Жартівники

7

Від чогось липкого, що холодило спину, Надійка знову прочумалась і розплющила очі. Оголена до пояса лежала, прив’язана впоперек грудей з притиснутими до тулуба руками на вузькому тапчані, покритому картатою цератою. Збоку на столику стояла велика емалева макітра точнісінько така, яку мати, коли вони ще жили в селі, виносила батькові для нутрощів щойно заколотого кабана. Поряд блистіли нікелем хірургічні інструменти.

Скільки разів бачила подібні жахливі сцени в кінобойовиках! Але одна річ переживати, сидячи перед телевізором, а інша лежати на холодній слизькій цераті й усвідомлювати, що дива, як у кіно не станеться. Ні звідки не вискочить детектив і не вирве її з пазурів мученицької смерті.

«Спочатку, мабуть, зґвалтує, опісля вб’є, а тоді й вибере для продажу серце, нирки, печінку. Решту, мабуть, запхає у целофановий мішок і закопає вночі десь в одному із ярів, що поорали схил, який вона бачила крізь заґратоване вікно» — думає дівчина.

За вікном світило сонце, а тут, у напівсутінках, готувався злочин кінця двадцятого сторіччя. Саме двадцятого! Бо лише в середині шістдесятих розум спромігся на пересадку людських органів. Тоді це сприйнялось, як славетний винахід, аби сьогодні стати трагедією для таких, як вона, й дохідним бізнесом для типів, як оцей, що з облесливою посмішкою пожирає очиськами її наготу.

— О! — запримітив, нарешті, що вона прочумалась й розклепала очі. — Ти, крім усього ще й супертьолка! Ходиш, як каже моя бабця, без стадника та майточків…

Надійка не озивається. Лежить нерухомо, наслуховуючи, як у зів’яле під дією газу тіло, від напливу люті, повертається пружність, вливається сила.

— Зараз, аби ти не брикалась, ми ще припнемо тебе за твої красиві ніжки. Прикро, що на них поки що нема попиту… Тоді розітнемо оцей акуратний животик, розколемо грудну клітку… — він закінчив робити з мотузки для білизни зашморг і спробував накинути, та дівчина підкулила ногу. Він підступився ближче з наміром заарканити другу, та дівчина враз випрямила підкулену ногу й з усієї сили врізала прямими пальцями у пах. Скрикнувши, Роман присів і схопився руками за низ живота. Надійка вдруге підкуливши обидві ноги, ще раз ударила ступнями прямо в обличчя. Хряснули темні окуляри, Роман заточився і, падаючи назадгузь, схопився за кінець простирадла. Прив'язка впоперек грудей послабла, сіпнувшись дівчина вислизнула з-під пута, скотилась з тапчана на протилежний бік, перекинувши столик з інструментами. На очі потрапили блискучі, з довгими ручками, масивні щипці, й коли Роман зловив її за ногу, тріснула ними по голові, схопила одежину й збігла східцями у простору прихожу. Ключ стирчав у замку й вона вільною пташкою випурхнула на волю.

На ґанку стала поквапливо вивертати шорти, коли помітила, як у прочинених воротах показалась морда білого автомобіля, з фарою наверху перекресленою червоним хрестом.

«Покупець! — зблиснуло в голові. — За товаром! А це вже, дівонько, не жарти!»

Наче підкинута батутом, кулькою скотилась східцями, і, як була голою, так і чкурнула впоперек городів до рятівного лісу.