Мій бос — ідіот

Розділ 16. Коли недостатньо кольорів і рушійних сил — пазл, якого нам бракує

Якщо ми вже розуміємо вплив кольорів і щось дізналися про рушійні сили, то ми повністю озброєні, чи як? Я ненавиджу повідомляти погані новини, але якби ж усе було так просто. Однак кольори й типи поведінки — всього два серед багатьох інших вимірів. Один із важливих вимірів — це рушійна сила. Проте є ще досвід, мотивація, освіта й походження, культура та ціла низка інших аспектів. Є маса речей, які слід ураховувати, щоб мати право називати себе ефективним комунікатором.

Оскільки керування — це процес комунікації, ми можемо уявити собі, як усе може бути погано, якщо начальник не розуміє нічого з того, про що я говорив вище. Начальникові, який іде тільки своїм проторованим шляхом, яким би не був цей шлях, усе одно бракує чогось дуже важливого. Не зважати на те, що колеги не подібні один на одного, — це наївно, а іноді й просто нерозумно. Це — центральна складова керування командою, і якщо людина на неї не зважає, слід серйозно поставити питання: вона у своєму житті справді на потрібному місці?

Одні це зрозуміли, інші — ні. Багато хто докладає максимум зусиль і викладається на повну, але побудувати будинок без потрібних інструментів важко, хоч як сильно ми б цього хотіли. Якщо вам пощастить, ви матимете начальника, який урахує і ваші кольори, і ваші рушійні сили. Як я вже казав, у такому разі у вас може бути прогрес.

Водночас ми маємо ще й різні рівні розвитку.

Тільки-но ви подумали, що розумієте, про що йдеться, аж раптом…

Подивімося на ситуацію, коли ані кольори, ані рушійні сили не дають нам змогу розібратися в тому, що відбувається.

Уявіть, що вам треба розв’язати задачу — одну з багатьох. Іноді на це вам потрібно п’ять хвилин, іншим разом щось, що навіть не має бути таким складним, потребує кілька годин. Іноді сидиш і дивишся на екран. Хоча ви знаєте, як виконати це завдання, ви не можете змусити себе це зробити. Натомість іншим разом усе, на диво, — як по маслу.

Що ж насправді відбувається?

Усе залежить від того, на якому рівні розвитку ви перебуваєте.

Це модель, в основі якої лежать розробки американців Пола Герсі та Кен Бланшара ще середини 1970-х рр. На основі результатів своїх досліджень різних методів навчання вони дійшли висновків, які призвели їх до розуміння того, що немає жодного ідеального способу керування людьми. Натомість «правильний спосіб» керування визначається багатьма різними чинниками. Ефективне керування частково орієнтоване на завдання, частково — на залучення. Герсі й Бланшар уважали, що найкращими начальниками є ті, хто може бачити кожного працівника в конкретній ситуації, у якій він перебуває. І я згоден із цим на всі сто відсотків.

Вони частково дивилися на компетенції, частково — на залученість працівників, які вони потім розподіляли за мотивацією — «чи хочу я?» — та впевненість у собі — «чи можу я?». Якщо ваш начальник знає, скільки конкретного чинника ви маєте, перш ніж виконувати конкретне завдання, він також знатиме, якого керування ви потребуватимете. Це — розумний інструмент, що дає змогу нам уникати ворожіння на кавовій гущі.

Герсі та Бланшар назвали цю модель «Ситуаційне керування, або Керування, пристосоване до ситуації». Отже, ефективне керування змінюватиметься залежно від типу завдання, залученості та компетентності працівника.

Ось так багацько теорії.

Якщо ви це розумієте, то знатимете, чого не зрозумів ваш, іноді незацікавлений, начальник. Проблема, про яку я говоритиму за мить, є відповіддю на запитання, чому ваш начальник іноді не вкладає у ваш розвиток. Хороша новина полягає в такому: якщо ви самі бачите виклик, ви зможете розв’язати проблему самостійно. Вам навіть не буде потрібен начальник. Ви можете вирішити більшість питань самостійно. І не має значення, який у вас колір чи рушійні сили.

Начальник в принципі стане не потрібним. А ви візьмете на себе контроль над власним розвитком. Усе, що вам треба зробити, — взяти активну відповідальність за своє власне майбутнє.

Крок ближче до розгадки загадки — як усе відбувається з новачком на роботі?

Уявіть, що ви збираєтеся розпочати нову роботу. Відправили резюме, і знаєте що? Вас взяли! Вітаємо! Але що ж тепер? Кидатися у вир із головою? Чи може є щось, на що слід звернути увагу? Так, є, і тепер ми до цього переходимо.

Перша фаза — сильне бажання, низький рівень навичок

Висока залученість (мотивація та впевненість у собі), але низька компетентність (саме для цього конкретного завдання).

Захоплений новачок, який стріляє по всьому, що рухається

Якщо ви починаєте нову роботу, у якій ще не маєте досвіду, ваша залученість зазвичай є високою. Ви вмотивовані та впевнені в собі перед тим, як беретеся за те, що вам потрібно зробити. Все буде круто. Наскільки це може бути складно? Вам просто треба взятися за справу! Хоча десь підсвідомо ви розумієте, що ніколи раніше цього не робили, а це має наснажити вас на роздуми. Проте навіть усвідомлення того, що, можливо, для цього завдання у вас недостатня компетентність, вас не зупиняє. Ви у будь-якому разі беретеся за роботу. Чому? Тому що ваша залученість є дуже високою! Ви відчуваєте, що все наче йде добре.

Ви телефонуєте друзям і родичам, розмовляєте із сусідами й родиною — ви отримали нову роботу! Можливо, це ваша перша робота на посаді начальника. Ви справді давно мрієте зробити кар’єру у цьому напрямі, справді відчуваєте натхнення! Звісно ж, усі вас вітають.

Хтось може поцікавитися, що ж це за робота. Ви відповідаєте, що вона охоплює багато чого, про що ви саме тепер мало що знаєте, але вам дуже хочеться в усьому розібратися. Проте яким буде ваш робочий день? Ви цього навіть не знаєте, але ваша необмежена енергія б’є фонтаном. Зрештою, що ж найгірше може статися?

Ви беретеся практично за все, долучаєтеся до кожного можливого проєкту, тому що це все видається цікавим, але навіть гадки не маєте, скільки і на що вам буде потрібно часу. Ви працюєте вечорами, ночами та у вихідні — адже це так весело і класно. Абсолютно нічого не може вас зупинити.

Ви — це те, що я іноді називаю неусвідомленою некомпетентністю.

Друга фаза — слабке бажання, низький рівень навичок

Це — низька залученість (мотивація та впевненість у собі) та низька компетентність (саме для цього конкретного завдання).

Людина, яка з’ясувала, що нічого не працює, і вже збирається здатися

Коли ви тільки беретеся за роботу, то робите це з усією енергією, мотивацією та впевненістю, яка тільки може у вас бути. Ви — скрізь: долучаєтеся до всіх проєктів, берете участь у кожному процесі.

Однак за деякий час ви кілька разів гепнитеся лобом об стіну. З подивом з’ясовуєте, що насправді все не так просто, як собі уявляли. Важко з усім встигати, ви не володієте необхідними інструментами, не знаєте, в кого про що спитатися, а ті, кого вдається зловити, вочевидь зайняті своїми справами. Ви навіть не можете знайти свого начальника, і починаєте замислюватися, чи не взялися ви раптом за задужий для себе гуж?

Через деякий час помічаєте, що робите неправильні речі, у вас не виходить дати раду всім рутинним процедурам, і незабаром забракне сил для роботи пізно ввечері. Те, що вас надихало спочатку, тепер стає тягарем. Таке враження, що всі знають, що робити, а ви — ні. Це — не та робота, якої ви прагнули, начальник — дурний, і вам починає здаватися, що й погода весь час якась похмура й дощова. Проблемам нема кінця-краю.

Постає ризик, що ви почнете тикати пальцем на інших і шукати цапів-відбувайлів. У деякі дні навіть складатиметься враження, що ви оточені ідіотами. Однак насамперед ви будете розгубленими й спантеличеними. Нова маленька справа, що є роботою ваших рук, виконана неправильно, і вас більше нічого не тішить.

Найгірше, коли все це відбудеться в момент переходу від випробувального періоду до постійного трудового договору. Можливо, ви відчуваєте, що можете вже здатися. Думаєте, що ця робота, мабуть, все ж не для вас.

Ви щойно стали усвідомлено некомпетентними.

Третя фаза — слабке бажання, високий рівень навичок

Низька або середня залученість (мотивація та впевненість у собі), але висока компетентність (саме для цього конкретного завдання).

Той, хто почав уже розуміти що до чого, але все ще сумнівається

Узяти й здатися — це хіба добре? Що ж тепер, під поїзд кидатися? Однозначно — ні. Ви повинні усвідомити, що відбувається. Прикол саме в тому й полягає, що не треба здаватися. Працюйте далі, бажано з професійною підтримкою вашого безпосереднього начальника. Це — природна фаза, ми всі час від часу дорогою до успіху потрапляємо до якоїсь ями.

Якщо ви боретеся й опираєтеся раптовому й потужному бажанню кинути все, запізнитися, довше пообідати й піти раніше додому, то почнете повільно помічати, що попри те, що це — важко, ви поступово навчаєтеся робити свою роботу. Важливо бачити в цьому й позитивні аспекти. Наприклад, ви, мабуть, уже знаєте, що й коли точно не спрацьовує.

Не здавайтеся, і за деякий час вам стане легше. Працюйте, і ви помітите, як тиск повільно знижується. Ваша мотивація до вас поступово повертається, бо ви почнете плавно переходити від одного завдання до наступного. Якість того, що виходить із ваших рук, буде дедалі вищою, і ви знову почнете отримувати задоволення від роботи.

Звісно, ви все ще матимете завдання, з приводу яких сумніватиметеся. Це можуть бути якісь дрібні речі. Наприклад, ви знайдете на своєму робочому столі замітку-нагадування: «ЗАТЕЛЕФОНУЙ НІЛЬСОНУ!». Вам аж живіт починає крутити, бо ви чудово розумієте, про що йдеться. Під нагадуванням — уточнення: «Він люто на тебе злий».

Прекрасно. Добре. Час взятися і за цю невдячну справу. Ви знаєте, чого хоче Нільсон. Що ще гірше, ви знаєте, що маєте йому сказати, і що у вас є компетентність набрати його номер.

Тільки оце спершу… сходити на обід. Чи, можливо, зробити це трохи пізніше?

Після обіду? А чому б не зробити це завтра?

Причина такої поведінки дуже проста — вашої впевненості у собі недостатньо, щоб стати до бою з розлюченим Нільсоном. Інакше це не було б для вас такою проблемою. Але от саме сьогодні… ні. Ви недостатньо вірите у свої сили, щоб взяти в руки телефон і зателефонувати йому.

Ви неусвідомлено компетентні.

Четверта фаза — сильне бажання, високий рівень навичок

Висока залученість (мотивація та впевненість у собі) та висока компетентність (саме для цього конкретного завдання).

Той, хто сам з усім справляється й дозволяє собі дедалі більше

Зрештою, все у вас вийде. Оскільки ви не той тип людини, яка здається вже за перших труднощів, ви все здолаєте і якнайкраще з усім розберетеся. Ви виконали багато завдань і стільки з них — успішно, що зросли не лише ваші компетенції та мотивація — до вас навіть повернулася ваша впевненість у собі. Ви знову добре почуваєтесь і навіть не розумієте, чому це раніше колись ходили сумний і насуплений.

Ви справляєтеся з роботою саме за той час, який вона потребує і який на неї виділяєте, ви навіть встигаєте робити більше й до того ж знову добре спите вночі. Стрес послабив свою міцну хватку, і ви змогли вистрибнути з його задушливих обіймів — ви знову відчуваєте себе сильним і креативним. Можливо, навіть починаєте шукати нову роботу, бо готові до нових викликів.

Тепер ви — усвідомлено компетентні.

Скільки часу триває цей процес?

Неможливо визначити, скільки часу потрібно, щоб пройти від першої до останньої фази. Багато чого залежить від складності ваших завдань. Існує різниця між тим, як навчитися аналізувати ринки в Польщі та второпати, як працює нова кавоварка. В одному з попередніх підзаголовків я скористався метафорою «новачок». Насправді, як зазвичай буває, реальність є дещо складнішою.

Найголовніше, однак, це те, що ви розумієте, що це — природний процес, який ви проходите щоразу, коли потрібно навчитися чомусь новому. Починати кожне нове завдання з великим запалом означає тільки сильну залученість, і в цьому нема нічого поганого. Оскільки дорогою відбуваються різні речі, то побічні неприємності насправді є просто частиною природного процесу. Так і має бути.

Варто зазначити — з вами все гаразд. Якщо ви негативно реагуєте на негаразди, це може призвести до розчарування. Мірою того, як ви почнете опановувати нову роботу, до вас повернеться залученість. Ви не повинні втрачати віру, що так воно й буде.

Існують різні дослідження щодо цього, і вважається, якщо людина втрачає мотивацію, можливо, навіть упевненість у собі — те, що ­відбувається під час другої фази — спочатку вона має напрацьовувати компетентність. Важко відчувати себе сильним, якщо розуміти, що у вас нема належної компетентності для виконання певного завдання. Щоб знову почуватися добре, потрібно розвиватися.

Як і завжди, не існує жодного правила без винятку, але корисно знати: якщо ви втратите запал безпосередньо перед виконанням завдання, то рішення досить просте: навчіться із самого нуля, як виконувати саме такі завдання. Не починайте бродити манівцями, не ігноруйте завдання і не скидайте його на когось іншого. Навчіться самі виконувати такі завдання — з нуля. Ви відчуєте себе набагато сильнішою людиною, коли в майбутньому вам потрапить подібне завдання.

Що робити з тими ранками, коли хочеться натягнути ковдру на голову й не вилазити з ліжка?

Якщо ваш начальник це читає й думає, що він насправді може пригадати одного-двох колег, що, здавалося, втратили запал до роботи, то це можна пояснити тим, що вони перебували на стадії переходу з однієї фази до іншої. Це не означає, що з ними було щось не так. (Раз у раз я чую від керівників, як вони нарікають, що, мовляв, взяли на роботу не ту людину. Тоді я зазвичай нагадую їм, що це просто частина абсолютно природного процесу.) Навіть якщо вони пообіцяли золоті гори (перша фаза), а начальник купився на такі обіцянки, рано чи пізно вони наразяться на проблеми й відчують розчарування. Це — частина процесу розвитку, а завдання начальника — допомогти людям успішно його пройти.

Не всі можуть впоратися з цим самотужки. Багато кому потрібна допомога. По-справжньому хороший начальник може бути дуже корисним таким людям, якщо ви йому це дозволите. Вами не вийде керувати всупереч вашій волі.

Я не буду на цьому зупинятися, але, думаю, ви вже побачили в цьому певну логіку.

Серйозна проблема виникає тоді, коли ваш начальник не бачить, що ви рухаєтесь від однієї фази розвитку до іншої. Ви сказали, що виконаєте це завдання, але насправді вам бракує для цього кількох інструментів. У таких ситуаціях погані начальники обирають найпростіший вихід.

«Калле сказав, що він контролює ситуацію — тепер все залежить від нього».

Але хто ж визнає, що йому бракує мотивації чи впевненості у собі? Хіба «круто» піти до начальника й зізнатися, що ми збираємося втратити м’яч у процесі гри?

Хороший начальник може з цим впоратися, поганий — ні

Насправді, вам не дуже й потрібен начальник, щоб рухатися вперед. Є багато способів впоратися із цим самотужки. Для початку вам потрібно зрозуміти, на якій фазі розвитку ви перебуваєте. А коли ви це зробите, подивіться, чого вам бракує. Можливо, вам потрібні нові знання або хтось, хто вас мотивує. Іноді начальник має відповіді на ваші запитання, але дуже часто ці відповіді знаєте і ви самі. Або ваші колеги знають, як вирішити це чи інше питання. Деякі проблеми ви можете розв’язати самостійно — і навіть краще, ніж ваш постійно відсутній на робочому місці та до того ж байдужий до всього начальник.

Якщо у своїй команді ви маєте довірливі стосунки з колегами й відкриті один до одного, ви можете надавати підтримку іншим і ділитися своїми думками, напевно, так само, як і будь-який інший начальник. Дуже ймовірно, що так — навіть краще, тому що ви помітите набагато раніше за свого начальника, що вам чогось бракує. Уявіть, скільки часу ви заощадите, якщо вам не доведеться чекати, коли вас почує начальник?

За правильного ставлення до роботи й хорошої комунікації у таких ситуаціях потреба в залученні начальника відпадає.

Тільки на роботі ми проходимо через фази цього невеселого процесу?

Насправді так відбувається щоразу, коли ви беретеся за нове завдання. Крім того, він працює не тільки на роботі. Такий розвиток ви побачите навіть тоді, коли займаєтеся чимось у вільний від роботи час.

Подивіться, які присадибні території ваших сусідів і багатьох інших людей. Або їхні домівки! І там, і тут ми бачимо результати: проєкти, що люди розпочинали з великим ентузіазмом, але так і не змогли завершити. Чому? Ми беремося за щось, не оцінивши заздалегідь, чи складною може насправді бути ця витівка, і коли у якийсь момент ми повністю застрягаємо, ентузіазм нас полишає, і ми беремося за щось інше. Ось так може тривати роками, аж допоки комусь не пощастить так, що якесь телевізійне шоу візьметься навести лад у недоробленій квартирі.

Як людина потрапляє в канаву?

Я скористаюся одним із моїх найулюбленіших прикладів, що його взяв у свого хорошого друга.

Джордж — червоний бізнесмен, любить розповідати таку історію: він двадцять років тому отримав водійські права й уважав себе дуже хорошим водієм. (Оскільки в мене була можливість поїхати з ним, можу додати, що він надзвичайно швидкий водій). Він багато років їздив асфальтованими дорогами на своєму легковому автомобілі й, здавалося, знає, як це робити.

Згодом родина придбала ще один автомобіль — великий позашляховик. А що робити з великими позашляховиками? Приміром, можна поїхати в ліс. Саме для цього й створюють такі махіни. Сказано — зроблено. Джордж завжди був людиною дії, тому стрибнув у машину і поїхав прямісінько крізь величезну поляну — у напрямку лісу.

Проблема з’явилася вже на першій канаві. Оскільки Джордж сидів за кермом великого позашляховика, що був створений для подолання таких перешкод, то скерував своє авто прямо на канаву і… зачепився шасі й застряг.

Завіса.

Мене там не було, тому я можу тільки уявити, що там лунало від людини за кермом. Джордж думав, що він перебував на четвертій фазі розвитку — також що стосується їзди на позашляховику. Як він сам каже, тоді, коли він застряг у канаві, до нього прийшло розуміння: він не думав, що є різниця між керуванням позашляховиком у польових умовах і керуванням легковим авто на асфальті. Це щось зовсім інше. В обох випадках ми маємо справу з керуванням автомобілем, однак виклики для цих процесів відрізняються.

Добре, що ці знання скерували його не лише в канаву, а й на іншу фазу розвитку. Він матюкався і кричав, називав свою машину всілякими нехорошими словами. Як можна було виробити такого величезного позашляховика, який не може переїхати звичайнісіньку канаву? Скільки б він не смикав коробку передач, самотужки виїхати він не зміг.

Через деякий час місцевий фермер приїхав туди на своїй старій, повнопривідній машині сімдесятих років і витяг його. Крім того, Джорджу розповіли про привід центрального моста та про те, що канави й траншеї слід перетинати під кутом, а не їхати прямо в багнюку. Це була третя фаза розвитку. Він навчився це робити, але невдалий досвід перетинання канави вдарив по його самовпевненості, тож Джордж поїхав додому.

Пізніше він кілька разів проїжджав тією самою стежкою до лісу, але набагато спокійніше. Він робив усе, щоб уникати найгірших загроз на бездоріжжі. Тепер можна сміливо сказати, що він перебуває на четвертій фазі розвитку, коли йдеться про їзду по бездоріжжю за кермом великого позашляховика. Він відновив свою мотивацію та впевненість у собі, і можна стверджувати, що має досить високу компетентність у цій царині. У будь-якому разі, якщо ми говоримо про розумні виклики, що чекають на нього з його позашляховиком десь там, у лісі.

То яка на вигляд ваша карта?

Як вам дізнатися, на якій стадії розвитку ви перебуваєте? Це не так складно зробити, як здається. Наприклад, ви можете переглянути картинку з чотирма рівнями, що подана в цьому розділі раніше. А потім відповісти на такі запитання:

• яким є завдання?

• якими є мої компетенції для виконання саме цього завдання? (Відповідайте чесно. Похвалити себе означає себе обдурити.)

• чи відчуваю я себе вмотивованим на виконання цього завдання? Це буде класно? Чи думка про це дає мені енергії чи просто мене втомлює?

• чи впевнений я в собі? Чи я справді вірю, що впораюся із цим завданням без особливих проблем? Чи тільки від думки про це завдання в мене починають трястися коліна?

Почніть із такого короткого аналізу. Вся «сіль» у відповідях на ці короткі запитання полягає в тому, що вони допоможуть вам зрозуміти, якої підтримки ви потребуватимете для успішного виконання конкретного завдання.

Приміром, якщо ви перебуваєте в першій фазі, вам потрібна не так мотиваційна промова, як чіткі вказівки про те, як слід виконувати подібні завдання.

Якщо ви перейшли в другу фазу, нарікання та крики не допоможуть. Вам потрібен хтось, хто опікуватиметься вашою ситуацією і зможе спокійно і методично допомагати рухатися далі.

У третій фазі, коли ви справді знаєте, як підійти до виконання поставленого завдання, але з різних причин все одно не робите цього, хтось повинен вам сказати, що ваших компетенцій — достатньо і що ви обов’язково впораєтеся. Вам просто потрібно посилити впевненість у собі.

Якщо ви вийшли на четверту фазу, то вас трохи дратують коментарі про вашу вмілість і спроможність. Тепер вам хочеться чути про те, яких хороших результатів ви досягаєте і який значний внесок робите у розвиток компанії.