Хрест

Sed libera nos a malo.

Але визволи нас від лукавого.

Молитва Господня

ДІВЧИНА ЗГАДАЛА ЗЕЛЕНІ СТІНИ ПСИХЛІКАРНІ — БЛЮВОТНО-ЗЕЛЕНІ. Отямилася на койці, і її охопила паніка від усвідомлення, що вона ще жива. Чи це полегшення, вона не розуміла.

Потім побачила батька, який сидів на стільці біля ліжка — пильнував. Голова його похилилася на груди, з рота тяглася тонка цівка слини, від чого він здавався старим. На тім'ї видніла лисина — поки що зовсім маленька, але він уже почав втрачати волосся. Уся поза свідчила про поразку. Вона бачила його в різних настроях: сердитого, охопленого досадою чи горем, — але ніколи, ніколи він не здавався.

Якщо вона поворухнеться, розуміла дівчина, він прокинеться; а їй потрібно було трохи часу. Вона лежала без руху, в тілі відчувалася слабкість. Але щось змінилося. Вона відчувала над собою темну енергію, яка чекала, доки її прикличуть. Після того як сталася ця трагедія, вона безутішно плакала й почала втрачати розум. Раз у раз прокручувала в уяві, що тоді, в останні свої хвилини, відчувала мати. Ще й на самоті — мамі, певне, від цього було ще гірше.

Дівчина зібрала цілу гірку материних снодійних пігулок, а з вулиці принесла ще дечого. Сіла в кімнаті, розставила пігулки рядочком, наче солдатики вишикувалися, чекаючи наказу. Кольори їй дуже подобалися: багато жовтого, червоного і блакитного — мама так любила блакитний колір! На допомогу їм вона тримала пляшку горілки. Зробила великий ковток, потім — ене-бене-раба... хай буде блакитна, потім червоненька... ну і, мабуть, дві жовті, чому ні, ще трохи горілки. Відчула, як алкоголь обпікає шлунок, і голос у голові запитав: «Ти що, хочеш себе вбити?»

А інший, ще зовсім дитинний — темний — відказав: «Я просто хочу заспокоїти біль».

Від всеохопного горя й душевного болю їй хотілося завити, вона закидала голову назад, рот відкривався, але не вилітало ані звуку, вона була як німа гієна. У той момент зайшов брат і злякано вискочив з кімнати — він чи то не вмів, чи то не хотів її втішити. Голос дівчини, голос її дитинства востаннє спробував пробитися, коли вона проковтнула три червоні — такі гарні кольори — і знову запила алкоголем, і цей юний голос сказав: «Самогубство — це вічне прокляття».

А той, темний, огризнувся: «I я... я в такому стані зараз і є — я тремтяча маса туги й болю... це хіба не справжнє прокляття?»

Далі вона вже нічого не пам’ятала, тільки темний осміхнувся й сказав: «Тепер ми правимо бал».

Там, де вона опинилась, — у порожнечі між життям і смертю — і почався перехід. Темрява набирала сили, роз'їдала її старе «я». Дівчина глибоко видихнула, ніби позбуваючись решток тієї, ким була і про кого думала зі щирою зневагою, колишньої слабачки.

Годі.

Нехай тіні правлять бал. Хай постане дух воздаяння й лютої помсти.

І саме тоді вона краєм ока помітила, що в кутку кімнати розгоряється полум’я, хоча коли поглянула на те місце прямо, то нічого не вгледіла. Дівчина радісно скрикнула.

Цей звук розбудив батька. Він раптово випростався, на обличчі з’явилася спочатку тривога, а потім полегшення, коли він зрозумів, що дочка опритомніла.

Коли б він тільки знав.

Він узяв її тоненьку руку в свої ручиська і стиснув зі словами: — Маленька моя, скажи, чим я можу тобі допомогти? Дівчина сіла, відчуваючи в собі таку силу, якої ще ніколи не мала, і сказала, чого насправді хоче. Насолоджуючись силою, вона побачила, який жах від цих слів відобразився на батьковому обличчі. Від чіткості думки, огорнутої цією новою пітьмою, аж дух захоплювало.

Він погодився з усіма її планами, хоч вона й добре бачила, що біблійні масштаби її бачення жахають його. Але батько радів, що дочка жива, і був готовий на все.

Коли він пішов, вона згорнулася в затишну позу повного оновлення, усміхаючись від того, який же він був радий, що вона не померла. Усмішка перейшла в лихий вишкір, і вона замислилася, як би він почувався, коли б знав, хто саме до нього повернувся. Дівчину огортала приємна втома, і перед тим як заснути, вона встигла пригадати мамині слова про те, чому церква відіграє таку суттєву роль у її житті. Вона казала: «Alannah, наша церква — все, що в нас є. З Господа нашого Ісуса Христа сміятися не можна. Він уразить тих, хто завдасть шкоди його пастві».

Мама була однією з найкращих у пастві, і крізь сон дівчина прошепотіла, відчуваючи запах диму: «Стережіться блідого вершника, за яким ідуть смерть і помста».

Ці слова були як чорне причастя на її вустах.