Хрест

Горіти тобі в пеклі

МАРІЯ ВІЛЛЮ ПРОСТО НЕ МОГЛА ПЕРЕЖИТИ СМЕРТЬ БРАТА. Те, що його розіп’яли, додавало жаху. Джон був тихий, лагідний. У світі, сповненому хаосу, жорстокості й байдужості, він був майже як дитина. Сестра весь час відчувала бажання його опікати. Не могла позбутися думки, чи згадував він про неї, коли ті забивали йому цвяхи в руки.

Єдиною розрадою для неї було поїхати до Солтгілла й дивитися на океан.

Це чомусь заспокоювало, полегшувало муку, яку Марія носила в серці.

Увечері в четвер вона знову сиділа там, припаркувавшись під колишнім танцювальним залом. Там батьки колись танцювали під звуки якого-небудь ансамблю. До всіх трагедій батько міг уголос перелічувати назви тих ансамблів, ніби читав вервицю; кожне слово злітало з губ із непідробним захватом: «Кліппер Карлтон», «Королівський», «Маямі», Брендан Бов’єр зі своїм відомим танцем, що звався гаклбак. Якось батьки продемонстрували їм, дітям, цю дивовижу. Танець полягав у тому, щоб ковзати обома ногами й рухатися так, наче тебе за задницю схопив і не відпускає собака. Діти покотилися від сміху, а мати лагідно сказала:

— От вам смішно, а тоді цей танець був у всій країні як останній писк моди.

Марія душу би продала за те, щоб знов отак сидіти на кухні, дивитися на батьків, які обливаються потом і весело всміхаються, і брати, хоч як намагаються втримати незворушні обличчя, всміхаються теж.

У вікно машини постукали. Вона визирнула й побачила дівчину з розпатланим волоссям, очі жирно підведені чорним, одягнена теж у чорне. Позаду стояв якийсь молодик. Одна з тих, як їх... ґотів?

Марія прочинила вікно, гадаючи, що їм треба, — грошей просять? Дівчина з англійською вимовою сказала:

— Вибач, що турбуємо, але в нас є інформація про твого брата.

Марія так здивувалася, що коли дівчина простягла руку відчинити двері, вона їй дозволила. Дівчина сіла біля неї, а чоловік — та радше ще хлопець — позаду.

Марії не сподобалося, що він у неї за спиною.

Дівчина, ніби підбадьорюючи її, всміхнулась і сказала:

— Напевне, ти це дуже важко пережила — таку жахливу смерть. Джон, мабуть, так страждав.

Марії здалося, що в словах і погляді дівчини ховалося глузування, вони точно... недобрі. Почала шкодувати, що легковажно впустила їх у машину.

Дівчина сказала:

— Горе тебе просто вбиває, так?

Марія подивилась у вікно: навколо нікого. Вечір стояв прохолодний, і ті, хто в цю пору зазвичай гуляє, лишилися вдома.

Вона запитала в незнайомців:

— Кажете, у вас є інформація про... Джона?

Навіть вимовляти ім’я їй було боляче.

Дівчина щось шукала в сумочці. Дістала запальничку й запитала:

— Куриш?

Хлопець схопив Марію ззаду й тримав мертвою хваткою.

Дівчина дістала маленьку бляшанку з бензином і почала поливати Марію:

— Зараз ми, дівчино, тебе підготуємо.

Потім клацнула запальничкою, відчинила двері машини і з усмішкою промовила:

— Все, тепер підсмажишся, — і підпалила кофту Марії. Полум’я метнулося вгору, і Марія могла би поклястися, що хлопець тихо сказав: «Пробач».

Вони вже пройшли половину бульвару, коли вогонь дістався до бака. Ударив такий вибух, що вухам боляче.

Дівчина зробила танцювальний крок, як балерина, і крикнула на весь голос:

— Бувай, дівчинко!