Хімія смерті. Перше розслідування

10

Музика пливла затемненою кімнатою, її фальшиві ноти танцювали між предметами, що звішувалися зі стелі. Рухаючись майже в контрапункті до них, намистинка темної рідини прокреслила криву лінію, набираючи швидкість, коли нею оволоділа нарешті сила тяжіння. Вона впала, створивши ідеальну сферу тільки на коротку мить симетрії і вибухнула, вдарившись об підлогу.

Лін провела поглядом кров, що бігла з руки, крапала з пальців додолу. Кров уже утворила калюжку, яка поступово росла, починаючи загусати й згортатися по краях.

Біль з нового порізу зливався з болем від інших, біль від одного ставав невіддільним від решти. Кров замазала шкіру, вкриваючи її абстрактним візерунком жорстокості. Вона невпевнено погойдувалася на ногах, позбавлена гармонії музика уповільнювалася й зупинилася. Вдячна, що вона скінчилася, Лін притулилася до шорсткого каменю стіни, шукаючи підтримки, знову переконавшись у тому, що її щиколотку тісно обвиває, врізавшись у тіло, мотузка. Вона всі пальці здерла, годинами марно намагаючись розв’язати вузол, коли лежала в пітьмі. Але той залишався непохитним — завжди.

Первинні почуття невіри та зради майже змінилися станом прийняття. Немає для неї жалю в цій темній кімнаті, вона знала це надто добре. Жодного шансу на милосердя. Але все одно треба спробувати. Прикриваючи очі від гострого світла, сфокусованого на ній, вона намагалася вдивитися в тіні, де сидів та спостерігав її мучитель.

— Будь ласка… — голос її лунав мов сухе каркання, вона ледь упізнала його. — Будь ласка, навіщо ви це робите?

Відповіддю їй було мовчання, крізь яке пробивалося лише його дихання. Запах тютюну повис у повітрі. Щось зашелестіло. Неясний звук якогось руху.

Музика заграла знову.