Хрест

Люди є настільки неуникненно божевільними, що не бути божевільним означало б бути божевільним іншим родом божевілля.¹

Паскаль

«Думки», 414

ДІВЧИНА ТИХО МУГИКАЛА СТАРУ ІРЛАНДСЬКУ МЕЛОДІЮ, НАЗВУ ЯКОЇ ВЖЕ ЗАБУЛА. То була мамина пісня, й іноді дівчині, якщо різко озирнутись, здавалося, що вона на мить бачить маму: сині очі, що вдивляються в далеч, струнку постать — ніби маленька балерина мерехтить у вечірніх сутінках.

Вона нікому цього не розказувала, тулила це відчуття до серця, мов найм’якшу тканину, мов той ірландський льон, який так цінувала мама. Речі з нього виймалися при особливих нагодах, використовувалися з любов’ю та обережністю, а потім ховалися назад у скриню, і мама з м’якою ірландською вимовою казала: «Колись це буде твоє, alannah».

Alannah — дитя моє — то було перше ірландське слово, яке по-справжньому щось для неї означало.

Дівчина озирнула кімнату: дешеві шпалери починали відставати під стелею, вузька смужка килима ледве закривала підлогу, а вікна давно пора помити. Мама ніколи б до такого їх не довела — у неї б ці вікна так і сяяли.

Біля дверей висів хрест — важкий, різьблений вручну: обличчя Христа схематично передає муки, у руках і ногах чітко видно цвяхи. Думка перекинулася до тієї іншої фігури, і вона на якийсь час затримала в уяві цей образ. Він закарбувався в пам’яті, як обіцянка, дана матері, — і по-своєму дівчина її виконала. Проте ще лишалося стільки роботи.

І тут вона всміхнулася. Це була мамина мантра:

«Стільки роботи!»

Їй було років шість, і мама вирішила зробити в домі генеральне прибирання. «Від гори до низу».

Дитині це чомусь здалося кумедним, і вона розсміялась, і мама теж стала сміятись, і вони так і стояли обійнявшись і веселилися, наче виграли в лотерею.

Відсміявшись, мама подивилася просто їй в очі і спитала: «Знаєш, як я тебе люблю?»

І вона, на повний мамин захват, відказала: «Від гори до низу!»

Дівчина відчула, що очі наповнюються сльозами; вона різко зупинилася й почала ходити туди-сюди потертим килимом. Зосередилася на тому, що треба робити далі. Була переконана, що не просто воно буде зроблене, а зроблене до крику, такого, як мовчазний зойк Христа на різьбленому вручну розп’ятті.

Вона продовжила мугикати, а деталі тим часом почали набувати форми.