Попри те, що Вірджинії та Леонардові Вулфам, Ванессі Белл, Неллі Бокселл та іншим персонам судилося стати героями мого роману, я доклав усіх зусиль, щоб якнайточніше відтворити обставини їхнього життя й зобразити їх такими, якими вони могли б бути далекого 1923 року — того дня, з якого я розпочав оповідь. Пишучи роман, я покладався на низку джерел, зокрема на майстерні й проникливі біографії — «Вірджинія Вулф: біографія» Квентіна Белла та «Вірджинія Вулф» Герміони Лі. Принагідно слід назвати й такі праці, як «Вірджинія Вулф: вплив сексуального насильства в дитинстві на подальше життя і творчість письменниці» Луїзи Де Сальво, «Вірджинія Вулф» Джеймса Кінґа, «Вибрані листи Ванесси Белл» за редакцією Регіни Марлер, «Володарка літер: життя Вірджинії Вулф» Філліс Роуз, «Шлюб істинних умів: таємний портрет Леонарда і Вірджинії Вулфів» Джорджа Спетера та Аяна Парсонса, а також «Розпочати заново: автобіографія 1911–1918 років» і «Дорога в небуття: автобіографія 1919–1939 років» Леонарда Вулфа. Чимало фактів для мене вияснив розділ «Місіс Делловей» у книжці Джозефа Буна «Розвиток лібідо: сексуальність та формування модернізму». Не менш вагомим внеском у моє розуміння життя письменниці стала стаття «Оселя для одного» Джанет Малколм, яка вийшла друком у «Нью-Йоркері» 1995 року. Багато чого я довідався з романів Морін Говард (видавництво «Гаркорт Брейс і Ко»), Ілейн Шоволтер (видавництво «Пенґвін») і Клер Томалін (видавництво «Оксфорд»), об’єднаних спільною назвою — «Місіс Делловей». Я без міри вдячний Енн Олів’є Белл за зібрані й зредаговані щоденники Вірджинії Вулф, Ендрю Мак-Нейллі, що допомагав їй в усьому, а також Найджелові Ніко-сону та Джоанн Тротменн за зібрані й зредаговані листи письменниці. Під час відвідин Монкс-хаус в Родмеллі я познайомився з Джоан Джоунс, яка люб’язно поділилася зі мною цікавою інформацією. Спасибі всім цим людям!