос, виводячи на екран безкінечні стовпці чисел.

— Космосе! — Джорджеві ввірвався терпець. — Перестань співати! Куди подався Ерік?

Комп’ютер замовк на півноті.

— Він вирушив на пошуки нової планети, — пояснив він дещо здивовано. — Шкода, що тобі не подобається моя музика. Просто я люблю співати під час роботи. Пом-пом-пом-пом, — знову завів він своєї.

— Космосе! — зарепетував Джордж. — Де він?

— Важко сказати, — відповів Космос.

— Як? Ти не знаєш? — Джордж не повірив власним вухам. — Я думав, ти знаєш усе на світі.

— Ні, на жаль. Я знаю тільки те, що мені показали.

— Ти хочеш сказати, що Ерік загубився?

— Ні, не загубився. Його подорожі відкривають для мене нові місця. Я стежу за ним і складаю карту Всесвіту.

— Гаразд, — зітхнув полегшено Джордж: принаймні Ерік не згубився. — Добре. Напевно, його там чекає щось дуже особливе. Він так поспішав...

— Ні, ні, — заперечив Космос. — Просто ще одна недосліджена ділянка Всесвіту. За день має впоратись.

Джордж був трохи спантеличений. Якщо це справді так, то чому Ерік поспішав у космос, мов на пожежу? Він гадав, що Ерік — його приятель, і, на відміну від інших дорослих, пояснить йому свої наміри. Але той нічого не пояснив. Взяв собі і зник.

А може, хутко одягнути скафандр, попросити Космоса відкрити портал і наздогнати Еріка? Але Джордж тут же згадав, як Ерік розсердився, коли вони з Енні вирушили в космос без його дозволу. «Доведеться йти додому», — розчаровано подумав він. Мабуть, Ерік не такий вже йому і друг, а звичайнісінький дорослий, якому байдуже, розуміє щось Джордж чи ні. Хлопець схопив свою мокру куртку й портфель і рушив до дверей. Космос далі мугикав якусь пісеньку.

Джордж відчинив двері й уже переступив через поріг, аж раптом похопився: він навідався до Еріка з двох причин, а розповісти встиг тільки про наукову презентацію. На радощах йому вилетіло з голови попередити Еріка про професора Віздока та його дивні запитання.

— Лист! — згадав Джордж. Його написав Гвіздок! Джордж підслухав, як він просив тих шибеників передати записку! Саме її і отримав Ерік! А Гвіздок ще й питав, чи Ерік, бува, кудись не зник! Джордж мерщій кинувся назад до будинку, залишивши двері розчахнутими.

Космос досі працював у бібліотеці. Перед ним на столі лежав лист, що так потішив Еріка. Джордж узяв записку й почав читати — руки його задрижали, коли він переконався, що не помилився щодо її автора.

Джордж прекрасно знав, хто такий «Ґ.В.». Почерк був йому добре знайомий зі шкільних табелів, де в кінці неодмінно було дописано щось на кшталт: «З Джорджа нічого не вийде, якщо він не буде уважнішим на уроках і не перестане літати в хмарах». Листа, без сумніву, написав професор Віздок.

«Значить, Гвіздок знає про Космоса! Це пастка!» — подумав Джордж.

— Космосе! — сказав він уголос, перервавши комп’ютера, який саме мугикав популярну дитячу пісеньку. — Негайно відправ мене до Еріка! Ти можеш його знайти?

— Спробую, — відповів Космос. На екрані з’явилось кілька зображень. На першому було щось схоже на морську зірку із закрученими у спіраль щупальцями. Над малюнком було написано: НАША ГАЛАКТИКА, ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ.

— Наша галактика — Чумацький Шлях — складається приблизно з двохсот мільярдів зірок, — почав розповідати Космос. — І наше Сонце — всього лиш одна з них...